Друга неділя після Пасхи проходить під знаком відомого євангельського читання про з’яву Воскреслого апостолу Томі. Природньо може виникнути ціла низка цілком логічних питань. Чому цей Тома раптом не перебував разом з іншими коли Христос приходив? Де він взагалі був? Чому він не міг повірити, чому було важко визнати факт воскресіння? Що таке взагалі невірство? І у чому це невірство полягало? І чи можна це називати невірством?
Хочу сказати про це дещо:
– Віра – це не концепт. Це шлях людини. Досліджувати концепт без самого шляху віри ні до чого путнього не доведе.
– У Томи був свій шлях. І цікаво, що Бог його розуміє і являється у відповідь на його пошук. Владика життя є таким, що покірно проходить через замкнені двері наших світоглядних установок і обмеженості тільки, щоб ми увірували по-справжньому;
– Не існує однієї моделі віри, яка була б універсальним шляхом для всіх. Те, що для одного є очевидним, для іншого таким зовсім не є.
– Багато з тих, що ніби вірують часто не здатні зрозуміти невірства інших. Це нагадує мені двох хворих людей, які лежать в одній лікарні, але у різних відділеннях і лікуються від різних болячок, але чомусь вперто не розуміють, що вони обоє хворі і осуджують один одного. Це проста модель осуду інших.
– Останні тижні я зустрівся з багатьма людьми фактично невіруючими (переважно негаличанами). Вони за світоглядом майже нецерковні і щодо віри навіть доволі агресивні. Я намагався їм говорити про Христа і зрозумів як це непросто (якщо не сказати безперспективно), коли на серці лежить товста кора невірства. І протилежно, який це дар Божий вірити в Христа.
– Дорога віри – це шлях сумнівів. Дякуйте за сумніви. Вони вичищають стовбур віри. З часом при наполеглевому пошуку людина дійде до осердя віри. Може через біль, страждання, розчарування, але дійде. Сумніви вказують, що ми реальні, мислячі, розумні і живі істоти. Зрештою, що ми просто люди.
– Сумніви витончують інтуїцію. Від нас відлітають сухі листки поверхневості.
– Я не згідний, що сумніви варто протиставляти євангельській простоті. Ну, здавалося б візьми і повір. Що тут видумувати! Це ти так думаєш. У іншого інший шлях до цієї простоти.
– Віра, яка пройшла горнило сумнівів матиме особливі преференції у вигляді міцної певності, яка ніколи потім не захитається. Потім. Люди, на жаль, звикли бачити те, що бачать і відразу виносити кволі судження, навіть не припускаючи які вони смішні.
– Досвід Томи – це шлях допитливої людини. Останнім часом зустрічаюся (і теж чую це від своїх друзів по викладацькому цеху), як це важко раціонально пояснювати істини віри. Інколи існують очікування, що лекцію треба перетворити на якесь майже захоплююче шоу, від якого всі раптом заплещуть в долоні і враз дивовижно увірують!))) Важко від усвідомлення того, що це абсолютно неможливо. Сама поняття “віра” вказує на особливу таїнственну проекцію Бога на серце людини. Це дуже інтимний і трепетний процес. Зрештою, християнство дуже умовно можна віднести до категорії релігії, до концепції, до світоглядного напрямку. Ми це робимо вимушено. Для того, щоб вказати на його ідентичність і окремішність. Це своєрідна спроба хоч якось зафіксувати досвід людського духа у тісних штанцях “ratio”, описати його. Я не про те, що віра є нерозумною. Якраз ні! Вона – найрозумніший шлях буття людини. Але її жодним чином не опишеш. Ті люди, які вимагають чітких і логічних сентенцій про Бога і віру нащодень не можуть часто раціонально пояснити собі елементарних речей. Типу “чому я зустрів ту чи іншу людину, хоча плани у мене були зовсім інші”, “чому так сталося, що набудувавши безліч планів відносно найближчих вихідних у людини раптом піднімається температура і вона нікуди не може рухатися” і таке інше, але водночас бунтівливо вимагають “запакованих” пояснень на складнющі питання віри.
– Візантійські гимнографи називають невірство Томи блаженним. Мабуть тому, що він дуже ясно визнає Воскреслого Господом і Богом. До Нього так виразно і промовисто цього ніхто не робив. Христос є Владика Життя!
– Ісповідання Томи – це відповідь на наші пошуки. Відповідь є. Її пройшов щирий і допитливий Тома, назавжди зберігши за собою не дуже коректний титул “невірний”!
– Благодать Духа Святого є маяком для пошуку вічно скакаючого розуму. Вона єдина здатна зцілити його докучливі претензії і повести простим шляхом, примиривши розум і віру – “блаженні ті, що не бачили, але увірували”.
о. Лука (Михайлович), студит, духівник УКУ
Повязані записи
