Ось уже третій день християни Східної Церкви переживають благодатний час Великого Посту – Святої Великої Чотиридесятниці. Впродовж цілого посту маємо особливі богослужіння, котрі є відмінними від тих, котрі ми «звикли» молитися у храмах впродовж цілого року. Особливістю днів Великого посту є, в першу чергу алітургійні дні – дні, коли не служиться Свята Літургія. Дні покликані викликати у вірних скруху серця і своєрідну «тугу» за Євхаристійним Христом. Тому впродовж Великого посту у понеділок, вівторок та четвер мали б служитися виключно Богослужіння добового кола (вечірня, часи, утреня і т.п.), також у перший тиждень посту перші 4 дні ввечері – частини Великого Канону Андрея Критського. На жаль, практика алітургійних днів зараз у Галичині, де люди звикли, що чи не єдиним Богослужінням має бути Літургія, майже відсутня. Крім того, в середу і п’ятницю ввечері мала б служитися Літургія Передосвячених Дарів. Саме на цьому Богослужінні пропоную зосередити нашу увагу.
Отож, часто це Богослужіння називають «Вечірнею з причастям». Це не зовсім так. Вона є Літургією, проте лучиться із Вечірнею. Щоправда не відбувається традиційної для Візантійського розуміння «космічної літургії», «бенкету Агнця», тобто радісного есхатологічного бенкету де Царство Боже єднається із нашим світом і актуалізується у ньому.
Ось що про літургію каже о. Марко Бляза, ієромонах-єзуїт, доктор богослов’я, священик – біритуаліст (має право служити і в латинському і у візантійському обряді): “Зробити визначення щодо виникнення Літургії Передосвячених Дарів дуже важко. Найправдоподібніше, ця Літургія має східне походження. Можливо, що первісно вона формувалась в околицях Єрусалиму, але не виключено теж, що вона має сирійське або візантійське походження.
Найправдоподібніше вона виникла на переломі V-VI ст. Перша виразна згадка про Літургію Передосвячених Дарів залишилась нам від Олександрійської Церкви, в анонімному творі „Пасхальна Хроніка” від 645 р., де говориться про херувимську пісню „Нині Сили небесні”, введену патріархом Константинополя Сергієм І у 617 р, яку співають під час цієї Літургії.
А відтак найправдоподібніше, що у VII ст., Літургія Передосвячених Дарів вже сформувалась остаточно – і поширилась у східному християнстві настільки, що на Трулянському соборі у 692 р. в 52 каноні було визначено: „в усі дні Великого Посту крім субот і неділь і святого дня Господнього Благовіщення відправляється не іншу Літургію, як лише Літургію Передосвячених Дарів”.
На підставі останнього можна зауважити, що характер цієї Літургії є дуже особливий – бо, з одного боку, її відправляють лише у ті дні, коли не можна служити Божественну Літургію, а з другого боку, вона усе ж творить можливість приступлення до Причастя. А відтак Літургія Передосвячених Дарів є своєрідним компромісом між літургійними днями, коли служиться Євхаристію, й алітургійними днями, коли відправляють лише богослужіння, освячуючи час (напр. Вечірню чи Утреню) без можливості приступлення до Причастя”.
Ще одним прикрим, але таким, який не можна не оголосити є той факт, що після виходу з підпілля в УГКЦ великої популярності набрала «Хресна дорога» – приватна молитовна практика римо-католицької Церкви. Я нічого не маю проти цієї молитовної практики, але, на жаль, хоча вона і є дуже популярною в народі, проте є всього лиш приватною молитовною практикою, та ще й Латинської Церкви. З огляду на велике почитання цієї побожної практики в Галичині, очевидно її вартує молитися, проте не надавати їй пріоритетного значення, особливо не дозволяти аби вона витісняла наше питоме богослужіння – Літургію Передосвячених дарів.
Це справді чудове богослужіння. Глибокі покаянні богослужбові тексти, котрі виконуються на прекрасні київські і галицькі наспіви. Дуже чарівним і символічним є обряд благословення людей горючою свічкою із виголосом: «Світло Христове просвічує всіх». Теж дуже трепетним є момент перенесення Передосвячених Дарів (Тіла і Крові Христової, котрі були переісточені із хліба і вина напередодні у неділю) із проскомидійника на престол, тоді співається пісне спів: «Нині сили», а всі миряни схиляються до землі, стоячи на колінах. Не менш трепетним є і спів: «нехай направиться молитва моя» із обкадженням чотирьох сторін святого престолу.
Отож, бажаю всім нам бути у доброму сенсі «закоханими» у свою богослужбову традицію, молячись в її контексті приносити Господеві плід молитви і сокрушеного серця.
Володимир Мамчин
Повязані записи
