Мультикультурність дає можливість пізнавати і відкривати себе іншим. У нашому місті можна зустріти багато туристів, які стають прикладом таких відносин. Чи це студенти, чи туристи – такі люди утворюють середовище думок та переконань. Тільки особа із внутрішньою свободою у вірі може толерантно ставитися до інших, таких несхожих на неї. Не маю на увазі расові суперечності, адже простір спілкування та обмін поглядами існує також всередині національної групи.
Про свідчення ж власної віри багато говорилося і може здатися, що це вже програна платівка. Все ж, у контексті комунікації можемо помітити часте незацікавлення питаннями віри. Це відходить на задній план, а важливішим стає радше активне обговорення загальносуспільних проблем. Це найперше стосується молодих осіб, активних українців, які на шляху досягнення власної мети творять добрі справи. Зараз можна почути такий термін як “покоління UA”. Отож, яка потреба у діленні вірою та релігійними переконаннями поміж розмовами про розваги, навчання? Хіба це так актуально у т. зв. час зміни цінностей, розвитку особистого критичного мислення і комплексу гідності та самодостатності? Спробуємо це дещо проаналізувати.
У християнському середовищі можна почути про те, що кожний християнин покликаний до проповіді Божого Слова, проголошення Царства Божого (пор. Мт. 28, 19). Це завдання може видатися надто церковним, що належить суто духовенству і мене не стосується. Натомість, молода особистість, шукаючи власні шляхи самореалізації старається показати індивідуальний потенціал, таланти та потребу в доброму ставленні до себе, створенні доброго образу, характерного до особистих очікувань. Що стосується внутрішнього виміру, то тут справа є трохи іншою. Недостатньо впорядкований внутрішній простір може наштовхувати на агресивну реакцію в той час, коли хтось з нашої родини, кола друзів чи соціальної групи публічно висловлюється про наші внутрішні справи. Це нормальна реакція, яка потребує глибшого переосмислення для особистого розвитку.
Існує таке поняття, як цінності самовираження. Маю на увазі вагу нашого слова, поведінки, що показують власну тотожність. Це вагомий фактор для створення міцних та надійних стосунків з іншими. І тут маємо справу з внутрішніми чинниками, пов’язаних, зокрема, з вірою, яка може відсуватись на маргінес свідомості, на маргінес особистих зацікавлень і своєї життєвої практики. Коли належно забуваємо черпати з безмежної Божої доброти і милосердя, то саме тоді, коли життя обходиться з нами жорстоко, Бог раптом виявляється незбагненним. Тому, існує постійна потреба поглиблення особистої віри, щоб у важкі моменти не піддатись спокусі розчарування, а впевнено йти вперед, разом із надією, яка не походить від людини, а отримує своє запевнення у Бозі (ІІ Кор. 1, 7).
Щоб мати можливість якісно ділитися з іншими тим, що скріплює нас, потрібно найперше спрямувати своє життя по-новому. Тут вже недостатньо жити лише уявленнями про те як повинен поводитися добрий Бог. Практикуючому християнину не вистачить також «релігійного призвичаєного серця». Ісус відкриває людям простір можливості, Його безконечних можливостей, щоб разом з ним заглянути у Слово, записане на сторінках Святого Письма. Заставити себе хоч на хвилинку почитати цю книгу часто буває дуже важко, але можливо. Лише тоді побачимо, що Бог мусить пристосовуватися в ім’я людських інтересів та прагнень. Людина сама малює собі образ Бога, в той час, коли потрібно просто зазирнути туди, де Господь вже об’єктивно існує у людському світі, намагаючись достукатись до кожного, задля його спасіння.
Отож, щоб добре пережити свої критичні моменти, яких точно не бракуватиме, варто запитати себе про власну основу цінностей, що дають можливість не тільки ними жити, але й ділитися з іншими на своїй дорозі самореалізації й утвердження. Як говорить апостол Павло: «Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою» (Флп. 4, 6). Саме завдяки Божому посланню до людей, всі ми маємо нагоду долучитися до Тайни, а водночас до любові, яка дається кожному, щоб, незалежно від обставин, мати глибинне запевнення допомоги та охорони. Розвиваючи в собі віру у Христа, розвиваємо також внутрішню свободу. У ті моменти це завдання буде справді можливим, тоді приходить це розуміння, для чого ходити до храму та здобувати собі щоденну Божу підтримку через різні посередники.
Заклик вийти з власною вірою до інших звернений до кожного з нас. Кожен є світлом, яке потребує світ (пор. Мт. 5, 14-16). Не потрібно його приховувати, ховаючи за фальшивою скромністю чи за перебільшеним уявленням про себе, а тому темрява не є причиною, щоб ховати світло. Постійно віднаходячи це світло, воно повинно діяльно освітлювати незручні для себе моменти, щоб опанувати мистецтво реальності. Цей обов’язок стає невід’ємним елементом життя християнина, який робить все від себе можливе, щоб дійсно бути гідним називатися цим ім’ям.
бр. Яків Шумило, ЧСВВ
Повязані записи
