Сьогодні, 17 грудня 2016 року, День народження Папи Франциска. До святкування 80-річчя Папи Франциска у польському часописі «Wiara.pl» подали фрагмент із життєпису аргентинського Папи, який уклала Елізабетта Піґе. Представляємо його і вам, наші читачі, із посиланням на український католицький веб- часопис «Credo».
Книжка побачила світ під назвою «Франциск. Життя і революція». Автор — аргентинська журналістка, римська кореспондентка «La Nación», однієї з найважливіших щоденних газет Аргентини. Від моменту піднесення Хорхе Берґольйо до кардинальської гідності (2001) близько пов’язана з ним людина. На підставі цієї книжки постав біографічний фільм «Франциск».
Пропонуємо один з розділів книжки, який називається «Час чування».
Ллє як з відра. Четверга година ранку, 12 березня, за вікном іще темно. Берґольйо встає, як завше, раненько. Навколішках, із заплющеними очима він молиться у тиші, як і кожного світанку. Звертається до святого Йосипа і святої Терезки з проханням про світло. Бога просить про вибачення гріхів, і Спасителя Ісуса — аби могти служити і бути знаряддям у Його руці. Це винятковий день. Пополудні розпочинається конклав, що має обрати наступника Бенедикта XVI. Берґольйо — один зі 115 кардиналів-електорів, які будуть замкнені в Сикстинській каплиці, аби виконати цю місію.
Холодно. Чути, як краплі дощу вдаряються об бруківку. Кардинал знаходиться у великій кімнаті в римському готелі для духовенства по віа Делла Скрофа. Його тут уже знають. Протягом останніх десяти років він тут багато разів бував, і завжди на нього чекала та сама кімната, номер 203. Він не любить приїжджати до Рима. А власне кажучи, до Ватикану. Всі ці інтриги, пишнота, показуха. Можна втратити віру. Набагато краще він почувається в номері готелю, висока кімната, скромно обставлена, без стильних меблів і дорогих тканин.
Це людина організована, старанна, розсудлива. Як стверджують його знайомі, перш ніж узятися до діла, замислюється над наслідками та можливими розв’язаннями. Уже попередньої ночі він спакував свою валізку. А оскільки матеріальні речі йому байдужі, то небагато чого йому треба взяти з собою до Дому св. Марти, чотиризіркового ватиканського готелю, де на час конклаву розквартировано всіх кардиналів. Берґольйо сподівається, що цей конклав не триватиме довго. Подібно як 2005 року, коли він брав участь в обранні наступника Йоана Павла ІІ, він певен, що в нинішні часи, та за цього медіального шаленства, голосування, яке триватиме довше ніж два дні, створить образ поділеної Церкви.
ІЗ цього самого приводу 2005 року, коли був на конклаві вже на другій позиції після Йозефа Ратцінґера, він сам відступився, аби не бокувати виборів. Після понтифікату Йоана Павла ІІ, що тривав майже 27 років, не було легко замінити такого духовного та інтелектуального гіганта, харизматичного навіть у хвилини агонії. Найкращим вибором було поставити на Ратцінґера, який був правою рукою папи-поляка, а як декан Колегії кардиналів (а крім того, як людина врівноважена і культурна) зіграв ключову роль у зібраннях, що передували конклаву. Його також підтримувала консервативна група кардиналів. Той конклав був для Берґольйо не тільки новим досвідом, бо він уперше в житті увійшов до такої симпатичної йому Сикстинської каплиці, аби обрати наступника св. Петра, але також і травматичним. Карлинали, що брали участь у голосуваннях — виключно таємних, із яких, однак, чомусь стають відомими певні інформації, емоції, довірені дані, — бачили, що кардинал Хорхе Маріо Берґольйо, митрополит Буенос-Айреса, тоді 67‑річний, збирав у першому турі щоразу більше голосів. Він випереджував навіть самого Карло Марія Мартіні, також єзуїта, якого називали часто (особливо прогресисти) як кандидата на Папу, — однак він не був кандидатом через хворобу.
«Пам’ятаю, що з того конклаву 2005 року він повернувся дуже зворушений, — розповідає давній приятель кардинала Берґольйо. — Подзвонив до мене і сказав: “Пане докторе, ви собі не уявляєте, скільки я вистраждав”. Він почувався використовуваним тими, хто відчував, що програє, і висунули його кандидатуру в опозицію до Ратцінґера. Ця ситуація болісно його зачепила».
Отець Хорхе — він воліє, щоб його називали так, бо почувається простим священиком, душпастирем — закінчує порядкування своїх речей у кімнаті по віа Делла Скрофа. Минає вісім років від того конклаву. Напевно це були тяжкі роки для Бенедикта XVI, який 11 лютого оголосив про свій відхід від керування Церквою і став першим за 600 років папою, який склав повноваження. Берґольйо назвав цей жест «відважним і революційним».
Аргентинський кардинал визирає через велике вікно кімнати. Ще тільки пів на сьому, й на вулиці немає жодної живої душі. Як щодня, він уже з’їв скромний сніданок у їдальні готелю. З кількома священиками, яких там зустріч, він порозмовляв хвилинку про те, що погода гидка і падає дощ, і що холодно. Дехто побажав йому успіху на вечірньому конклаві, кажучи італійською: in bocca al lupo. Через дощ і валізку в руках Берґольйо не може піти до Ватикану пішки, як він це зазвичай робить, опиняючись у Римі. Це дорога, на якій він розслаблюється: молиться, поки йде, споглядає красиві вулички Вічного Міста, проходить по віа деї Коронарі, яка славиться своїм антикваріатом. Потім він незмінно затримувався на молитві перед образом Мадонни делль’Аркетто — у старому завулку, де на одній зі стін намальовано виняткову фреску, що представляє Пресвяту Богородицю. Серед численних таких зображень у Римі це — особливе. Після молитви отець Хорхе, який не любить пишатися пурпурним одягом і зазвичай ховає його під чорним плащем чи пелериною, рушає далі, переходить Тибр мостом Віктора Еммануїла ІІ і прямує до Ватикану. Скільки ж то разів він самотньо проходив цю дорогу, маючи спокій у серці! Попри купу приятелів, він залишається самотнім. Завжди в цей час роздумує і молиться, молиться й роздумує. Ніколи не перестає молитися, навіть коли спить. Ця дорога — одна з небагатьох речей, які його насправді радують у прекрасному Римі. Він усвідомлює, що під сакральною красою, під тими пам’ятками архітектури, храмами і стародавніми святинями часто криються недобрі речі. Про це навіть думати не хочеться, бо інакше не пройшов би такої дороги. Проте розум підказує щось інше. Відколи 11 лютого від довідався про відмову Бенедикта XVI, коли один з його знайомих подзвонив із Рима о 8‑й ранку за аргентинським часом (у Європі була вже дванадцята година), він має відчуття, що його життя може різко змінитися. Хоча розум — дуже важлива частина його особистості — переконує, що це неможливо, аби його обрали, бо він уже пенсіонер, і попросив про звільнення від обов’язків, коли досяг віку 75 років, він уже старий і готовий радше відступитися від діяльності; однак інтуїція та серце — ще важливіше в ньому — підказують, що це не виключене. Він пам’ятає розмову, проведену того ранку з ректором митрополичої катедри в Буенс-Айресі, о. Алехандро Руссо, до якого він подзвонив, щоби поділитися повідомленням про настільки несподівану й дивну новину. Після цієї розмови в ньому спалахнуло застережне світло.
— О мій Боже, що то за історія з тим sede vacante, — переймався кардинал. — Я розраховував на те, що у березні розпочнеться процедура заміни архиєпископа Буенос-Айреса… Тепер уже буде відкладене щонайменше на два-три місяці…
— Думаю, що радше настане пришвидшення, — відповів ректор.
— Хочеш сказати, новий папа відішле мене наступного дня після обрання?
— Ні, я не це хотів сказати. Я радше думаю, що Ви станете новим папою.
— О ні, Алехандро! Я щойно склав відмову від обов’язків архиєпископа, мені 76 років. Я не маю змоги!
… Постійно дощ. Кардинал кидає оком на чорний пластиковий годинник, який носить на правій руці. Він дуже пунктуальний, не любить запізнюватися. Дзвонить до портьє і просить викликати таксі, per favore. Subito, suaeminenza — відповідає надміру смиренний голос. Берґольйо не любить, коли його називають кардиналом чи еміненцією — тим вірнопідданським тоном, який у Римі вживається щодо церковної ієрархії. Але він уже призвичаюється. А єзуїтська розсудливість не дозволяє йому виказувати свою неохоту цілому цьому оточенню.
Берґольйо сходить униз і з легкою усмішкою вітає працівників рецепції. Уже за п’ятнадцять сьому. Auguri, eminenza — мило зичать йому успіху. Один із працівників готелю підтримує парасольку і проводжає кардинала до таксі. Ci vediamo presto, — прощається аргентинський ієрарх. Попри глибоко сховані в душі передчуття і попередні сигнали, він спокійний. На відміну від конклаву-2005, тепер він не фігурує у списках папабілі, що їх раз по раз укладають італійські медіа. На пальцях однієї руки можна перелічити ватиканістів, які вказують на нього в цей бурхливий період перед виборами. Більшість навіть вважає, що єдиний папабіле з Аргентини — це Леонардо Сандрі, префект Конгрегації у справах Східних Церков, субститут Державного секретаріату під кінець понтифікату Йоана Павла ІІ.
Деякі італійські ватиканісти передбачають, що якби порівняти події цього вечора з футбольними матчами, перший результат нагадуватимуть матч Італія — Бразилія. На їхню думку, більшість зі 115 голосів отримають «фаворити»: архиєпископ Міланський Анджело Скола та архижпископ Сан-Паулу Оділу Педру Шерер. Серед серйозних кандидатів називають також канадського кардинала Марко Уелле, префекта Конгрегації у справах єпископів, а також симпатичного, бородатого американського капуцина Шоне О’Меллі, архиєпископа Бостонського. Всі четверо молодші від Берґольйо: першому 71 рік, Уелле та О’Меллі мають по 68, а Шерерові взагалі 63. З моменту складення обов’язків Бенедиктом XVI повторюють, що новий папа повинен мати не більше ніж 75 років і не менше ніж 65. Тому Хорхе Берґольйо зберігає спокій. Хоч і так знає, що то не медіа диктують перебіг конклаву. Він усвідомлює, що серед кандидатів панує певна нерішусть, і питання не розв’язане.
Насправді бо на цьому конклаві бракує єдиного очевидного кандидата, такого, яким був Йозеф Ратцінґер 2005 року. В момент прощання митрополитові Буенос-Айреса навіть на думку не спало, що то він мав би стати наступником св. Петра. Він певен, що вже 23 березня скористається зворотним білетом «Аліталії» та приземлиться в міжнародному аеропорту Есейса в Буено-Айресі.
У Домі св. Марти він має кімнату номер 207. Цей номер випав йому в жеребкуванні, проведеному на день раніше перед конклавом на спільному засіданні конгрегації кардиналів. Ця невелика й проста кімната забезпечена необхідним мінімумом: ліжко, нічний столик, невеликий письмовий стіл, на стіні розп’яття, є туалет. Він так любить.
Восьма ранку. Хоча двері Сикстинської каплиці ще не зачинено, та вже розпочалася ізоляція від зовнішнього світу.
Змовкли телефони, не дозволено писати щоденники, мати контакти з кимось іншим, ніж кардинали, що походять із п’яти континентів. На них лежить величезна відповідальність вказати на нового Єпископа Рима, і то в ці складі часи завихрень у Вселенській Церкві. Примас Аргентини знає всіх 114 кардиналів із загальних засідань колегії. З одними в нього більш приятельські стосунки, з іншими — ні. Він сміється, коли під час переїзду бусиком до базиліки св. Петра на Месу в намірі обрання нового папи дуже популярний кардинал зі США зізнається, що йому бракує його звичних гаджетів: мобільного телефона і планшета, з якого він висилає твіти, мейли і серфить в інтернеті. Берґольйо небагато що з цього розуміє, бо в нього ніколи не було мобільника. Він завжди все запам’ятовував і записував дрібним почерком у чорному блокнотику…
Джерело: CREDO
Повязані записи
