Завдання кожного християнина – іти до святості. Про святість у наших нотатках ми говорили багато і часто. Наводили приклад святих, говорили про те, ким насправді є святі, і ким вони не є, що є правдою про святість, а що є міфом. Сьогодні маємо особливий день. День смерті, а радше – День народження для Вічності ще однієї людини, котра була взірцем святості, і котра перебуває на шляху для прославлення у сонмі святих Католицької Церкви – Праведного Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького.
Ми говорили про різні історії святості. І про колишніх повій Марію Магдалину, і Марію Єгипетську, які стали рівноапостольною і преподобною відповідно, і про екс-алкоголіка Мета Талбота, який став ісповідником, і про римських вояків Сергія і Вакха, які стали мученикми, і рибалку Симона та молодого ревнителя закону Павла, котрі стали святими первоверховними апостолами і про сільського дяка зі Страдча Володимира Прийму, котрого нині вшановуємо на престолах.
Сьогодні, у його день народження для Вічності, поговоримо про історію святості Праведного Андрея Шептицького.
Власне все його життя було втіленням святості. Адже давньоєврейською термін, який позначав святість – «кадош» у дослівному перекладі на нашу мову означає «інший». Саме таке означення чи не найкраще підходить, аби охарактеризувати життєвий шлях і шлях до святості хлопця, котрий при народженні отримав ім’я Роман Марія Олександр Шептицьки та титул графа.
Народився в непростий історичний час, в складну епоху. Тому й сам був таким непересічним. Народився від батька, котрий був полонізованим українцем, та матері-польки. Нащадок славного українського роду Шептицьких, в якому були зокрема православні та унійні архієреї. Своїм життєвим вибором він від юних літ показував «іншість». Очевидно, що давши синові блискучу світську освіту, батько-граф сподівався на кар’єру та сім’ю сина. Але Роман був «кадош» – інший. Обрав духовну стезю. В неодруженому стані, в монашестві… Та ще й у «непопулярній» українській Церкві. Граф, який приніс монаші обіти чистоти, вбогості і послуху. «Кадош» – інший.
Відійшовши від світського життя, чинів і посад, котрі воно обіцяло втішається молитовною тишею монашої келії. Кличуть до архієрейства, тобто знову «посада», але архієрейство у тій же «непопулярній» українській Церкві – хрест. Скоряється поклику Божому. Приймає. Стає архієреєм. «Кадош» – інший.
Живе і служить в час, коли архієреї вчили і наставляли паству із високих кафедр. Він же сам, на коні об’їжджає ввірені йому парафії Станіславівської єпархії. Пише своїм вірним чадам послання. Пише мовою, яку вони розуміють. «До моїх любих гуцулів» – їхнім діалектом. Тобто, робить те, що через десятиліття впровадить Вселенський Собор. «Кадош» – інший.
Предстоятель Церкви – митрополит чи патріарх, в уяві більшості – мудрий сивочолий старець, котрий керує паствою з висоти досвіду прожитих літ. Йому повних 35 років. Пропонують служіння митрополита. Приймає. «…бо чесна старість не – в довголітті і не міряється числом років. Розумність людям – за сивий волос править, і вік старечий – це життя неосквернене. Він сподобався Богові й він полюбив його…» (Мудр.4,8-10) «Кадош» – інший.
Церква жила ексклюзивізмом. Кожен був свято переконаний, що Спасіння – тільки у його деномінації, всі інші – засуджені. Він завжди відкритий на братів. Він, у добу, коли до проголошеного тим же Вселенським II Ватиканським собором Екуменізму, лишається кілька десятиліть, стає Предтечею екуменізму і навіть планує моделі єдності української Церкви. Мойсей. Пророк. Прозорливець. «Кадош» – інший.
Депутат Палати панів Сейму. Український етнарх. Той, хто завжди заступався за простий український народ – за найубогіших. Сучасним депутатам є чому повчитись. «Кадош» – інший.
Власник величезних матеріальних багатств. Мабуть, якби був нашим сучасником, то теж почув би у свою адресу, що «жирує». Але будучи монахом до кінця життя, полишивши келію та не полишивши обіти для себе особисто нічого не потребує. Стає засновником музею, стає батьком сотень сиріт, стає меценатом десятків талановитих студентів і митців. Всього себе, всі свої ресурси віддає ближнім. «Кадош» – інший.
Рятував сотні синів Ізраїля. Хоча платив за це поганими відносинами з владою. Але чітко розумів, що влади – річ непостійна і мінлива, а життя дароване людині Богом – абсолютна цінність. Навіть попри те, що по смерті не отримав визнання Яд ва-Шему «Праведником світу». Та не для цього він рятував сотні життів, а задля Христової заповіді любові ближнього. «Кадош» – інший.
Політики як тоді, так і тепер хотіли і хочуть використовувати Церкву у своїх цілях. Він жив і трудився для Бога і для Божого люду, якому віддано служив. До безтями любив свій народ і всіляко вітав визвольні змагання. Але ніколи не толерував порушення Божого закону. Навіть своїми. Не боявся підняти голос на несправедливе пролиття крові, тому й написав своє послання «Не вбий». Писав вітальні листи правителям в надії, що облишать і дадуть спокійно жити його пастві. Бо сам був би завжди захищеним, але лише про свою паству безнастанно піклувався, тому й намагався творити все для її Блага. «Кадош» – інший – Святий!
Святителю Христовий Андрею, моли Бога за нас грішних!
Підготував Володимир Мамчин
Повязані записи
