Ми дедалі більше аналізуємо світ у якому перебуваємо, світ цифрових викликів, нових технологій. Нещодавно в Українському Католицькому Університеті, на факультеті суспільних наук, відбулася англомовна конференція «Інформаційне перевантаження, штучний інтелект та відповідальність». Одним із запрошених спікерів конференції був професор Pontifical University of Holly Cross (Італія), викладач соціальних комунікацій, отець Хосе Марія ла Порте. У нашій розмові з отцем говоримо про зміну моделей сучасної журналістики, присутність Бога у цифровому просторі та використання священником інструментарію нових медіа.
Отче, ваш виступ впродовж конференції в Українському Католицькому Університеті стосується журналістики в епоху алгоритмів та великих даних. Чи можете коротко схарактеризувати ключові аспекти виступу?
Найважливіша ідея журналістики великих даних – це контент. Сьогодні люди читають дедалі менше газет, для них важливий онлайн. Навіть можемо побачити таке явище, коли аудиторія не купує друковану газету, а шукає її в Інтернеті. Саме в Мережі діють великі дані, які дозволяють нам глибше зануритись і проаналізувати явище, знайти різносторонні позиції. Одним із явищ онлайну є фейкові новини. Ми думаємо, що інформаційно зможемо їх контролювати. На мій погляд, новини такого характеру завжди будуть існувати. Якщо ми спробуємо контролювати їх, ми контролюватимемо весь інформаційний простір. Одного разу мій студент сказав, що відмовляється від користування Фейсбука, оскільки там продукують фейкові новини. Однак, я гадаю, що саме через фейки ми розуміємо важливість якісної інформації. Такий собі парадокс журналістики. Наприклад, явище коронавірусу в Італії. Цей масовий психоз в онлайні, паніка, фейки застановляють нас замислитися, а де ж якісна інформація? Отже робота з даними може задати нам цей інформаційний контент, те, що насправді важливо для нас. Те, що ми шукаємо.
Власне, коли говоримо про фейкові новини, то як охарактеризувати інформаційну свободу в онлайні?
Гадаю, що ми завжди будемо мати дві сторони інформації – якість і неправду. Наприклад, кримінальні новини чи насильство – ми не можемо від цього відмовитись, оскільки важко контролювати Мережу. Але, навіть через поширення фейкових новин, через обговорення у соціальних мережах люди відчувають цю свободу, адже їм не диктує умови редакція традиційних медіа. Навіть через приклад коронавірусу, який я згадував. Інформаційна паніка спонукала уряд давати аудиторії якісну інформацію про становище вірусу, його перебіг.
У розмові з вами ми так чи інакше говоримо про важливість нових технологій, нових медіа. Як технології та можливості можуть змінити журналістську модель у сучасному світі?
Нові технології дозволяють нам використовувати чимало інструментів для задоволення наших інформаційних потреб. Проте, важливо зрозуміти цей принцип медійності, який відкриває нам чимало можливостей. Та все ж тут варто зосередити увагу не стільки на інструментарії, як на людських ресурсах. Адже справжня комунікація є живою. У цьому аспекті ми маємо мати власні критерії – що добре, а що погано. Своїм студентам часто кажу, що Інтернет – це все і нічого. Компанії, які продукують медійні онлайн-сервіси, думають, що змінюють все, але насправді змінити може сама людина. Вони дають нам лише платформу. Наприклад, ми можемо використовувати цифрову бібліотеку або реальну. І той, і інший ресурс дає нам книгу, правда в різних форматах. Однак, реальна бібліотека є більш цінною. Знаєте, чому? Бо це атмосферне місце, бо тут не тільки можна обрати продукт, але й зустріти та поспілкуватися із цікавими людьми. Тому у всьому важливий людський ресурс, а технології – тільки інструменти.
Зараз нові технології дозволяють людині робити все, не виходячи з дому, – замовляти їжу, одяг, оплачувати платежі. Чи не є це процесом самоізоляції для сучасної людини?
Так, погоджуюсь з вами. Коли ми надмірно захоплюємось технологіями, ми наче потрапляємо у бульбашку, яка відділяє нас від реального світу. Тут відіграє роль не стільки медіатизація, як спосіб мислення. Чимало дослідників висловлюють таку думку, що ми самотні разом. Сучасні девайси створюють ефект контакту, а не комунікації. Скажімо, я спостерігав за однією дівчиною-підлітком. Їй простіше було контактувати із другом за допомогою повідомлень, аніж наживо. Та чи можна це назвати повноцінним спілкуванням? В Італії можна побачити молодих людей, які не відривають очей від смартфонів, таким чином вони бомбардовані інформацією, не переживаючи подій реального світу.
Що стосується соціальних мереж? Це переваги чи недоліки сучасних технологій?
На мою думку, соціальні мережі мають більше переваг, ніж недоліків. Наприклад, моя 87-річна мати, яка користується Інстраграмом має змогу щодня спостерігати за життям своїх дітей і близьких – де вони, що роблять, як проводять час, з ким спілкуються. Проте, соціальні мережі розвивають чимало поганих речей, наприклад, нарцисизм. Ми за цим найбільше можемо спостерігати в Інстаграмі. Користувачі настільки захоплюються самі собою, що не помічають величезної кількості селфі і просто самих себе у стрічках новин. Дехто це називає диктатурою профілю. Часто молоді люди здійснюють якісь вчинки заради фото у соцмережі. Знову-таки, тут простежується прагнення бізнесу, який заохочує нас дедалі більше використовувати ці платформи, та чи ми можемо у цьому надмірному використанні не загубити себе? Своєї особистості? Прикро, що через соціальні медіа ми часто не вміємо вибудувати реальних стосунків, лише контакти. А це зовсім різні речі. Один підліток пролайкав за хвилину десь із сотні фото, але це був лише контакт, адже він не встиг проаналізувати за цей короткий час весь інформаційний бекграунд. Тому бізнес пропонує нам поверховість, а не заглиблення у контент.
Оскільки ви є священником, мені особливо цікаво говорити з вами не лише про світський вимір, але й духовний. Як знайти місце Бога у світі цифрових технологій і як використовувати інструментарій нових медіа, щоб налагодити комунікацію між Церквою та суспільством?
Маємо розуміти, що кожен винахід людського розуму – це продукт Божої співдії. Кожен із нас має для себе зрозуміти, навіщо йому потрібне використання того чи іншого сервісу. Дуже часто цифрові технології сприяють поглибленню духовного життя. Наприклад, мобільні додатки читання Святого Письма, онлайн-трансляції молитви. Часто через ці можливості людині можна популяризувати читання Біблії чи духовних розважань. Проте, звичайно, новітні технології не зможуть нам відкрити Бога вповні. Оскільки Бог є там, де існують живі стосунки. Але ми маємо вчитися бути християнами у цьому світі цифрових викликів. Наприклад, використовуючи Інтернет, треба пам’ятати про свою вірність чоловікові чи дружині, про відповідальність перед дітьми. Якщо я проводжу кілька годин в Мережі, а я, наприклад, мати трьох дітей. Чи не відбираю у них увагу? Якщо я фліртую із іншими жінками онлайн, коментуючи їхні фото, то чи я справді є вірним чоловіком? Якщо я священник, який витрачає 5 годин на перегляд Фейсбука? Гадаю, що наше завдання – не шукати «цифрових овець», а утверджувати живу спільноту. Тобто у наших руках є інструменти, а як ми їх використовуватимемо – наша відповідальність.
Ось ви згадали про «цифрових овець». Як правильно контактувати священнику зі своїми парафіянами через соціальні мережі чи девайси?
На жаль, я викладаю в університеті, не маючи парафії. Однак, я спостерігав, як працюють над цим інші священики. Наприклад, в одного з них є група парафії у WhatsApp. У зв’язку з останніми подіями, пов’язаними з коронавірусом один із священників написав таке повідомлення: «Я не думав, що колись таке відбудеться. Зараз маємо дослухатись до влади, не організовуючи масових зібрань. Тому потрібно, щоб ви зосталися вдома і молилися. Однак, я обіцяю вам проводити месу щодня. Кожного дня ви будете чути звук дзвонів, отже початку Літургії, і таким чином будемо молитися разом, будемо молитися один за одного». І у таких ситуаціях можна лише захопитися здатністю технологій. Ми маємо розуміти, що кожна платформа має свою цільову аудиторію. Наприклад, у Фейсбуці варто поширювати інформацію для людей 20-45 років, підлітки здебільшого використовують Інстаграм. Проте, варто створювати загальну веб-сторінку парафії, щоб повідомляти про всі події. Гадаю, через соціальні мережі ми можемо навчати також наших вірних. Наприклад, я працював з підлітками. Я часто їм пояснював, які фото можна постити, які ні, говорив про моральні основи їхніх коментарів.
Сьогодні у сучасному кінематографі образ Церкви є дуже популярним, однак крізь призму скандальності. Про це засвідчують останній фільм «Два Папи» чи серіал «Новий Папа». Чи ці фільми відображують погляд сучасного суспільства на Церкву? Чи це знову-таки елемент медіа-бізнесу?
Тут я бачу як позитивні, так негативні сторони. Позитив полягає у тому, що люди зацікавилися темою Церкви. Їм захотілось більше дізнатися про життя Понтифіків, наприклад, чи церковної ієрархії. Однак, негатив полягає у тому, що ці фільми – це фікшн, а не реальність. Наприклад, це можна простежити у фільмі «Два Папи», де історичні факти дещо перекручені. А у серіалі «Новий Папа» сам концепт Понтифікату не відповідає реальному значенню. Звичайно, глядачі захоплюються прекрасною атмосферою, персонажами, темами, наприклад, присутність чоловіка і жінки у Церкві. Та все це презентує однобоку позицію. Часто що в одному, що в іншому продукті бачимо атеїстичні позиції. Якщо ви реально познайомитесь із Папою Франциском чи Папою Бенедиктом XVI, то побачите, наскільки погляди відрізняються. Я мав таку можливість, тому і кажу. Наприклад, у фільмі «Два Папи» Папа Бенедикт XVI зображений дуже скутим та консервативним, коли в реальному житті він скромний. Папа Франциск насправді у спілкуванні розкутий і емоційний, проте не настільки, як зображено у стрічці. Він є більш заглибленою особистістю. Офіційний Ватикан поки не коментує ці кінофільми, щоб не піддаватися провокаціям. Часто режисери спеціально створюють провокативні стрічки, аби продати свій продукт якнайкраще. Гадаю, що фільми є відображенням секулярного бачення на Церкву, більше у поп-форматі, аніж дійсно зрозуміти глибину концептів.
Спілкувалася і переклала з англійської мови
Юліана Лавриш
Світлини надані о. Андрієм Шестаком
Повязані записи
