Преображенська церква на Знесінні: 80 років історії

Міжвоєнний час в історії Львова став періодом активних трансформацій, які не оминули й релігійне життя. У перших десятиліттях XX століття церква зустрілася із необхідністю налагодити діалог із суспільством, яке шукало в ній підтримки та допомоги. Храм був місцем, де черпали моральну силу та заспокоювали внутрішні переживання. Одним з таких місць стала церква Преображення Господнього УАПЦ (вул. Ковельська, 37), історія якої розпочалася саме в цей період. Мало кому відомо, що це перший храм Української Автокефальної Православної Церкви, що постав у Львові після здобуття Україною незалежності. Про те, яким було його минуле та як розвивається церква сьогодні для Духовної величі Львова розповів настоятель храму протоієрей Тарас Машталір.

На початку 1930–х років вперше постав задум про будівництво церкви у мальовничому районі Знесіння. Землю для спорудження храму у 1932 р. подарувала родина Гуменецьких, а проект майбутньої трикупольної дерев’яної церкви розробив архітектор Лев Левинський. Спочатку було виконано проект мурованого храму, однак через зміну площі земельної ділянки, його знову переробили і згодом, зусиллями Василя Наорлевича, який віддав для потреб будівництва власну землю, усі проблеми було вирішено і виготовлено новий проект майбутньої будівлі. Його автором став відомий львівський архітектор Євген Нагірний і вже 3 листопада 1935 р. було освячено наріжний камінь для церкви Царя Христа. Однак, через пошкодження місцевої школи, яка потребувала відбудови, було прийнято рішення передати кошти з церковного будівництва на її відновлення. Зважаючи на це, у 1939 р. постала лише невелика каплиця, яку обслуговували о. Стефан Кременецький (1907 – 1982) та о. Іван Могиляк (1920 – 1986).

Вигляд каплиці (50-ті рр.)

Радянська влада намагалася всіма силами обмежити прагнення місцевих жителів збудувати велику церкву, а у 1961 р. цілком заборонила діяльність священиків на парафії. Причиною цього назвали те, що у підвалі храму люди робили свічки з метою власної фінансової вигоди, хоча насправді їх використовували для потреб церкви. Після цього у стінах каплиці відкрили автотранспортне підприємство і лише через 30 років, із проголошенням незалежності України, розпочалася нова сторінка в історії парафії.

У 1991 р. в результаті відродження Української Автокефальної Православної Церкви та завдяки активній позиції о. Мирослава Максимовича, секретаря Львівської єпархії УАПЦ, каплицю повернули у власність релігійної громади. Освятив церкву і відправив першу Св. Літургію на свято Преображення Господнього 19 серпня 1993 р. патріарх Київський і всієї України Димитрій (Ярема).

Поступово розпочався процес пошуку церковних реліквій, які були вивезені радянською владою. Вдалося повернути іконостас та кіот з образом Пресвятої Богородиці.

Також у храмі Преображення знаходиться справжній духовний скраб – Миклашівська ікона Божої Матері, реставрована 1907 р. Вважають, що до неї свого часу молився навіть гетьман Богдан Хмельницький.

Миклашівська ікона

У 2004 р. настоятелем храму Преображення Господнього став протоієрей Тарас Машталір. Він розповів, що при церкві діє хор та дитяча недільна школа. Однак, традиційна робота з дітьми найбільш активно розпочинається влітку, для них організовують екскурсії та поїздки.

Також, за словами о. Тараса, сьогодні люди часом зайняті налагодженням власного матеріального добробуту і досить часто забувають про свій духовний розвиток, тож потрібна постійна праця, щоб допомогти віднайти їм правильний шлях.

Незважаючи на те, що відносно нещодавно храм був перебудований, у планах о. Тараса є проведення значних робіт з реконструкції церкви та навколишньої території. Найближчим часом планується зведення дзвінниці та каплиці на фундаментах, які були закладені ще у 1938 р. Цю роботу 22 серпня 2010 р. благословив Митрополит Львівський УАПЦ Макарій і освятив наріжний камінь майбутніх споруд.

План розбудови церковного комплексу

Зважаючи на останні події, що відбуваються на Сході України та гостру необхідність підтримки військових, у церкві Преображення Господнього проводять збір коштів та теплих речей для української армії. Дехто із чоловіків, що належать до цієї парафії, сьогодні перебувають у зоні АТО. Однак, о. Тарас зазначив, що з Божою допомогою і молитвою парафіян, з ними все добре і рідні дуже чекають їх повернення додому.

Для всіх тих, хто хоче познайомитися із невеликою церквою та її більш як 80-літньою історією і побачити ікону, що своїми витоками сягає ще XVII століття, двері храму завжди відчинені.