Як знаємо із Катехизму саме ці три речі є запорукою доброго християнського поступування. Важливо плекати ці благочестиві діяння завжди, але особливо актуально практикувати такі святі речі в час Святої Великої Чотиридесятниці – Великого посту. Отож, пропоную замислитись на речами, котрі в житті справжнього послідовника Христа мають бути невід’ємними: постом, молитвою і милостинею.
Піст
Хоча постом називаємо весь період часу нашого говіння (одноденний чи багатоденний), але у вужчому контексті, коли говоримо про ці три чесноти то піст розуміємо в першу чергу як стримання від їжі, забав, веселощів. Коріння саме такого посту знаходимо ще у Старому Завіті. Зокрема, багато богословів трактують заборону Богом Адаму і Єві їсти з дерева пізнання добра і зла, як першу вказівку про піст. Про це говорить рівночасно і святий Василій Великий, одночасно говорячи і про наслідки порушення цього первісного посту: «Піст такий давній, як саме людство. Він приписаний ще в раю. Адам дістав цю першу заповідь:”З дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш” (Бут. 2,17). Це “не їстимеш” — то наказ посту і стриманості. Якщо б Єва постила на плід дерева того, ми тепер не мусіли б постити… Нас зранив гріх, і ми мусимо лікуватися покутою. Покута ж без посту — безвартісна». Власне кажучи, дуже часто ми пере наголошуємо на тому, що піст – справа духовна і стриманість від страв не є головною. Так, вона не є головною, але спекулюючи цим духовним виміром посту багато людей просто відкинули таку важливу деталь посту як стриманість в їжі і веселощах. Напевно найкращу відповідь на питання, для чого нам в час посту стримуватись від їжі своїм прикладом дає сам Ісус Христос:
1. Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. 2. І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів. 3. І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! 4. А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих. (Від Матвія 4:1-4)
В цій Біблійні історії бачимо для чого піст як стримання від їжі, веселощів, музики – словом – всього того, що ми любимо допомагає нам сконцентруватися на своєму внутрішньому світі, зрештою – на образі Божому, відтисненому у нашому серці. Про піст як засіб стишення говорить знову ж святий Василій: Піст — це вірний сторож душі, вірний товариш тіла, зброя тих, що завзято борються, вишкіл для атлета. Піст проганяє спокуси, намащує до побожності, є другом поміркованості й чистоти. На війнах він дає мужність, а в мирі — спокій. Він робить християнина святим. Адже саме відмовившись від того, що найбільше любимо маємо шанс стати важливішими, чутливішими, а отже – більш відкритими на Бога то Його дію у нашому житті. Рівно ж, хтось із святих отців говорив, що стримуватись від задоволень треба ще і тому, аби відчути християнську солідарність. Бути солідарними з тими, хто справді голодний. Про це детальніше поговоримо, коли зупинятимемося на милостині.
Молитва
Здається, про важливість молитви у житті християнина нічого особливо пояснювати не варто. Власне кажучи, якщо молитви не має, то приходить те, що ми називаємо «формальним християнством». Адже молитва – розмова із Богом. А якщо ми не хочемо, чи лінуємося розмовляти із Богом, то хіба можемо називати себе Його дітьми. Адже ненормальним є стан, коли діти не мають жодного бажання розмовляти із батьками. Подібно і з відвідуванням богослужінь у храмі. Казати, що я віруючий християнин і не ходити до храму – те саме, що жити по сусідству із своїм батьком і заходити до нього в гості в кращому випадку раз. Або кілька разів у рік. Власне кажучи, Бог є самодостатнім, тому від того відвідаємо ми Його чи ні Він не зміниться. Хоча Йому буде прикро за Його улюблене творіння, котре Його Син відкупив своєю Кров’ю.
Молитва, як особиста так і Літургійна, потрібна , в першу чергу нам самим. Для того, аби бути ближче до Нього, для того аби усвідомити власну гріховність і важливість покаяння, як засобу навернення. Адже подібно як готуємо свій дім до свят, так і свою душу мусимо підготувати до зустрічі із Воскреслим. Велику красу і глибинний зміст мають Великопосні богослужіння. Глибокі богословські думки про нашу тотальну гріховність, але можливість завжди покаятись і навернутись задля безмежного Господнього милосердя знаходимо у прекрасному богослужінні першого тижня посту – Повечір’ї із Великим Каноном Андрея Критського, яке ми молимося у перші чотири дні першого тижня посту ввечері. Особливістю цього богослужіння, котре підкреслює його покаянний характер – велика кількість доземних поклонів, котрі вірні кладуть під спів хору «Помилуй мене, Боже, помилуй мене». Не менш трепетні переживання маємо і на Літургії Передшеосвячених Дарів, котру молимося кожної середи і п’ятниці ввечері. Та й сама атмосфера храму налаштовує нас на покаянний лад. Мінорні наспіви, відсутність хоругов, заміна традиційних вишитих рушників чи літургічних обрусів на темно-багряну в УКГЦ чи чорну у православних Церквах тканину, священичі ризи темних барв і багато іншого. Ця емблематика на має вганяти нас у сум, а навпаки – схиляти до призадуми над тим, що той, хто висить на Голгофському хресті помер задля того, аби я не помер, а мав можливість жити вічно. До того ж ми, на відміну від учасників Ісуса знаємо, що Голгофа це не кінець, і за Страсною П’ятницею неодмінно настане Неділя Воскресіння.
Милостиня
Про благочестя милостині справді варто поговорити. Адже із одного боку, наші люди є феноменально жертовними. Мільйонні, якщо не мільярдні суми збиралися і в час Революції гідності і зараз збираються волонтерами на потреби армії. Ми вміли бути солідарними із майданівцями і є солідарними із бійцями, часто віддаючи по-біблійному «із свого убозтва» дійсно чинимо благородно і побожно. З іншого боку, почувши про підняття цін ми «під чисту» вимели полиці наших супермаркетів… Це було шаленство. Люди вистоювали черги, хамили, мало не бились, аби урвати побільше дешевих продуктів які довго не псуються. А чи не краще було взяти одну пляшку дешевої олії, а ще дев’ять не тримати про запас, а дати можливість купити своїм сусідам. Аби ті важкі часи, котрі зараз є долати жорстоко і солідарно. Вміємо бути солідарними і жертовними на барикадах і під дулами снайперів, та в відчутті воєнної загрози – вміймо бути жертовними і солідарними у повсякденному житті. Поступімось у маршрутці місцем жінці, чи старшій особі, кидаючи милостиню жебраку не робімо це із «покерфейсом», усміхнімось, спитаймо як він. Наша усмішка зігріє набагато краще, аніж наші гроші. Причому як того, кому ми її даруємо, так і нас самих. Будьмо добрі! Зустріньмо Воскреслого гідно!
Володимир Мамчин
Повязані записи
