Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!
З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати.»
Ів. 13,34-35
Останні події змусили задуматись над суттю нашого християнського життя, над нашою християнською ідентичністю. У першому Соборному Посланні Йоана читаємо: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в Ньому». Здається ці слова є дуже важливими для нас – християн. Та й біблійний епіграф сьогоднішніх нотаток дає нам дуже чіткий меседж. Адже із уст нашого Бога пролунав заклик, який мав би стати для усіх християн імперативом, – заклик мати взаємну любов. Любов, котра має стати основоположною рисою ідентичності учнів Христа.
Кожен, хто називає себе християнином, мусить докладно пам`ятати ці слова. Пам`ятати, що коли охрещений у ім`я Христове і кажеш, що є Його учнем, то мусиш палати Любов`ю, якою, згідно із словами Йоана, є сам твій Бог.
У цьому тексті я жодним чином не хочу виступати суддею. Все, що пишу – пишу в першу чергу для себе.
Тому й запитую насамперед себе, а вже потім усіх співбратів-християн: чи люблю так, як мені заповідав мій Спаситель? Чи виконую Його «нову заповідь»? Чи люблю настільки, що за цією Любов’ю впізнають у мені християнина?
Відповідь на ці питання залишаю для власного сумління і для сумління усіх тих, хто ці скромні роздуми читатиме. Аби не впадати у відчай, варто сказати, що у Любові є куди рости і є до чого стреміти.
Жодним чином не хочу осуджувати будь-кого. І жодним чином не заохочую позицію типу «вірю в душі», «вірю в Бога, але не ходжу до Церкви», «роблю добро, а для цього релігія не потрібна». Це все облудні і неправдиві слова. Майже завжди. Бо будь-які філантропія чи альтруїзм без Бога є нікчемними і нелогічними. Але є одне але…
Часто ми – християни, заслуговуємо закидів, котрі нам роблять атеїсти чи агностики.
Згадаймо той же четвертий розділ того ж першого Соборного Йоанового Послання: «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить.»
Чи не впізнаємо у цьому себе?
Молимось, живемо духовним життям, сповідаємось, причащаємось. І повинні так робити, бо без цього ніяк. Але в той же час готові годинами ламати списи у соцмережах із співбратом, сперечаючись за нісенітницю…
Якою має бути Любов читаємо у «Гімні Любові» в посланні Павла до Коринтян. Все, що не є таким, – не любов.
Тому і така, якою її сьогодні намагаються малювати «прогресивні», – це теж не любов. Та, котра гладить по голові і усе дозволяє, проповідує «рівність, свободу і братерство», – теж облудність.
То як бути?
Мабуть, задатись ключовим питанням «а що б на моєму місці зробив Христос»? І діяти відповідно. Не надимаючись, а терпеливо і в любові докоряючи братові, доносити Йому Слово Боже.
Звичайно, значно легше вліпити братові на чоло клеймо, де з одного боку писатиме «таліб», а з іншого – «лібераст»…
Так, я належу радше до тих, котрі «таліби». Але я не хочу вішати на братів клеймо і закривати комунікацію. Хочу ділитись словом Божим у комунікації Любові. Не відпадаючи від вчення Церкви, а говорячи правду. Навіть, якщо вона незручна і називає гріх гріхом… Той же Йоан радить: «Пізнайте правду і правда визволить вас». А щоб пізнати правду, треба мати Любов. Бо правда може бути незручна, і братові, котрий її каже, легше просто вліпити клеймо на лоба і спробувати змусити заткнути рота…
«Не так хай воно буде між вами…» – казав Спаситель.
То може замість «викривальних» листувань попрацюємо над власною християнською Любов`ю? Не намагатимемось заткнути рота «братові-талібу», бо «любов не надимається», і не ставитимемо хрест на братові із іншого табору, а всоте чи втисячне спробуємо донести йому вчення Церкви,бо «любов довготерпелива»…
Любові всім нам!
Володимир Мамчин
Повязані записи
