Цього літа я познайомилась із надзвичайною людиною – Сарою Рамадан (Sara Ramadan), яка є волонтером «Корпусу миру» і приїхала до України із США, щоб допомагати дітям, молоді та всім іншим людям із обмеженими можливостями, а ще – втілювати у життя інші цікаві та важливі проекти для нашої держави й суспільства. Сара народилась у м. Тампа (штат Флорида), вивчала Європейські Студії в Університеті Флориди (European Studies у University of Florida). Наразі вона пізнає українську культуру та ментальність. Про перші враження від перебування на нашій землі та плани на майбутнє – читайте у ексклюзивному інтерв’ю сайту «Духовна велич Львова».
– Саро, розкажіть, будь ласка, про «Корпус миру», та з якою метою Ви, як волонтер цієї організації, приїхали до України?
– Організація «Корпус миру» є частиною американського уряду, покликання її офіційно формулюють як зміцнення миру та дружби між народами світу. Це некомерційна, неполітична організація, за допомогою якої люди відвідують різні країни по всьому світу. Ми, волонтери «Корпусу миру» працюємо системно, проводимо різні тренінги, також викладаємо англійську мову, працюємо з молоддю: обмінюємось культурними ідеями і цінностями, створюємо партнерство між країнами тощо (офіційна сторінка «Peace Corps Ukraine»).
– Чи працюєте у релігійній сфері як волонтери «Корпусу миру»?
– Ні, «Корпус миру» не «прив’язаний» до жодної релігії, не має жодного релігійного контексту чи преференцій.
– Як відбувається співпраця між волонтерами та різними організаціями у рамках діяльності «Корпусу миру»?
– Як волонтер «Корпусу миру» я працюю у сфері розвитку громад/спільнот, і моя роль полягає в роботі з організаціями. Організація подає аплікацію на залучення волонтерів із «Корпусу миру»; тоді «Корпус миру» обирає таких волонтерів (добровольців) для організації – і розпочинається співпраця. Я працюю з Благодійною організацією (фондом) захисту дітей із обмеженими можливостями «Надія» у м. Дрогобичі. Моє завдання полягає в тому, щоб проводити тренінги, допомагати з ґрантами, вчити представників моєї cпільноти в м. Дрогобичі англійської мови тощо.
– Наскільки я знаю, як волонтер «Корпусу миру», Ви прагнули відвідати саме Україну? Чим було продиктоване таке рішення, і чому надали перевагу нашій державі з-поміж безлічі інших країн світу?
– Надала перевагу Україні, тому що історія цієї держави дуже цікава, особливо події, які відбувались під час Революції Гідності. Знаєте, саме в Україні я відчуваю, що є частиною чогось дуже унікального. Я не знаю точно, але думаю, що український народ має здійснити якусь справді важливу місію. Мені надзвичайно приємно і цікаво бути свідком та учасником цього процесу. Я знаю, що можу допомогти вам і долучитись до великої справи.
– У рамках організації «Надія» Ви працюєте з дітьми з обмеженими можливостями. Рівень моральної свідомості кожного суспільства буває різним: часом певні люди можуть із нерозумінням ставитись, або навіть бути жорстокими до людей із проблемами зі здоров’ям. Чи зазнали Ви цього неприємного досвіду в США, Україні або ж деінде?
– Проаналізувавши свої спостереження, я можу сказати, що певні люди не знають, як реагувати, коли біля них знаходяться люди з обмеженими можливостями. Впевнена, що як в США, так і в Україні та інших країнах, ми можемо зробити більше, щоб допомогти людям з обмеженими можливостями.
– Якою є найважча частина Вашої роботи як волонтера в Україні?
– Якщо говорити про те, що відбувається наразі, про мій переїзд до України, то поки відчуваю певні труднощі процесу інтеграції в українське суспільство. Думаю, їх відчуває кожна людина, яка покидає свій дім. Я ніколи раніше не вивчала української мови, і намагаюсь зрозуміти, що відбувається, – відчуваю певний культурний шок, але думаю, що це цілком нормально. Організації в США та й у світі, як правило, працюють по-різному, і ви знаєте, що важко спілкуватися з людьми, мови яких ви до кінця не розумієте Але я вчуся і переконана, що невдовзі все буде простіше. Я намагаюсь з’ясувати, як все працює в Україні, – таким чином мені стає легше адаптуватися.
– Чому і коли саме Ви вирішили обрати саме роботу із дітьми/людьми із обмеженими можливостями? Можливо, мали якісь особисті причини?
– Це був не мій вибір. В основному волонтери «Корпусу миру» роблять те, що каже їм організація, з якою вони працюють, насамперед те, в чому їхня допомога насамперед необхідна. Представники «Корпусу миру» аналізують наші навички та попередній досвід, щоб зрозуміти, в чому ми можемо бути корисними. Організаціям, з якими ми працюємо, дійсно потрібно налагоджувати суспільні відносини, шукати різноманітні ресурси, щоб розвиватись. Моя роль полягає в основному в такій роботі: зв’язки з громадськістю та розвиток мережі комунікації, загалом – все, щоб вони отримали відповідні ресурси, яких потребують.
– Яким є оточення людей, з якими Ви працюєте в організації «Надія»? Розкажіть, будь ласка, про цю організацію.
– Це такий собі мікс різних людей, які є там, щоб допомогти моїй організації, – як батьки, так і їхні діти. Так що між цими людьми старшого віку та дітьми я маю бути активним членом спільноти.
Благодійна організація захисту дітей із обмеженими можливостями «Надія» була заснована у квітні 1991 року спільнотою батьків та активістів, щоб спільно допомагати дітям із обмеженими можливостями, вирішувати питання, пов’язані із освітою, охороною здоров’я, реабілітацією і турботою про дітей та молодь із обмеженими можливостями. «Надія» є унікальною організацією у Дрогобичі та на території прилеглих районів, яка допомагає дітям та молоді із обмеженими можливостями реалізувати та захистити свої права, інтереси, потреби. На цей час «Надія» надає послуги 186 дітям і молодим людям у віці 1-30 років з різними формами інвалідності. Благодійна організація має свій власний офіс у м. Дрогобичі. Тут працюють люди з Дрогобича. «Надія» була заснована жінками, які мають дітей із обмеженими можливостями. Вони є матерями і ділять між собою ту саму боротьбу. Вони знають, що потрібно спільноті, що насамперед необхідно їхнім дітям, молоді та іншим людям із обмеженими можливостями. Директором організації є Ірина Дзюрах.
– Які Ваші перші враження про місто Дрогобич?
– На початках свого приїзду до Дрогобичу я відвідувала школи, допомагаючи викладати англійську мову, спілкувалась із дітьми як носій англійської сови. Також маю свій власний «English club». Я намагалась більше пізнати людей, бути доброю з ними, налагодити не просто ділову комунікацію, але й дружні стосунки.
– Саро, чи плануєте реалізувати ще якісь проекти у Дрогобичі?
– Я досі думаю над цим. Хотілось би організувати якийсь марафон чи напівмарафон із благодійною метою. У нас є багато ідей: робити шоу, фестивалі тощо. Моя організація «Надія» – дуже активна спільнота. Думаю, я маю спочатку більше пізнати мою спільноту, налагодити контакти, перш ніж «пірнати» у якісь великі проекти.
– Чого Ви очікуєте від часу, який проведете в Україні?
– Я сподіваюсь… навіть не знаю, чесно кажучи. Я очікую змін у своєму житті, сподіваюсь, зрештою, впевнена, що зустріну друзів, з якими буду підтримувати зв’язок протягом цілого життя. Від усього серця я прагну допомогти своїй організації зрости, отримати певні необхідні ресурси для розвитку. Я сподіваюсь реалізувати багато проектів, а також побудувати своє життя тут. Я хочу пізнати традиції вашої країни і брати активну участь у її житті, щоб люди, яких я тут зустріла і зустріну, стали для мене справжньою родиною.
Розмовляла Лідія Батіг
Фото: особистий архів Сари Рамадан
Повязані записи
