Багато християн в Україні є шанувальниками Божого Милосердя, культ якого поширився по всьому світі завдяки приватним об’явленням святої Фаустини Ковальської та їхньої рецепції Римсько-католицькою церквою за понтифікату Івана Павла ІІ. Чимало людей полюбило Коронку до Божого Милосердя та Образ Ісуса Милосердного, а також отримують велику духовну користь, читаючи «Щоденник» сестри Фаустини.
Свого часу ми описали незвичну історію встановлення культу Божого Милосердя у Львівській латинській катедрі, яка проголошена його санктуарієм.
Сьогодні хочемо згадати про отця Міхала Сопочка, який займав особливе місце в духовному житті св. Фаустини Ковальської. Варто хоча б звернути увагу на те, що його як сповідника для майбутньої святої, якщо вірити її приватним об’явленням та Божому Провидінню, визначив сам Господь.
Отець Міхал Сопочко (пол. Michał Sopoćko) народився 1 листопада 1888 в Литві та помер 15 лютого 1975 року в Білостоку, Польща. Він був католицьким священником та апостолом Божого Милосердя, а також засновником чернечого Згромадження Сестер Ісуса Милосердного. Св. Фаустина вважала отця Міхала більше ніж сповідником і в «Щоденнику» часто називала його духовним керівником, без якого не змогла би пройти свій шлях до святості. Він був беатифікований у 2008 році.
Цікава деталь — о. Сопочко помер у день іменин сестри Фаустини — 15 лютого. Саме цього дня Церква і вшановує його пам’ять.
«Ніколи не скаржився»
Про набоженство до Божого Милосердя, велику покору та страждання о. Міхала Сопочка в останній рік його життя розповідає сестра Богдана Ласоха*, місіонерка Пресвятої Родини.
О. Себастьян Вишневський: Сестро, Ви супроводжували блаженного Міхала Сопочка, сповідника св. Сестри Фаустини, в останній рік його життя. Яким Ви його запам’ятали?
С. Богдана Ласоха: У 1974 році я була скерована Генеральною матір’ю до чернечого дому на вул. Поліську в Білостоці. Я мала опікуватися о. Міхалом Сопочком, який тоді був капеланом нашої каплиці і жив у нашому домі. Йому було вже 86 років і він дуже хворів. Наші умови життя були дуже скромними. Настоятелька віддала свою кімнату капелану і жила зі мною в сусідній кімнаті. У неї була одна велика проблема зі мною — я постійно вправлялася у грі на піаніно. Отець Сопочко, мабуть, теж це чув, бо жив за стіною. У той час я мала проходити практику та складати подальші іспити у Варшаві, а також опікуватися о. Сопочком.
Чи Вам було якось помітно, що о. Сопочко – особливий шанувальник Божого Милосердя?
Пригадую, що під час проповідей о. Сопочко посилався на Боже Милосердя. Пам’ятаю, що в неділю після Великодня — яка, згідно зі Щоденником св. сестри Фаустини мала бути Неділею Милосердя, а культ Божого Милосердя постійно гальмували — о. Сопочко, говорячи під час Святої Меси про Боже Милосердя, розплакався. Він не закінчив тієї проповіді… Пригадую також, що коли я, будучи студенткою музичного училища, йшла на заняття чи іспити, то просила його про молитву. Він благословив мене і казав молитися до Божого Милосердя, а коли я поверталася, завжди запитував, як усе пройшло, як мені пішло…
У 1959 році Апостольська Столиця призупинила культ Божого Милосердя. Мабуть, через це отцю Сопочкові було дуже важко…
Примас Стефан Вишинський повернувся з Риму і хотів передати рішення Конгрегації Святого Офіціуму о. Сопочку, який прийняв їх дуже спокійно. Пізніше він сказав одному зі своїх друзів-священників: «Я упокорився перед отцем примасом і сказав: “Отче примасе, будь ласка, дайте мені покуту за все спричинене мною сум’яття”. Він був дуже скромний… Коли розмова закінчилася, примас підбадьорив його і сказав: «Бажаю тобі перемоги, якщо на те буде воля Божа, щоб це набоженство до Божого Милосердя постало». Повернувшись від примаса, він швиденько зібрав із каплички всі образки з молитвою до Божого Милосердя, приніс їх до кімнати і сказав: «Мені це боляче, але я слухняний Церкві», а потім поклав їх до шуфляди.
Ми знаємо, що позиція Риму в цьому питанні змінилася лише через три роки після смерті о. Сопочка. Однак, хоча він сам був переконаний у теологічних основах культу, він сприйняв обережність Апостольської Столиці, як Ви згадали, спокійно. Чи можемо ми сказати, що о. Сопочко був дуже вимогливий до себе? Чи він був дуже принциповим?
Це була справді чітка людина, освічена, він єдиний у Білостоку мав габілітацію (другий вищий науковий ступень, ред.). Викладав у семінарії гомілетику та катехитику. Він був людиною, яка твердо стояла на землі. До того ж він був дуже розмоленим священником. У нього було: «Так – так; ні – ні». Без жодних зайвих слів. Коли я познайомилася з ним, він був уже досить хворий та виснажений. Мені здається, що у нього все боліло, він приймав багато ліків, але ніколи не скаржився. Я ніколи не чула, щоб він жалів себе — зносив страждання героїчно. Він багато умертвлював себе, був людиною давньої аскези. Він обмежував свої потреби до мінімуму. Коли ми купували йому нове взуття, він його комусь віддавав, а сам ходив у старих черевиках. У цих черевиках його й поховали. Жив дуже бідно. Якщо мав якісь заощадження, то жертвував їх на засноване ним Згромадження Сестер Ісуса Милосердного. Сестри тоді будували свій Головний дім і він їм все віддав. У нього навіть у кімнаті не було що їсти. Їжі, яку він отримував від своїх сестер, йому вистачало. Іноді я пропонувала йому чай, тому що він приймав дуже багато ліків, але він дякував мені за все. Він більше нічого не хотів. Він був дуже зайнятою людиною. Щодня вставав о четвертій ранку. Перед Святою Месою він сповідав, а після неї довго залишався в молитві подяки. Після сніданку він багато писав на друкарській машинці і читав, а йому було вже 86 років.
Сестра супроводжувала о. Сопочка також у його останні години…
Так. Пам’ятаю, 11 лютого 1975 року о. Сопочко знепритомнів, коли йшов на Святу Месу. Його віднесли в кімнату і сестри викликали лікаря, який сказав, що це початок агонії. Ми повідомили дієцезіальну курію, а потім прийшли двоє священників і уділили о. Сопочку Таїнство Єлеопомазання. Отець Сопочко дуже страждав. Ми пробули біля нього 3-4 дні та ночі. У кімнаті священника на шафі стояла валіза. Отець Сопочко подивився на мене, а потім на валізу. Я запитала, чи подати її йому. Він відповів «так», тож я схопила валізу й відкрила її, а там були альба і пурпуровий орнат (підризник і фелон римо-католицького священника). Він приготував це для похорону заздалегідь… В останні дні життя о. Сопочко явно переживав духовну боротьбу. Він — зазвичай лагідний, спокійний, дуже тактовний — справляв враження, що бореться з якимось невидимим ворогом. Один із священників уділив йому розрішення гріхів і відслужив Святу Месу за щасливу смерть, а ми стояли на колінах біля о. Сопочка і промовляли славну частину Розарію. Коли ми закінчили останню таємницю – було 19.55 – о. Сопочко віддав свій дух Господу. Це було 15 лютого 1975 року.
*С. Богдана Ласоха належить до Згромадження Сестер Місіонерок Пресвятої Родини. Опікувалася блаженним священником Міхалом Сопочком до його смерті в 1975 р. Нині живе в монастирі при санктуарії блаж. Болеслави Лямент в Білостоці.
Також читайте: Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
Свята Фаустина дізналась, що найбільше завдає страждань душам в Чистилищі
«Погляд його скромний і спокійний»: Ангели в житті св. Фаустини (Ковальської)
«Пекло є»: Свята Фаустина Ковальська описала, як там
Повязані записи
