Сьогоднішня наша розмова про карантинну весну, емоційні виклики пандемії, а також симптоми депресії та смутку. З нашим співрозмовником шукаємо відповіді на актуальні питання про те, як вижити, коли всі вдома на локдауні. Розмовляємо про християнське розуміння депресії, про таємницю терпіння і страждання з психотерапевтом духовно-психологічної порадні при монастирі редемптористів у Новояворівську, духовним провідником отцем Віталієм Назаром. У нашій весняній бесіді священник також ділиться порадами про те, як правильно переживати емоції та насолоджуватися часом квітучої весни.
Слава Ісусу Христу! Отче Віталіє, проживаємо черговий сезон карантинної весни. Відверто кажучи почуваємося виснаженими, бо вже понад рік цілий світ бореться з пандемією. Підкажіть, будь ласка, як насолодитися цим часом попри всі виклики і не впасти при цьому у депресію?
Слава навіки! Насаперед, я переконаний, що попри всі обмеження все ж найкращий вплив на людину має природа. Необхідно використовувати природу як ресурс відновлення. Ми це в психотерапії називаємо «природній антидепресант». Під час прогулянки лісом чи парком людина насолоджується красою природи, а це для неї є необхідним чинником для відновлення внутрішніх ресурсів. Навіть дотримуючись усіх дистанцій та інших обмежень знайдімо час, щоб вийте на свіже повітря і насичуватися природніми дарами. Це неодмінно нам допоможе долати депресію чи просто поганий настрій. По-друге, треба пам’ятати, що ми всі покликані до спілкування і діалогів у наших родинах чи з друзями. Дуже важливо не закриватися в собі, а знайти особу з якою затишно розмовляти, ділитися своїми думками і переживаннями, зрештою своїми емоціями. Тобто дуже важливо шукати людину, з якою можемо розділити свої страхи, переживання чи труднощі. Звичайно, що для нас християн найнеобхіднішим є спілкування з Богом. Церква в час Великого посту нам про це ще більше нагадує. Нам особливо допомагають молитви і Богослужіння, які мають постний характер. Цим вони ще виразніше допомагають нам наблизитися до Бога і по-Божому переживати труднощі. Саме спілкування з Богом нам додає великої сили і є великим відновлюючим ресурсом, а остаточно воно дає нам надію. Ми віримо, що можемо з Божою допомогою справитися зі всіма труднощами. Тому сама молитва нам у цьому дуже допомагає.
Перебуваємо в період Великого посту. Більшість із нас накладають на себе певні обмеження, зокрема у їжі. Внаслідок цього організм отримує менше поживних речовин, що теж може впливати і на наш емоційний стан. Як мудро підійти до питання посту, щоб зберегти мир у душі і ще більше примножити його?
В цьому питанні важливо розуміти, що Церква дає дуже конкретні поради щодо посту. Як на мене, то кожна людина має відчувати наскільки дозволяє їй здоров’я накладати на себе обмеження в їжі. Всі ці рекомендації Церкви треба пробувати якось втілювати в наше життя. Особисто я б багатьом християнам рекомендував не обмежувати себе виключно в їжі. Ми можемо використовувати піст в інших моментах. Наприклад, обрати собі особливу молитву на час посту. Знаю, що багато християн на період посту стараються більше часу приділяти читанню Святого Письма чи якоїсь духовної літератури. Це час, коли можемо чинити конкретну милостиню. Є люди, які на час посту постановляють собі опікуватися потребуючою людиною чи сиротою. Завжди можна більше приділяти часу чи спілкуватися з цією людиною, а чи відвідати когось хворого. Більше треба пробувати переживати піст в духовний спосіб. Не просто механічно дотримуватися правил: їсти чи не їсти, але завжди йти на глибину. Піст як на мене є для того, щоб відповісти собі на запитання: Чи часом у моєму житті не має чогось важливішого від Бога? Чи є щось, що заступає мені Бога? Чи є щось, що не дозволяє мені бачити Бога? Чи немає ширми між мною і Богом? Знаємо історію зі Святого Письма, коли Ісус помер, то роздерлася церковна завіса. Дуже часто в нашому житті є багато речей, які є такою завісою, через яку ми нездатні побачити Бога. Через пандемію дуже багато людей сидить у соцмережах. Рекомендую подумати собі чи не забагато часу я цьому присвячую. Чи варто було б можливо зосередитися на чомусь іншому. Перевірити, чи я можу принаймні тиждень часу побути без фейсбуку, до якого мене так сильно тягне. Особисто я роблю собі таку маленьку постанову принаймні на один день. Наприклад менше заглядати в телефон, або тільки відповідати на телефонні дзвінки, натомість не переглядати соцмережі. Тоді телефон від своєї руки ставлю досить далеко, щоб не тягнутися до нього, (усміхається -ред.) Тобто рекомендую в піст зосереджуватися не лише на їжі.
А що стосується самої їжі, то кожна людина має відчувати своє здоров’я і свої можливості. Вагітні жінки чи матері які годують грудьми звільнені від посту. Чи люди похилого віку, а чи маленькі діти. Також усі, хто бореться з хворобою коронавірусу чи іншими хворобами повинні розуміти, що краще відмовитися від посту щодо їжі. Бо організм повинен отримувати багато поживних речовин, щоб могти боротися з хворобою.
Зараз ми постійно перебуваємо під одним дахом із своїми рідними. Це дуже часто породжую конфлікти. Як в такій ситуації уникнути конфліктів і знайти відвагу бути справді смиренною людиною?
На мою думку, ця ситуація має дві сторони, бо з одного боку з’являється більше конфліктів і все частіше говориться про домашнє насильство, а з іншої сторони це гарна нагода проаналізувати наші стосунки з рідними. Дуже легко будувати стосунки на відстані, коли всі зайняті своїми справами: діти в садочках чи школі, а батьки на роботі. Такі стосунки стають достатньо холодними і тут через пандемію ми відчули сигнал, що щось не так в наших стосунках. Це також позитивна сторона. Бо тоді маємо задавати собі запитання: що не так в наших стосунках у сім’ї? Чи що не так є з моїми дітьми? Важливо пробувати шукати відповіді на ці запитання.
Я багатьом рекомендую спробувати зосереджувати свою увагу на емоціях.
Насправді наш день наповнений дуже багатьма емоціями. Тим більше, якщо ми є дома, то переживаємо емоції разом зі своєю родиною. Раджу вести «щоденник емоцій». Є така дуже ефективна вправа, щоб записувати всі почуття і емоції, які впродовж дня з’являлися в мене. Великою є проблема, що ми не вміємо називати емоції своїми іменами. Якщо запитати когось з рідних, як почуваєшся, то у відповідь почуємо «добре», або «погано» і на тому закінчується. Ми не вміємо конкретизувати свої почуття і давати імена своїм емоціям. Така вправа допомагає навчитися пізнавати свої емоції. А щоб їх пізнати треба бути досить уважним до себе. Також важливо пізнавати емоції наших рідних, особливо дитини, чи чоловіка, дружини. Пізнавати емоції можна навіть по обличчі за допомогою мови жестів. Коли ми називаємо емоції і спілкуємося, тоді краще їх проживаємо. Наприклад дуже ефективним є почуття захоплення. Дуже важливо сказати дитині, що я радію за неї, що їй добре вдалося щось зробити. Ця вправа дуже допомагає. Тоді, коли ми зауважуємо емоції ми стаємо більш чутливими і тоді суттєво знижується ризик до конфлікту. Якщо я побачу, що мій чоловік чи дружина є роздратованими, тоді я буду це бачити і буду розуміти що з ним відбувається і тоді буду шукати якогось підходу до нього чи до дитини. Як на мене, це дуже ефективна вправа, зокрема на час, коли ми круглодобово є закритими в одній кімнаті.
Дякую отче, а чим назагал депресія відрізняється від смутку?
Кожна людина переживає смуток від якоїсь події. Смуток є короткотривалим. Натомість, коли ми говоримо про депресію, то розуміємо, що вона з’являється, коли її симптоми проявляються понад два тижні. Тоді людина більшу частину дня перебуває у депресивному стані. Тоді з’являються конкретні симптоми, які відразу бачать психотерапевти і можуть їх розпізнати. Якщо смуток проявляється короткотривало, то це ще не депресія. Кожна людина переживає такий стан.
Чи правда, що не впасти у депресію нам може допомоти занурення в роботу? А якщо стає тільки гірше? Що тоді робити?
Коли людина занурюється у роботу, тоді діє за принципом «уникаючої поведінки». Це означає, що вона нездатна справитися з внутрішніми емоціями, наприклад пережиттям втрати. Тоді людина на підсвідомому рівні від того болю втікає. Робота, алкоголь, наркотики, ігри чи інтернет зменшують відчуття болю чи емоційного дискомфорту. Така «уникаюча поведінка» звичайно, що не може людині допомогти. Бо робота чи дія алкоголю закінчується, а біль і емоції залишаються. Знаємо також, що при депресії чи тривожних розладах людина дуже часто замикається. В депресії людина не хоче нікого бачити, бо закривається сама в собі.
В таких випадках важливо порозмовляти з кимось і в розмові конкретно проговорити свої емоції і біль. Потрібно відкрити себе на діалог з іншою людиною. Для християн великим ресурсом є наша духовність і духовне життя. Молитва, спілкування з Богом, відвідування Божого храму наскільки це можливо. Всі ці речі допомагають нам проявити свої почуття, почути підтримку і добре слово. Тоді нам легше справитися з емоціями. Зараз багато хто переживає втрату близьких через коронавірус. З тими людьми треба просто бути поруч.
Як допомогти людині, яка, переживши коронавірус, впала у глибоку депресію? Бути поруч? Чи завжди цього є достатньо?
З моєї практики спілкування з такими людьми можу зробити висновок, що найчастіше після ковіду в людей з’являється депресивний стан. А також в людей починаються тривожні розлади, панічні атаки і тривога за здоров’я. Насамперед звичайно, що треба бути поруч. Проте, якщо бачимо, що людина не справляється зі своїм стресом, а це відразу видно по поведінці людини, тоді вартує делікатно порекомендувати звернутися за допомогою до психотерапевта. Часом допомагають також духовні розмови, але часто бувають випадки, що людина потребує допомоги спеціаліста. Варто людині делікатно пояснити, бо в нас люди мають дуже велике упередження до психотерапії. Важливо діяти делікатно.
Загалом яким є християнське розуміння депресії?
Я би порівняв депресію з будь-якою іншою хворобою: фізичною чи психічною. Бо кожна хвороба несе нам терпіння. Для нас воно є таємницею, бо ми не маємо відповіді на нього. З цього приводу є різні думки. Богослови говорять, що терпіння – це наслідок гріха, або як плід первородного гріха Адама. Але в цьому питанні є багато розходження, бо Христос також страждав, хоч був без гріха. Тому залишаємося при думці, що терпіння для нас є великою таємницею. Своїм розп’яттям Христос нам показав дорогу терпіння, але в темному тунелі завжди є світло Воскресіння, до якого ми рухаємося після Великої п’ятниці. Великдень і порожній гріб стали для нас проростками надії. Так само ми підходимо і до різних психічних розладів. Це певне терпіння, яке доторкнуло людину. Звичайно, що в молитві просимо в Бога про допомогу і віримо в Його допомогу. Бо Бог завжди через посередництво інших людей нам допомагає нести хрест. Це для нас є справді Божим благословенням. Він користується нашими людськими руками, мудрістю… На моє переконання – це таємниця людського страждання. Споглядаючи на хрест людини завжди пробую можливо не так самому переживати, як співпереживати з людиною, яка терпить. Важливо дарувати людині надію і запевнення, що Господь нас ніколи не залишає. Навіть тоді, коли нам здається, що життя втрачає сенс, з нами поруч завжди є Христос.
Чи можна вважати, що сумний християнин – це поганий християнин?
Не можна так вважати, бо ми мусимо зустрітися тут з конкретною особою і знати її історію. Якщо людина має депресію, то вона буде сумною. Якщо мама похоронила свою дитину, то звичайно, що вона буде сумною. Ми не можемо сказати, що така мама є поганою християнкою. Вона просто переживає свій смуток у такий спосіб, в який вміє. Нашим завдання є не оцінювати її чи щось радити, а бути поруч. Дуже великою помилкою в такій ситуації казати людині, що я її розумію. Бо я не можу її зрозуміти, бо я не пережив того, що вона. Наше завдання – бути поруч, молитися, дарувати надію і підтримку. Дуже часто вистачає того, що нам сьогодні забороняють – обіймів і співчуття. Але це має бути щиро… Христос також сумував і переживав різні емоції. Весь спектр емоцій Господь заклав у наше людське життя. Приходить також і радість, яка є значно легшою для переживання. Проте також важливо вміти порадіти разом з людиною.
Який Ваш особистий рецепт радості? Які Ваші поради чи рекомендації для християн, які потребують боротися з депресією?
Щодо депресії, то завжди і всім наголошую, що ми маємо дуже багато прекрасних природніх ресурсів, які маємо використовувати. Коли я відчуваю, що для мене приходить депресія, тоді використовую ці речі. Кожен з нас щось у житті любить і від чогось отримує задоволення. Хтось любить переглядати якісь гарні фільми; хтось виходить на природу; хтось біжить займатися у спортзал; хтось приходить до церкви на щиру молитву; а хтось любить спілкування. Важливо віднайти щось своє і це використовувати.
Квіти, зелень, дерева – це все дуже гарний природній ресурс даний нам Творцем. Ці ресурси допомагають нам долати депресивний стан. Для християн серед цього всього найважливішим є постійний стосунок з Богом. Вивчаючи богослов’я духовності мав можливість запізнатися з духовністю св. Терези Авільської. Власне вона говорить про стосунок з Богом як про дружбу. З Ним можна будувати дружні стосунки через діалог. Коли ми навчимося Бога сприймати як особу і будувати з ним дружній стосунок, то це нам дуже допоможе. Мені особисто це дуже допомагає. Я з Ним розмовляю, сварюся, раджуся, ставлю багато питань, не очікуючи відповіді. Також допомагає спілкування з друзями і зі знайомими. Чим більше людина відкривається, тим швидше вона подолає будь-які симптоми депресії.
На завершення нашої розмови розкажіть, будь ласка, про діяльність духовно-психологічної порадні при храмі свв. апп. Петра та Павла. Як вона функціонує? Хто і як може звернутися про допомогу?
Ми знаходимося при парафії свв. апп. Петра і Павла в Новояворівську, яка належить до Львівської Архиєпархії.
Тут ми маємо великий храм який обслуговують отці редемптористи. Поруч з храмом знаходиться монастир. Також є сестри Дочки Матері Божої Неустанної Помочі які нам допомагають. Особисто я нещодавно повернувся з Риму з навчання. Також навчався в УКУ в інституті когнітивно-поведінкової терапії, який провадить відомий психотерапевт пан Олег Романчук. Так мені прийшла думка заснувати порадню. Її потребу побачив по розмовах з людьми. Відчув, що люди потребують більш компетентної допомоги. Діяльністю порадні займаюся особисто в міру своїх можливостей. Наша порадня має номер телефону і емейл на який можна звертатися для запису при потребі. Самі зустрічі проходять в монастирі у різних форматах в залежності від потреб людини – це психотерапія, або духовна розмова.
Отче Віталіє, щиро дякую Вам за таку цікаву і змістовну розмову, а найголовніше за відкритість до співпраці!
Розмовляла Христина Кутнів
Фотографії з фейсбук-сторінки о. Віталія Назара
Повязані записи
