Хтось скаже, що час має здатність кардинально змінювати людину, впливати на її світогляд, звички, руйнувати старі фобії і створювати невловимий простір для сміливості. Час начебто вчить нас мудрості, показує, хто наші справжні друзі, а хто – так собі… Ми мусимо подорослішати, щоб стати «правильними», «свідомими» людьми. Всі ці розумні сентенції та багато інших псевдофілософських одкровень ми чуємо не один і не два рази протягом нашого швидкоплинного життя.
Насмілюсь сказати, що зовсім не час нас змінює, а люди, які є невід’ємною частиною нашого оточення, а ще – книги, які заповнюють ту порожнечу, що часто перетворює нас на бездушних служителів чужих систем, тиранічних режимів і носіїв крихкої духовності.
Проте немає нічого гіршого, коли ти стаєш своїм особистим тираном. Мій викладач, всесвітньовідомий релігієзнавець рабин Джек Бемпорад сказав: «Людина ніколи не буде вільною, якщо нею керують страх і бажання». Мабуть, я ніколи не забуду цих слів. Хіба не так у нашому суспільстві? Нами керує страх нікого не розчарувати, збудувати свою кар’єру, отримати владу, яка врешті не принесе щастя, а ще бажання – бути нібито успішними, такими як всі, але собою – ніколи…. Свої кайдани ми майструємо власноруч, та ще й із дешевих металів, які дуже швидко ржавіють.
Вивчаючи міжрелігійний діалог у Римі, в Папському університеті ім. св. Томи Аквінського («Анджелікум»), в рамках стипендіальної програми «Russell Berrie», я зрозуміла, що світ, який я уявляла собі протягом останніх 26 років, – це замок, побудований на піску, пуста ілюзія – і дякувати Богові! Виявилось, світ набагато кращий.
Це зовсім не збіговисько жорстоких людей, які намагаються ранити тебе словами і вчинками. Насправді, такі поняття, як честь, гідність та обов’язок ніхто ще не відміняв. Люди можуть допомагати, не очікуючи нічого взамін. Люди все ще можуть бути представниками високих ідеалів, жертовних вчинків і великої любові.
Чесно кажучи, досвід студіювання єврейської культури зробив мене ближчим до тієї людини, якою я хочу бути сама, а не якою мене прагне бачити світ. Я стала більшою християнкою, аніж була до того, бо справді полюбила своїх ближніх, які є представниками різних релігійних вірувань й традицій.
Насправді, щоб стати тим, чиє відображення ти щоденно прагнеш бачити, мусиш повернутись до своїх основ. Я не хочу, щоб ця думка звучала пафосно, але дякую своїм єврейським викладачам за те, що зруйнували усі непотрібні нашарування життєвого бруду, які багато років грозовими тінями падали на моє серце.
Можна багато говорити, але я постарюся підсумувати основні життєві уроки, які я осягнула протягом минулого року:
- Завжди залишатись собою, навіть якщо ти далекий від ідеалу. Ідеальні люди нікому не цікаві, вони давно вийшли із моди. Зумій знайти силу у своїй вразливості;
- Не спіши збирати себе по частинах, коли хтось розбив твоє життя, не поспішай бути щасливим уже тут і зараз – дозволь собі трішки посумувати, щоб зрозуміти, як ти хочеш жити далі. Не соромся сліз – плач!;
- Ніколи не переставай вчитись і не бійся сотні разів розпитувати про те, чого не знаєш чи не розумієш. Будь спраглим до знань!;
- Стань сміливим і принциповим: в тебе можуть забрати все, окрім знань і людської гідності. Падай мільйони разів, торуй свій тернистий шлях, бо чужа рівна дорога – обман;
- «Люби насамперед тих людей, які люблять тебе», – сказала моя одногрупниця Анна із Угорщини. Ми часто витрачаємо час практично і в думках на тих, кому ми байдужі, пропускаючи цінні моменти із найважливішими людьми нашого життя;
- Не припиняй дивуватись красі простих речей – бо в цьому і є натхнення;
- Якщо ти не хочеш прокидатись зранку, зроби все можливе, аби це змінити. Ніхто не стане твоїм персональним воїном, крім тебе самого. Не лякайся змінювати своє життя доти, доки воно не буде тебе влаштовувати;
- Бог вірить в тебе, навіть якщо ти в Нього не віриш. І це щира правда – все йде за Його планом, а цей план кращий за твій – хоча сумніви все одно виникатимуть;
- Вмій бути милосердним, вчись прощати і просити прощення. Вчись дивитись на своє життя збоку і аналізувати власні помилки, аби потім їх не повторювати.
- Стався до проблем по-філософськи, а ще – не захоплюйся плануванням свого примарного майбутнього, ігноруючи сьогоднішній день.
І хоч я вважаю себе трохи «людиною епохи декадансу», та за цей рік і за свій досвід вивчення інших культур, вдосконалення власної людяності, я щиро дякую Богові. Це, без сумніву, був найскладніший і найкращий рік мого життя. Колись людина, яку я дуже любила, сказала мені, що я ніколи і ніде не буду почуватись як вдома… Ці слова мене дуже ранили, бо я знала, що вони правдиві.
Коли я їхала до Риму, а потім до Ізраїлю, на навчання, то була переконана, що не знайду ні себе, ні нових друзів, ні справи свого життя тощо. Часто, коли ти поберешся за щось багато років, зрештою забуваєш, якою була мета твоєї боротьби на самих початках. Дякую людям, які подарували мені Дім у своїх серцях, які не зруйнує жодна буря часу… де я ніколи не постарію, не стану цинічною і злою….
Мій улюблений мислитель Франсуа де Ларошфуко сказав: «Не всяка людина, що пізнала глибини свого розуму, пізнала глибини свого серця». Сподіваюсь, я на правильній дорозі. Інколи краще бути розтрощеним антикваріатом, аніж перфектним шедевром пост-постмодерного мистецтва. Тода раба!
Ліда Батіг
Повязані записи
