Кожен із нас займає у світі маленьку планету, острівець, невеликий простір – це місце, де ми навчаємось чи працюємо (колектив), живемо. Наш маленький простір складається з друзів, батьків, коханих, однодумців, тобто рідних – за духом, душею, позиціями. Сучасна людина дуже часто обирає самотність та ізольованість. Зокрема, це можна простежити на основі дії соціальних мереж для підлітків. Скажімо, безкінченні селфі в Інстаграмі чи Фейсбуці – це наслідок внутрішньої духовної кризи зі спонуканням до інших помітити і прийняти. Інформаційне суспільство вводить нас у динаміку самотності – робоча зайнятість, постійні стреси, небезпека, виклики. Насправді забуваючи, що десь там нашу всесильність можуть наповнити і підтримати. Одного разу замислилася, наскільки важливо мати у цьому просторі рідних. Коли я приїхала додому, бабуся наварила кукурудзи, спеціально для мене, бо знала, що я її люблю з дитинства. Я взяла кілька качанів і сіла на нашу домашню гойдалку. Якраз вечоріло і на серпневому небі з’являлися перші зірки. Отак смакуючи кукурудзою під зірками, згадала про Маленького принца і його троянду. Наскільки йому важлива була його квітка, а він – не менш цінний квітці. У той вечір, мабуть, я з’їла стільки кукурудзи, скільки не їла вже давно. Не тому, що була голодною, а тому що вона була зварена з Любов’ю.
Справді, рідні представлять нам цей особливий вимір Любові. Коли нас не люблять за щось, а тому, що ми є! Зі своїми проблемами, викрутасами у характері, різкістю і позиційністю. Ця Любов – безумовна. Тобі не треба вдягати маску, вивищуватися і чванитися, мовляв, поважайте мене, бо я хтось. Ні, рідні люблять вже тому, що ти є у них, за Дар твого життя. Можна накупити кукурудзи, піти у найкращий парк, всістися на гойдалку і дивитися на зорі на самоті, але ефекту внутрішньої сатисфакції не буде. Ми часто не цінуємо рідних, вважаємо, що вони є, нікуди не подінуться у цьому світі, тому часто ображаємо і кричимо на них, зриваємось після важкого робочого дня. Насправді – це не так. Життя дуже швидко гортає сторінки, не повторюючи миттєвостей. Наприклад, у моїй пам’яті і серці відкладеться спогад про зірки і кукурудзу, але це буде спогад втраченого часу, як у Марселя Пруста. Часу, який пробіг крізь пальці, і вже ніколи не повернеться. Єдине, як можу повернути цю мить, – це підійти, обійняти і поцілувати бабусю.
Часто ми боїмося відкривати серце для рідних, інколи комфортніше сидіти у своїй «печері» і вирішувати проблеми самотужки, відкидуючи цінність цієї Любові. Часто ми втрачаємо наших батьків, переживаємо внутрішні кризи, замикаючись у стражданнях і болю. А може на цій земній кулі є ще наші рідні серця? Думаю, що так, бо Господь ніколи не залишає людину самотньою і завжди на її стежку випроваджує якихось цікавих подорожніх. Проте наші серця закриті на сотню замків. Ми не можемо впустити Любов, яка насправді здатна лікувати, витягувати з найчорнішого дна. Звичайно, можна поплакати наодинці, розрадити себе, але я гарно плачеться, коли кладеш голову на чиєсь плече чи схиляєшся на руки рідної людини, лягаючи їй на коліна, скручуючись маленькою кицею. Просто так, знаходячи відпруження для душі. Сучасний світ викривлює Любов, зводячи її лише до дешевого еротизму, пустої пристрасті, користі, бізнес-стосунків. Як і людина, світ прагне показати себе «крутим дядьком», який може на сто відсотків сам залікувати власні проблемні місця. Але не можна йти пустелею без запасів води. А нинішній світ-пустеля дедалі більше знищує свої «оазиси». Ми прагнемо Любові, бо вона глибоко закорінена у нас – наш шлях почався з неї, адже Господь творить життя з Любові, передаючи цю місію подружжю. Любов автентично закорінена у наших серцях, як і добро, Милосердя, Радість. Ми маємо рідних і самі можемо стати рідним для когось – підтримати, допомогти, поділитись теплом власного серця. Варто лише розуміти, що час біжить крізь пальці, кожна мить – неповторна, не можна зволікати, а впевнено знімати «колодки» із внутрішнього простору. Тоді зварена у звичайній каструлі кукурудза на звичайній кухні буде найнезвичайнішими ласощами під зорями! 🙂
Юліана Лавриш
Повязані записи
