Людина, як вінець Божого творіння і як творіння «власноручне» була створена за образом Божим. Тому святий Симеон Новий Богослов говорить, що вона користуючись закладеним у неї образом Божим повинна була ставати подібна Богу і це все Господь робить через свою велику любов. З початку свого створення, людина мала безпосереднє спілкування з Богом, а також жила в раю, як говориться в Біблії: «І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і примістив там людину, яку створив» (Бут. 2: 8). «Щоб вона була немовби деяким царем і начальником всієї землі і того, що на ній Бог приготував для неї немовби деякий палац, де, мешкаючи, вона проводила б блаженне і солодке життя. Це і був божественний рай, насаджений руками Божими в Едемі, – сховище веселощів і всякої радості, бо слово Едем означає «насолода» – так зазначає святий Іоан Дамаскін в «Точному викладі Православної віри» у главі 11 «Про рай». Ми бачимо із цього, що саме велика любов закладена в творінні. І чого ще потрібно було людині для повного щастя, як крім насолоди Богом і Його благодаттю? Здавалося, нічого кращого й не можна придумати.
Для уподібнення Богу, Господь дає першим людям заповідь: «…від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2: 17).
Тут святитель Григорій Богослов розповідає, що людина була створена нагою, як та, що не потребує одягу, а також і якоїсь покрівлі чи огорожі бо є досконала, тобто образ Божий, який не потребує чогось земного. І він пише, що закон був даний людині саме для того, щоб вдосконалюватися в своїй свободі, і у пізнішому часі те дерево «пізнання добра і зла» (на думку святителя Григорія) людина змогла б їсти. Це ж він порівнює із тим, як малій дитині дається спочатку молоко, а вже коли вона виростає то потрібна тверда їжа, то з цього і виходить, що це дерево було тією твердою їжею, яка потребувала часу і зусиль.
І також дуже вдалий коментар на це говорить святий Іоан Дамаскін: «Посеред Раю Бог насадив дерево життя і дерево пізнання. Дерево пізнання повинне було служити деяким випробовуванням і спокусою для людини, і вправою її послуху і непослуху. Тому воно і було названо деревом пізнання «добра і зла» (Бут. 2: 9, 17)… воно передавало тим, що споживали [від нього], здатність пізнавати свою власну природу. Це було добре для досконалих, але погано для тих, хто ще не досягли досконалості й були одержимі любострасними потягами подібно до того, як тверда їжа шкідлива для немовлят, що мають потребу в молоці» [4, с. 111].
Яка проста, а з іншого боку страшна заповідь – «смертю помреш» і хотілося б думати, як її можна порушити. І ще більше, Господь для легшого проходження цього шляху життя створює Адаму жінку Єву, як помічницю (найперше в справі спасіння й уподібнення Богу).
Тут слід зазначити, що означають імена перших людей (прабатьків). Слово «Адам» в перекладі з єврейської мови означає «червона людина». Можливо тому, так називалася, щоб показати її зовнішню відмінність від усіх інших земних творінь. Отже, якщо конкретніше визначити значення слова «Адам», то воно має означати: «Людина із червоної землі», або просто «Земна людина». Тому й апостол Павло, звертаючи увагу, на прообразність Адама, пише: «Перший чоловік – із землі, земний; другий чоловік – Господь з неба» (1 Кор. 15: 47).
Слово «Єва» по-єврейськи «Хава», що дослівно означає – «Життя», тобто та, від котрої йде життя людського роду. І як земний Адам був прообразом Адама Небесного – Ісуса Христа, так і земна прамати Єва була прообразом Небесної Матері – Пречистої Діви Марії, Небесної Матері людського роду.
Але жінка стала помічницею в справі падіння (хоча в пізнішому часі – Богородиця – в справі спасіння, як нова Єва). І якщо уважно поглянути на подію гріхопадіння, то можна побачити, як жінка починає бачити не те, що є насправді. А це видно в наступному: «Змій був хитріший за всіх звірів» (Бут. 3: 1). Це потрібно розуміти, що в тварину міг вселитися диявол, або образно сказано на прикладі змія. Так чи інакше, значення не змінюється. Змій із книги Буття, так само як і «древній змій» з Апокаліпсиса – це сатана. Але святитель Іоан Золотоустий не вважає за можливе повністю ототожнити диявола зі змієм: він говорить, що диявол скористався змієм як знаряддям. І він присутній в раю саме тому, що людина повинна пройти через спокусу свободи.
Cлово «змій» в оригіналі звучить як «nachash» (нахаш), що означає сяючий. Сяючим називали херувима, ангела світла – люцифера в 14-й главі Книги пророка Ісаї та Книзі пророка Єзекіїля 28-й главі. Диявола або сатану пізніше називають «древній змій» (Одкр. 12: 9; 20: 2). Таким чином, у вигляді змія в саду до жінки звертається, спокушаючи її, сам сатана.
Змій почав свою спокусу із жінки, як творіння слабшого за чоловіка, і каже їй: «Чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?» (Бут. 3: 1). Тут бачимо, як лукавий поступає заманливо з жінкою, щоб її заплутати. І на що жінка перебільшує з відповіддю, говорячи: «тільки з плодів дерева, яке посеред раю, сказав Бог не їжте їх і не доторкайтеся до них, щоб вам не померти» (Бут. 3: 3). Єва, говорить вже те, що Господь не казав, а саме «не доторкайтеся». І нехай би було, що вона перебільшила заповідь, але змій говорить їй наступне: «не помрете, але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3: 5). Диявол спокушує людину «надією на обоження» – зазначає святий Іоан Дамаскін. Людина не розпізнала обману, тому, що прагнення до обоження було закладено в неї Творцем. Але обоження не можливе без Бога, і ознакою крайньої гордості є прагнення стати рівним Богові всупереч Йому. З цього часу жінка починає бачити, не те, що є насправді, а бачить ілюзію намальовану спокусником: «І побачила жінка, що дерево добре для їжі» – а до цього, вона навіть боялася до нього торкатися руками, а не тільки брати в уста.
«І побачила… що воно приємне для очей і жадання, тому, що дає знання» (Бут. 3: 6) – ніби, до цього часу бракувало знання першим людям. Якщо вони могли називати тварин по іменах, тобто бачити їхню сутність.
І як наслідок Єва їсть плід і дає їсти плід Адаму, через що «розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі, і зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання» (Бут. 2: 25). З цього можна зробити висновок, що ж таке гріх і зло? Гріх – це є те чого Господь не створив, а виникло, як віддалення людської свободи від добра. Коли людина діє не за волею Божою, тоді вона грішить і можна сказати – перебуває в небутті, бо гріх своєї сутності немає. Грішна людина – не живе в реальному світі, а живе в ілюзії, в тому світі, який вона сама видумала.
Як пише святий Діадох Фотікійський: «Зло – не є чимось, або вірніше, воно є лише в той час, коли його роблять», а святий Григорій Ниський підкреслює парадоксальність того, хто відчиняється злу; людина існує в неіснуючому.
«Для отців Церкви, – як говорить В. М. Лоський – зло є дійсно недостаток, порок, недосконалість; не якась там природа, а те, що природі не вистачає, щоб бути досконалою». Зло не існує, а воно є лише залишення буття. Зло не є природа, але стан природи. Таким чином, воно є хворобою, ніби паразитом, існує завдяки тій природі на яку діє. Точніше, зло є деякий стан волі цієї природи; ця воля неправдива щодо Бога. Зло – це бунт проти Бога, тобто позиція особистості. Таким чином зло відноситься до перспективи не сутнісної, а особистої. «Світ лежить у злі», – говорить святий апостол і євангелист Іоан Богослов, зло – це стан в якому перебуває природа особистих істот, які відвернулися від Бога». Біблійна розповідь про гріхопадіння допомагає нам зрозуміти всю трагічну історію людства і його теперішній стан, оскільки показує, ким ми були і чим стали. Вона відкриває нам, що зло увійшло в світ не з волі Божої, а з вини людини, яка віддала перевагу не Божественній заповіді, а диявольському обману.
Люди не послухали свого Творця, а підкорилися заповіді «нового бога». І так, людина дала місце злу у своїй волі і ввела його у світ. Саме через свобідну волю у світ входить гріх і здавалося, б, чому Господь не запобіг появі гріха? Так це тому, що саме по Своїй Любові до людини не хотів втрутитися в людську свободу, бо тоді порушився образ Божий, який безперечно також є у свободі. Винуватцем гріхопадіння є сама людина, що зле використала даровану їй свободу.
«Я одержав образ Божий і не зберіг його» – такі слова використовує святитель Григорій Богослов, щоб показати, що кожен винен і причетний до гріха Адама. А також в іншому місці він детальніше це роз’яснює: «…(о неміч моя! Бо неміч прабатька є і моєю), 
людина забула дану їй заповідь і переможена гіркою споживою: тоді через гріх вона виганяється і віддаляється одночасно і від древа життя, і з раю, і від Бога; одягається у шкіряні ризи (можливо у грубшу, смертну і протиборчу плоть), уперше пізнає власний сором і ховається від Бога. Втім, і тут здобувається щось, саме смерть для припинення гріха, щоб зло не стало безсмертним. Таким чином, саме покарання робиться людинолюбством».
Так найбільша, найстрашніша і найтрагічніша переміна в історії людства звершилася – людина порушила Божу заповідь, проявила непослушність своєму Творцеві. Жінка послухала голосу змія-диявола, спокусилася через його обман і лукавство, і тепер сама вже стає спокусницею – вона спокушає свого чоловіка.
Цікавість взяла в Єви верх над послухом Богу. Сатана використав легку довірливість, пасивність жіночої природи, тому розпочав свою спокусу саме із жінки. Єва зірвала плід із дерева і з’їла його. Потім вона дала плід Адаму, і він їв його. Так, перші люди порушили заповідь чи волю Божу – згрішили, впали в гріх. Цей гріх Адама і Єви називається первородним гріхом.
о.Артемій Бабленюк,
священик Покровського собору м. Львів,
УПЦ КП
Фото: www.hram.lviv.ua
Повязані записи
