З 12 до 14 червня у нашому древньому стольному граді, колисці українського християнства, матері городів руських – первопрестольному золотоверхому Києві, місті, котре дало нам неоціненний скарб – купіль Володимирового Хрещення, відбулась непересічна подія – перша в історії проща семінаристів УГКЦ, приурочена 1000-літтю Успення святого рівноапостольного Великого князя Володимира.
Будучи учасником цієї справді Великої і неординарної події від Львівської Духовної Семінарії Святого Духа спішу поділитися зі всіма вами враженнями від цього Господом благословенного паломництва, та його богословським осмисленням.
Найперше хочу сказати, що враження справді незвичні. Попередні поїздки до Києва, так і були лише поїздками, такими собі екскурсійно-туристичними. За винятком, мабуть, поїздки на інтронізацію Блаженнішого Святослава, яка теж була паломництвом, але через те, що була дуже короткотривалою, не справила такого враження як ця велична проща до Хрещальної купелі.
Найперше, підтвердилися тези про те, що Київ – це живий організм, Новий Єрусалим, він має своє неповторне життя – свою градософію. Саме Київ є нашою матір’ю у вірі. Містом, правитель котрого – святий Володимир, зробив нам, своїм нащадкам, неоціненний дар. Дар Хрещення. Дар бути членами Христової Церкви. До того ж, неоціненність Володимирового баптизмального Дару ще й у тому, що Церква, котра зродилася із Дніпровської хрещальної купелі була єдиною, належала до прекрасного світу нерозділеної Христової Церкви. Саме ця Церква зродилася після Хрещення Русі святим Володимиром, і саме ця Церква, за словами Блаженнішого Святослава, існує і зараз. Існує молитовно і містично, але на разі лише прямує до єдності у світі матеріальному, людському. У Києві відчувається дух Володимирового Християнства. Автентично українського, київського.
Вкоріненого на ґрунті Візантійської Церковної традиції, проте виплекане і вирощене в дусі Київського благочестя, обдароване усіма духовними скарбами єдиної, нерозділеної Церкви Першого Тисячоліття.
В матері городів Руських це відчувається: і в молитві на Аскольдовій Могилі (в якій ми мали можливість взяти участь одразу ж по прибуттю до Києва), і в відвідинах храмів братів із інших гілок колись єдиної Київської Церкви (особливо під час відвідин Печер Лаври, в котрих покояться святі мощі нашої спільної Церкви), і найповніше та найяскравіше – в часі перебування у нашому Великому і святому спільному домі – Патріаршому Соборі Христового Воскресіння, розташованому на берегах нашої Хрещальної купелі.
Все, що відбувалось у ці благословенні дні: наукова студентська конференція присвячена спадщині святого Володимира та зв’язку із сьогоденням, Літургія у Соборі, закладення наріжного каменя під будову семінарійного храму КТДС у Княжичах із проповіддю Блаженнішого про те, що УГКЦ в цьому краї є вдома, і насправді вдома; молитва на Володимирській гірці після якої Патріарх закликав усіх майбутніх пастирів гаряче і ревно благати Господа про єдність Київської Церкви; відвідини нашої відвічної духовної твердині – Святої Софії з молитвою біля Оранти; вечірня у Каплиці на місці мученицької смерті Небесної сотні, і нічні чування; торжественна Літургія із стрілистим і надихаючим словом Патріарха із заохотою до ревного служіння… Все це говорило про одне – всі ми володіємо неоціненним даром. Даром бути Київськими християнами. Не москалями, не розкольниками, не автокефалістами, не уніатами… А Східними християнами – дітьми Хрещення, принесеного за пророцтвом апостола Андрія первозданного на святі Київські Землі Великим князем Володимиром.
Нехай Господь, за його молитвами дарує нам розум і сили, аби відновити цей дар, через чвари і втрачений брак любові. Нехай Свята Київська Церква відновить свою єдність і єдиним серцем і устами хвалить свого творця і веде вірних чад до Його Царства!
Володимир Мамчин
Повязані записи
