15 березня Православна Церква України вшановує пам’ять митрополита Київського, Галицького та всієї Русі Йова Борецького, першого глави відновленої, у 1620 році, Київської митрополії. Цей діяч, чия персона не надто відома для широкого загалу, а радше для втаємничених і зацікавлених, отримав чудову освіту і сам виховав цілу плеяду учнів та послідовників, він стояв біля витоків процесу відновлення освітнього й культурно-мистецького життя на українських теренах у кінці XVI – на початку XVII століття. За свого життя о. Йов Борецький запам’ятався багатьма діяннями, результати яких помітні як у літературі, так і в освітній чи мистецькій сферах. Розпочаті ним ініціативи мали вплив на історію України, були визначальними для ходу історії у XVII й наступних століттях.
“…в Парнасі на лоні муз вихований”
Іван Борецький народився у родині шляхтича Матвія Борецького у селі Бірче (Городоцький район Львівської області). До сьогодні залишається відкритим питання про його освіту. Подекуди зустрічається інформація про навчання у Львівській братській школі. Однак, особливості та специфіка отриманих ним знань, а не менше – коло його знайомств та контактів, схиляють до варіанту, що він все ж навчався у Острозькому слов’яно-греко-латинському закладі. Випускником останнього, як вважається, був і гетьман Петро Сагайдачний, який у житті Борецького також відіграє не останню роль.
Щодо шляхтича Івана Борецького, то також він навчався у Краківському університеті, а впродовж навчального періоду запам’ятався різними здібностями. Зокрема, схильністю до вивчення мов. Відтак пізніше про нього напишуть наступне: “Аполлонові коханий і в Парнасі на лоні муз вихований”.
Львівські сторінки біографії
Після навчання у Кракові Іван Борецький причалив, на якийсь час, до львівського берега. Починаючи із 1604 року, він працював у Львівській братській школі, де викладав грецьку й латинську мови. Пізніше був затверджений ректором цього навчального закладу. Схильність до кодифікації та упорядкування вже тоді були визначальними принципами його роботи. Іван Борецький долучався до вдосконалення освітнього статуту львівського закладу – зустрічаються відомості, що йому “братія подала в школу, а також і порядки школние”, відзначався іншою активністю.
“Переселення” “галичан” до Києва
На мапі українських територій ХІІІ – XV століть бачимо досить багато міст та містечок. Втім зовсім інший статус, у порівнянні із сучасним, мав Київ. Це місто не те, що столичним не видавалось, його цілком можна було сприйняти за провінційне, а, умовним, Львову чи Острогу воно значно поступалося за темпами розвитку й значенням. Однак, ситуація почала мінятися наприкінці XVI століття. Й вагому роль у зазначених процесах відіграли вихідці із сучасних західних теренів України: Йов Борецький, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, ті самі Петро Сагайдачний й Петро Могила. Не даремно Михайло Грушевський означив це явищем “нашествієм галичан” на Київ.
Щодо Йова Борецького, то в 1610 – 1615 роках він став священиком Київської Воскресенської церкви на Подолі. Між всім іншим, запам’ятався заснуванням, підтримкою та розвитком парафіяльної школи при згаданій святині. Відтак став частиною ширших процесів відновлення культурно-мистецького життя на українських територіях в той час.
Борецький із кутником та циркулем
На початку XVII століття, як і раніше, у різних куточках тогочасної Європи було досить неспокійно. Річ Посполита не відставала від цих тенденцій, хоч правління Зиґмунда ІІІ, монарха шведського походження, й видавалось стабільним часом. В цих умовах уже згадувані Йов Борецький, Єремія Плетенецький, Захарія Копистенський і ін. й взялися за розбудову у Києві потужного осередку, якому, у трансформованому вигляді, судилося відіграти непересічну роль в історії України. Тоді було засновано Київське братство, яке підтримало козацтво із Сагайдачним, а при ньому відкрили друкарню й братську школу.
Йов Борецький – це одна із центральних фігур та натхненник згаданих проектів. Він був професором, а далі і ректором братської школи, викладав у ній грецьку та латинську мови, можливо філософію. Водночас, опікувався рядом важливих питань. Зокрема, утримував при цій інституції бібліотеку й дбав про забезпечення учнів школи літературою. Надавав великого значення співам і музиці, що бачив частиною естетичного виховання своїх підопічних.
Для того часу є типовими зображення Бога із кутником та циркулем, що натякає на акт творення світу. Схожим чином можна було б писати й портрети Йова Борецького, адже він був одним із тих, хто був автором архітектури культурного й освітнього життя на наших теренах в той час.
Постриг і перший митрополит відновленої Київської митрополії
Чернечий постриг, разом із дружиною, Йов Борецький прийняв у 1619 році. По тому він став ігуменом Михайлівського Золотоверхого монастиря, а ще через рік, за сприяння гетьмана Петра Сагайдачного і після благословення патріархом Єрусалимським Теофаном ІІІ – митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі. Остання подія (1620 р.) є особливо значимою, адже вона – це факт відновлення православної ієрархії у Речі Посполитій. Митрополитом Йов Борецький був до самої смерті у 1631 році.
У новому статусі, за яким стояли ще й ширші можливості, продовжував активну діяльність у різних напрямках. Зокрема, підтримував книгодрукарів: Т. Вербицького, С. Соболя і ін. Також займається редакторською діяльністю, верифікацією тогочасних видань, писав тексти на різні теми і сам. Зокрема, навіть полемічні трактати. Займав активну публічну позицію, висловлювався на тему актуальних суспільно-політичних подій. Також митрополита Йова Борецького можна вважати одним із тих, хто стоїть біля творення нового образу козацтва – як ланки, героїчної спільноти, яка поєднує часи давні із сучасними для нього, є виразником інтересів християнської спільноти східного обряду у Речі Посполитій. На сам кінець, він продовжував опікуватися своїми дітищами, закладами, до заснування яких причетний і установами, до появи яких доклався – допомагав у набутті маєтностей для їхнього утримання, добивався визнання і привілейованого становища для них, при нагоді займався викладанням.
Про принципи
Митрополит Йов Борецький увійшов до української історії як перший глава відновленої у 1620 році Київської митрополії Константинопольського патріархату. У цьому світлі він згадується і в підручниках з історії України. Втім, не менш, а може навіть і більш, значимою була його “боротьба” за поширення освіти й розширення доступу до неї для різних категорій населення. Йов Борецький був прихильником цього і дуже багато зробив для створення та розбудови освітньо-навчальних та культурних осередків на наших теренах. При цьому, він також відстоював точку зору, що у навчальному процесі всі повинні бути рівними. Вважав, що наука є джерелом усього і саме завдяки ній людина є людиною. Щодо суспільного виміру цього питання, то Йов Борецький був переконаний, що саме освіта повинна визначати місце людини у суспільстві, а також – що вона є дієвим інструментом зміни суспільства, його покращення.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Величенко С. Володарі і козаки: замітки до проблеми історичної легітимності і тяглості в українській історіографії XVII – XVIII століть // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. – Київ: МП Полімед, 1992. – Т. 1. – С. 117 – 121.
- Гулюк Є. “Війни” “львів’янина” за Київ: перша папірня і єдиний в Україні пам’ятник на рухомій платформі // Фотографії старого Львова, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/vijny-lvivyanyna-za-kyjiv-persha-papirnya-jedynyj-v-ukrajini-pamyatnyk-na-ruhomij-platformi/
- Сас П. Йов Борецький // Енциклопедія історії України, 2003 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Яремчук В. Борецький Іов // Українська релігієзнавча енциклопедія, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://ure-online.info/encyclopedia/boretskyj-iov/
Фото з https://vm.ukma.edu.ua/
person/boretsky/
http://litopys.org.ua/
mykytas/myk04.htm
https://photo-lviv.in.ua/
Повязані записи
