«Релігійна поезія – своєрідний спосіб втілення цього зв’язку, ставлення людини до Бога, до Божих законів, до цінностей, які несе Добра Новина про Ісуса Христа», – зазначив український дослідник польської релігійної поезії о. Петро Кушка. Пласт релігійної поезії, який сформувався у польській літературі, – явище оригінальне і неповторне, адже у порівнянні з літературами інших держав помітно тематичну лінію, яка поєднується із християнською візією світу. Окрім того, авторами віршів є зазвичай представники духовенства. І це спонукає подивитись на Церкву з точки зору романтично-ліричного феномену. Польська література представлена різноманіттям релігійної поезії, яка досягнула піку свого розвитку насамперед під час періоду понтифікату Івана Павла ІІ. Сьогодні розглянемо постать ще одного представника цього поетичного напряму – отця Яна Твардовського крізь призму його збірки «Ще одна молитва», яку переклала з польської Дзвінка Матіяш.
Ян Твардовський народився 1 червня 1915 року у Варшаві. Його батько – Ян Твардовський – радник Міністерства Зв’язку, а мати – Анєля Марія з родини Кондерських. З 1922 по 1927 рік Ян Твардовський навчається у початковій школі, 1927-1935 – учень державної чоловічої гімназії ім. Тадеуша Чацького (з природничим ухилом). З 1933 до 1935 року – співредактор «Кузні молодих», редактор літературного відділу. У 1937 році виходить перша збірка Яна Твардовського – «Повернення Андерсена». З 1935 до 1939 – студент гуманітарного факультету Варшавського університету. Період Другої Світової війни Ян Твардовський проводить у Варшаві, допомагає представникам варшавського гетто. З 1945 до 1948 рр. навчається у варшавській Митрополичій Духовній Семінарії. Окрім того, завершує своє навчання на полоністиці, отримує диплом магістра. 1948 року отримує священичі свячення, працює Вікарієм при парафії Непорочного Зачаття Пречистої Діви у с. Жбікув. З 1951до 1957 року – на парафії Св. Станіслава Костки у Варшаві. 1957-1959 рр. – вікарій у костьолі Матері Божої Неустанної помочі. У 1959 році відбувся другий дебют о. Яна Твардовського – вихід його спільної книги «Вірші» із доробками о. Павла Гейнца. З 1959 до 2004 року – ректор костьолу Св. Йосифа Обручника при монастирі сестер візиток у Варшаві. 1970 р. – вихід збірки поезій «Знаки довіри», а далі одна за одною опубліковуються книга для дітей «Зошит в клітинку», «Вибрані поезії», «Блакитні окуляри». 18 січня 2006 року перестало битись серце о. Яна Твардовського. Варто зазначити, що у день своєї смерті отець написав вірша: «Замість смерті зволь з усміхом прийняти Боже під Твої ноги як молитву моє життя убоге». Таким чином автор ніби підвів риску під прожитим і знову засвідчив свою велику покірність Богові.
Концепція літературної творчості автора – релігійна, тобто у віршах о. Яна Твардовського ми знаходимо нову модель поезії, яка містить в собі нестандартну форму репрезентації, а саме – формат верлібру або «білого вірша». У цьому контексті варто простежити основну мету, з якою автор сідає до написання своїх віршів. Для отця Яна Твардовського поезія рівнозначна служінню, тобто таким чином автор ділиться досвідом віри з іншими людьми: «Я часом ставлю собі запитання: чому я пишу? Для кого я пишу? Що я думаю про власну поезію? Я не веду щоденника. Свої переживання, зворушення, зустрічі зі світом я записую у віршах. Пишу так, ніби говорю з кимось близьким. Для мене вірш – це початок контакту з іншою людиною». Розумію, що основна ціль отця Твардовського – через вірші не лише ділитися досвідом віри, але й проповідувати (чому б і ні?). Сьогоднішнє суспільство, яке розвивається із небаченими темпами дедалі більше потребує інновацій, навіть проповідей через вірші. У віршуванні священик вбачає два вектори: по-перше, спроба знайти контакт із іншою людиною, привести її до Бога, поділитись досвідом віри; по-друге, емоційно-духовно самоочиститись, випорснути назовні переживання і почування, «виписати» тривоги і труднощі, звільнитись від надлишку почуттів. У процесі своєї творчості автор зазначає про два пласти світів, у межах яких проживає. Перший світ – зовнішній – світ Божого храму (локально), світ суспільства і медій – глобально; другий вимір – внутрішній – світ зізнань та сповідей. Тому українська дослідниця творчості о. Яна Твардовського, Дзвінка Матіяш, зазначає, що сам творчий акт для автора був актом щастя, оскільки дозволяв шукати речі, поняття, символи. Також у контекст творчого світу автора входить і модель «релігійного читача», пошуковця Віри, Надії та Любові. Примітно, що творчість о. Яна Твардовського співзвучна із каноном усміхненості, адже тоді у поезії треба було мати відвагу на сміх. «Святий Боже, святий кріпкий, святий усміхнений, що створив папугу, вужа і смугасту зебру – покликав до життя вивірку і гіпопотама – вусами хруща лоскочеш богословів – сьогодні, коли мені так сумно і порожньо, і темно – усміхнися до мене», – читаємо у знаменитому «Славослов’ї» о. Яна Твардовського.
Цікаво, що свого часу о. Яна Твардовського нагородили у Варшаві Орденом усмішки за його позитивні і повні оптимізму вірші. Сміх у розумінні Твардовського – це не лише жартування або іронія; сміх – це спосіб змоделювати образ незнаного Бога, який є насправді добрим Батьком, а не суворим Обличчям з ікони. «Гумор – це не тільки захист від пафосу, він може бути і свідченням такої великої віри, що навіть жарт, усміх не зменшують святості людей. Навпаки, дозволяють подивитись на «монументальних» святих зблизька», – зазначає о. Ян Твардовський в уривку з проповіді про гумор. Відома польська письменниця Анна Камєнська порівнювала о. Яна Твардовського зі Святим Франциском, оскільки акцентувала увагу на їхньому спільному розумінні і пізнанні радісно-живого світу.
Гадаю, що на основі творчості о. Яна Твардовського можна відстежити його діалог із читачем. Поезія о. Яна Твардовського асоціюється із духовним самовираженням – «Не боюся духового оркестру в кінці світу, біблійного тупотіння, боюся Твоєї любові, бо Ти любиш зовсім інакше» («Боюся Твоєї любові») або вірші – це застереження: «Щоб пишучи вірші я не взивав Імені Господа Бога надаремно, не перекладав Біблію на не-Біблію, не приходив в овечій шкурі втаємничених, не полював на красиві слова як на полохливих зайців, що заведуть в чисте поле, не доводив, тобто не втомлював, не був надто самовпевнений (бо навіть кава з молоком не біла, як молоко), не садив совість, як спітнілу бабусю у м’яке крісло, не дивився на неї, як на жорстокість пам’яті, не відкладав мовчання на завтра, не любив любов’ю меншою за любов, не займався знервованою теологією, не потішав болю…». Окрім того, вірші – засіб подолання самотності, яка містить у розумінні о. Яна Твардовського особливий вимір: «Не прошу отієї самотності отієї найпростішої першої ліпшої, коли лишаюся сам, як палець, коли ні до кого промовити і слово…прошу Тебе тієї справжньої, коли Ти говориш до мене, а мене немає». Тому у цьому контексті творчість для о. Яна Твардовського – це і віднаходження контакту із Богом, з Його Словом і Любов’ю. На прикладі відомого вірша «У черзі до неба» вірш – майданчик для проповіді: «Поволі не так швидко, не штовхайтеся, спершу треба здаватися святим, але ним не бути, потім не бути святим і ним не здаватися, потім бути святим так, щоб цього зовсім не було видно і лише наприкінці святий схожий на святого».
У збірці «Ще одна молитва» представлені не лише вірші, але й уривки проповідей отця Яна. Натхненником своєї творчості, хранителем віршів, о. Ян Твардовський вважає ангела-хоронителя: «Молюся до ангела-хоронителя моїх віршів, аби він давав те, що найважливіше і нікого не повчав». Тобто знову-таки розуміємо, що природа творчості поета – божественна, а основна місія – не так виховна, як спосіб ділення, самовисловлення. У іншій проповіді – «Вірші» о. Ян Твардовський наголошує: «Писання віршів – це також навертання самого себе…Найважливіше – писати власною мовою, не вдавати модерного. Так писати, ніби говориш до когось близького». Тому у дослідженні концепту можена зважати і на мовний код, який використовує автор у своїх творах. Хоча теми, які порушує письменник містять надзвичайно складні для розуміння проблеми, оскільки форма віршів і спосіб їх подання спонукають читача не раз звернутися до тексту, автор намагається вкладати у строфи слова оптимізму, не вживати складної лексики, а звертатись до свого реципієнта на «ти». Окрім того, у своїх проповідях о.Ян Твардовський зазначає про важливість слів: «Слово з’являється тому, що є мовчання і бажання назвати щось. Мовчання – це основа. Не може бути духовного життя без мовчання». Примітно, що творчий процес автора сконцентрований на протиставленні-антиноміях – «слово» і «мовчання». Таким чином відбувається ніби репрезентація та поєднання двох світів творчості, про які ми вже згадували вище – зовнішній і внутрішній. «Скільки важливого в тому, що неважливе; скільки потрібного в тому, що непотрібне, скільки усміху в тому, що невеселе», – зазначав о. Ян Твардовський.
Основним натхненням творчості о. Яна Твардовського є глибина його християнської віри. Якщо простежити творчий шлях автора, можна зрозуміти, що кожен етап його творчого життя – прагнення віднайти і пізнати Бога. У своїх проповідях він пише: «Треба вірити, що залишаємось у Божих руках, що наше життя – не випадковість. Треба вірити Богові, як дитина». Тому запрошую прочитати збірку «Ще одна молитва». Візьміть примірник у відпустку, на відпочинок, просто прочитайте на вихідних. Поезія отця Яна Твардовського – глибинний зріз життя кожного із нас і водночас спонука на духовну розмову!
Юліана Лавриш
Повязані записи
