Герой цього тексту народився у одній державі, більшу частину свого життя провів у іншій, а помер – у третій. При цьому, йому завжди вдавалося зберігати вірність одній інституції та спільноті – Українській греко-католицькій церкві. У тому числі, навіть попри невизнання і переслідування тієї впродовж усього другого періоду. На його долю випало не просто бути складовою, але й очолювати церкву у той надскладний час. Однак, свій хрест він ніс із честю. Знаково, що на цьому шляху йому доводилося бути не тільки церковнослужителем, але й працювати санітаром “швидкої допомоги”, бібліотекарем, охоронцем тощо. Таким чином, лікував цей ієрарх не тільки людські душі, але й тіла. Отож, з нагоди роковин від дня його смерті, говоримо про виконувача обов’язків глави УГКЦ (1972 – 1991) Владику Володимира (Стернюка).
“Стара гвардія”
Володимир Стернюк народився у Пустомитах, коли цей населений пункт був частиною Королівства Галичини і Лодомерії, складовою імперії Габсбургів. Спадщина “бабці Австрії” була відчутною, у тому числі, на рівні родинної історії Стернюків. Зі сторони батька та по лінії матері в родоводі Володимира Стернюка були священнослужителі, тобто представники місцевої інтелігенції, часто найбільш активні і найосвіченіші члени громади. Отож, батько головного героя цього тексту, також о. Володимир, був щирецьким деканом та парохом у Пустомитах. Мама, Євгенія Коновалець, рідна тітка провідника ОУН Євгена Коновальця, теж була донькою священика. До чогось подібного готували й самого Володимира Стернюка. Відтак він закінчив місцеву початкову школу. Далі навчався у старшій школі й у Львівській гімназії. Родина Стернюків була пов’язана не тільки із Коновальцями, але й з Крушельницькими.
Бельгія і отці-редемптористи
Розвивати й збагачувати свої уявлення про світ довкола, його багатоманіття і глибину людських відносин Володимир Стернюк розпочав ще вдома. Він виростав у багатодітній родині й не єдиний став на шлях духовного служіння. Свої знання та навики закріплював у Львові, який пізніше стане для нього не менш рідним. Врешті, значну частину своєї юності і період становлення Володимир Стернюк провів за кордоном. Хлопець навчався у Бельгії, під опікою отців-редемптористів. Спочатку навчався у семінарії в місті Есхен, що біля Антверпена. Пізніше на філософському й богословському факультетах у Боплато і Лювені. У 1925 році Володимр Стернюк вступив до новіціату у м. Сент-Трюйден, а в 1931 році прийняв довічні обітниці. У тому ж році був рукоположений владикою Василем (Ладикою). Відтак повернувся додому, на Галичину.
Душпастирство і місіонерство
Основна діяльність о. Володимира після його повернення в рідні краї була досить тісно пов’язана із осередками отців-редемптористів. Останні займалися місіями, працювали з молодшим поколінням. У контексті останнього варто розглядати й місії о. Володимира, з якими він відбував до Тернополя, а пізніше Волині й до Станіславова (сьогодні Івано-Франківськ). У згаданих місіях о. Володимиру довелося проявити усі свої позитивні риси й гартувати характер. Щодо останнього, то сучасники пригадують, що він вирізнявся потягом до народної культури і патріотичним вихованням.
В період нацистської окупації о. Володимир служив при церкві Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (м. Львів, вул. Івана Франка). Там він виголошував і проповіді, які в юності доводилося слухати одному з наступників о. Володимира, Блаженнішому Любомиру Гузарові.
Колючий серп і важкий молот
З приходом до Львова радянських військ і після перших переслідувань греко-католиків, розпочалась нова сторінка в історії регіону. О. Володимир (Стернюк) тоді відмовився міняти “прапори” і не відступив від своїх обряду та традиції. Очевидно, що в СРСР гравцям проти правил доводилося складно. Отож, о. Володимир також був змушений відмовитись від публічної духовної діяльності і перейти на світську роботу. Він працював у бібліотеці Львівського університету імені Івана Франка, де займався перекладами із французької мови. Очевидно, що це жодним чином не відвернуло увагу відповідних служб від цього діяча. Отож, у 1947 році його було арештовано за підозрою у співпраці із націоналістичним підпіллям. На вулиці був 1947 рік, о. Володимира засудили до 5 років виправних робіт, які він відбув у таборі в Архангельській області. Як і інші арештанти, був задіяний у процесах лісозаготівлі.
“Бог не вимагає від людини більше, ніж вона здатна зробити…”
“Виховний” період, в часі чого із о. Володимира (Стернюка) намагалися зробити “зразкового” громадянина СРСР, завершився на початку 1950-х років. По тому головний герой цього тексту повернувся до Львова й розпочав усе з чистого листа. Він працював охоронцем у одному з львівських парків, помічником бухгалтера, також санітаром “швидкої допомоги”. У середині 1950-х років навіть пішов навчатися на заочне відділення Львівського медичного училища. Паралельно з тим працював санітаром “швидкої допомоги”. Безумовно, що й тоді займався душпастирською діяльністю. Однак, цього разу підпільно. Може видатися, що життя о. Володимира (Стернюка) – це щось надзвичайне. Однак, найкраще про цю ситуацію сказав, очевидно, він сам: “Бог не вимагає від людини більше, ніж вона здатна зробити в межах людських можливостей”.
Міст через червону зону
У 1964 році владика Василій (Величковський) висвятив о. Володимира (Стернюка) на єпископа Перемиського. Не потрібно говорити, яка відповідальність падала на плечі останнього. Так, йому допомагав величезний життєвий досвід і все пережите. Водночас, часті обшуки, допити і “профілактичні” розмови – це точно не найсприятливіша для роботи атмосфера. Тим не менше, навіть в такій ситуації вдалося налагодити роботу підпільних семінарій та монастирських осередків. Коли у 1969 році було ув’язнено о. Василія (Величковського) й “запропоновано” йому залишити територію СРСР, саме владика Володимир (Стернюк) став наступним главою УГКЦ, місцеблюстителем митрополичого престолу. На початку 1970-х років він приступив до виконання своїх обов’язків. Завдяки цьому вдалося зберегти тяглість церковної ієрархії УГКЦ на українських теренах. У новому статусі о. Володимир благословив о. Василя Семенюка на створення підпільної семінарії, також він висвячував священиків, опікувався сестрами милосердя св. Вінкентія тощо.
Нова сторінка
Проголошення державної незалежності України ознаменувало новий етап в історії УГКЦ. Період підпільної діяльності завершився. У 1991 році до України приїхав архієпископ Мирослав-Іван Любачівський, наступник Йосипа Сліпого в Римі. Описані події стали часом завершення служіння о. Володимира у статусі місцеблюстителя й глави церкви. Трошки пізніше, у 1992 році, його було реабілітовано. Через декілька років о. Володимир (Стернюк) упокоївся. У вересні 1997 року його було поховано у крипті собору св. Юрія.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Митрополит Володимир Стернюк // Синод єпископів Української Греко-католицької Церкви [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://synod.ugcc.ua/data/mytropolyt-volodymyr-sternyuk-432/
- Овсяник Ю. Володимир Стернюк: “Бог не вимагає більше” // Zbruč, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/71270
- Святкування ювілею Архієпископа Володимира Стернюка // Патріярхат, 1992 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/svyatkuvannya-yuvileyu-arhyjepyskopa-volodymyra-sternyuka/
Шейко О. Слідами сповідника віри Володимира Стернюка // Фотографії старого Львова, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/slidamy-spovidnyka-viry-volodymyra-sternyuka/
Повязані записи
