«…У наш час немає ні юнаків, ні молодих дівчат; лише двадцятип’ятирічні старі люди втомлено блукають по світу, обдумуючи користь життя, розслідуючи причини гріхів і насміхаючись над почуттями», – так сказав неперевершений ірландський письменник Брем Стокер, автор готичного і моторошного роману «Дракула». Та чи міг він подумати, що його книга, яку митець задумав як страшну казку, невдовзі стане справжньою «Біблією» для послідовників секти чи то навіть неорелігії вампіризму.
Слід зауважити, що він не був першим, хто згадав про вампірів у фантастичній літературі. Виник «вампірський жанр» після виходу в 1748 р. книги Хайнріха Августа Осенфельдера «Der Vampir». Пізніше в подібному жанрі з’явилося безліч книг і фільмів. І хоча більшість людей поділяють думку про те, що вампіри – вигадані персонажі, є також напрочуд численне співтовариство, яке вважає себе вампірами і ставиться до цього дуже серйозно. Деякі з них навіть стверджують, що тільки в районі Х’юстону (США) проживає понад 1000 вампірів, але вони бояться в цьому зізнатися через те, що їх почнуть переслідувати. Як би там не було, все-таки Брем Стокер назавжди залишиться «батьком» цього жанру для багатьох прихильників і, на жаль, для ще більшої кількості психічно хворих фанатиків.
Роман «Дракула» (англ. «Dracula») був вперше опублікований в 1897 році. Головним героєм історії став вампір-аристократ граф Дракула. За спогадами сина Брема Стокера, батько уві сні бачив, як з труни встає Король Вампірів. Ця фантазія й стала першою цеглиною на шляху створення справжнього літературного шедевру.
Цю книгу зараховували до різних жанрових різновидів, найчастіше – до так званої «літератури жаху» і готичного роману. З композиційної точки зору «Дракула» є епістолярним романом: розповідь складається з листів і записів в щоденниках.
Хоча Стокер не був першим письменником, який зробив вампіра героєм свого твору, сам роман спричинив винятковий вплив на складання та популяризацію «вампірського міфу» і став найбільш повним описом вампіра в популярній літературі до XX сторіччя. Величезна кількість присвячених вампірам книг і фільмів, які з’явилися в XX і XXI століттях, зобов’язані своїм існуванням «Дракулі».
Слід зауважити, що розповіді про мерців, які проливають кров, знайдені майже у всіх культурах по всьому світу, враховуючи найдревніші. Вампіроподібні духи, що звуться Лілу (Lilu), згадуються в ранній вавилонській демонології, а кровопивці акшари – у ще більш ранній шумерській міфології. Ці демонеси тинялися в темряві, полюючи і вбиваючи новонароджених немовлят та вагітних жінок.
У Римі привидів-кровопивць називали ламіями, емпузами і лемурами. Згадується в римських оповіданнях і нічна птаха стрікс, яка харчувалася людською кров’ю і плоттю. Румунське слово «стриг» (вампір) – походить саме від слова «стрікс», так само, як і ім’я албанського Штріга (Shtriga), але міфи про цих істот показують в основному слов’янський вплив.
У 1725 році Майкл Ранфт у своїй книзі «De masticatione mortuorum in tumulis» вперше зробив спробу пояснити вірування у вампірів природним шляхом. Він каже, що в разі смерті кожного селянина, хтось інший (швидше за все. людина, яка мала якісь стосунки з померлим), хто бачив або чіпав труп, зрештою помирав або від тієї самої хвороби, або від божевільного марення, викликаного одним лише виглядом покійного. Ці вмираючі люди говорили, що померлий являвся їм і катував їх різними способами. Інші люди в цьому селі викопували труп, щоб подивитися, що він робить. Ранфт дав таке пояснення, коли говорив про відомий випадок Петера Плогожовіца: «Ця хоробра людина загинула раптовою насильницькою смертю. Ця смерть, якою б вона не була, могла спровокувати у тих, хто вижив, марення. Раптова смерть породила занепокоєння у сімейному колі. Занепокоєння було в парі зі скорботою. Скорбота приносить меланхолію. Меланхолія стає причиною безсонних ночей і болісних снів. Ці сни ослаблювали тіло і дух доти, поки хвороба, зрештою, не призводила до смерті».
Деякі сучасні вчені заперечують, що історії про вампірів могли з’явитися під впливом рідкісного захворювання, яке зветься «порфірія». Ця хвороба псує кров, порушуючи відтворення гема. Вважалося, що порфірія була найбільш поширена в маленьких селах Трансільванії (приблизно 1000 років тому), де, можливо, мали місце статеві стосунки між близьким родичами (інцест). Стверджують, що якби не ця «хвороба вампірів» – не було б міфів ні про Дракулу, ні про інших персонажів. Практично за всіма симптомами хворий, що страждає від запущеної форми порфірії – це типовий вампір, а знайти її причину і описати перебіг хвороби змогли тільки в другій половині XX століття, чому передувала нещадна багатовікова боротьба з вовкулаками: з 1520 по 1630 роки (110 років) роки в одній тільки Франції стратили понад 30 тисяч осіб, визнаних вервольфами.
Деякі сучасні психологи виділяють розлад, названий «клінічним вампіризмом» (або синдром Ренфілда), на честь поплічника Дракули з роману Брема Стокера, який поїдав комах – при цьому жертва одержима питтям крові людей або тварин.
Новомодні вампірські секти та неорелігії просто боготворять цю книгу, але проблема полягає втому, що вони сприймають її буквально, а не заглиблюються в метафори та філософське прочитання.
Отже, чи є вампіризм неорелгією, сектою або ж гламурною даниною сучасним фільмам, готичній і навіть хіпстерській літературі, сказати важко. Сам по собі вампіризм не є релігією як такою (Йосип Лейкок представляє красномовний і глибокий аргумент для сучасних вампірів, як певної групи неоязичників, у своїй роботі «Вампіри Сьогодні»), багато сект цього напрямку самі для себе розробили релігійні системи та ритуали, які об’єднують вампіризм загальними символами, міфами і методами. Оскільки вони прагнуть серйозно позиціонувати себе як спільнота в плані віри. Вони позиціонують себе не просто із сучасними магічними сектами, але й претендують на звання серйозної неорелігії з усіма її атрибутами тощо.
Є кілька магічних орденів і вампірських кланів, що діють в Сполучених Штатах і за кордоном та вимагають до себе уваги, як до специфічного духовному руху (науковий термін НРР, або «Новий Релігійний Рух»). Більшість з цих духовних або релігійних вампірських груп беруть свій початок в неоязичництві, хоча деякі з них більш тісно пов’язані з хаосом, магією, езотерикою або традиціями «Шляхи Лівої Руки». До того ж, вони кардинально протиставляють себе культу сатанізму.
Найвідоміші сучасні вампірські секти існують як в США, так і в Європі та навіть Росії. Серед них такі як: «Камарілья», «Шабаш», «Незалежні», «Інконню», «Іенферналісти», «Архонти» тощо.
Звісно, з наукової точки зору вампіри – це тільки вигадка народного фольклору, оскільки достатніх доказів їх існування поки не знайдено. Проте, сучасні вампірські секти готові довести протилежне, використовуючи свою божевільну уяву та відбираючи інші життя, щоб виправдати свої психологічні патології.
До речі, одними із найуспішніших фільмів про вампірів є «Носферату. Симфонія жаху» (нім. Nosferatu, eine Symphonie des Grauens) — німий фільм німецького кінорежисера Фрідріха Вільгельма Мурнау, знятий 1921 року та випущений на екрани 1922 року, а також — «Дракула» (1992 р.), знятий за мотивами однойменної книги Брема Стокера.
Мурнау планував екранізувати «Дракулу» Брема Стокера, проте кіностудія Prana Film не змогла придбати права на використання роману. Для того щоб продовжити роботу над фільмом, Мурнау змінив імена основних персонажів та дещо переінакшив сюжет. Фільм «Носферату» має багато спільного з романом Брема Стокера «Дракула». Збереглися основні персонажі Джонатан, Міна Харкер, граф Дракула та деякі інші, але у фільмі вони перейменовані (зараз існують версії «Носферату», де імена персонажів такі ж, як в «Дракулі»). Дія роману відбувалося в Англіїв 1890-ті роки, у фільмі події було перенесено в Німеччину 1838 року.
На відміну від Дракули, вампір Орлок не перетворює своїх жертв у вампірів, він їх убиває, примушуючи городян вважати, що на них напала чума.
«Дракула» («Дракула Брема Стокера») (англ. Bram Stoker’s Dracula) — екранізація класичного готичного роману Брема Стокера, фільм Френсіса Форда Копполи 1992 року. У головних ролях: Гері Олдмен, Вайнона Райдер, Кіану Рівз, Ентоні Хопкінс та інші. Фільм «Дракула» завоював активну увагу з боку глядачів та кінокритиків, і отримав в цілому схвальні відгуки.
Таке касове модне кіно як телесеріал «Баффі — переможниця вампірів» (англ. Buffy the Vampire Slayer, 1996 р.), Сутінки» (англ. Twilight), зняте у 2008 р. за мотивами книги Стефані Майєер, та телесеріал «Щоденники вампірів» (2009 р. – до сьогодні), який знімають за мотивами серії книг Лізи Джейн Сміт, на жаль, чи на щастя, не має жодної цінності для вчення постмодерних вампірських неорелігій. Чого не можна сказати про американський драматичний телесеріал «Реальна кров» (англ. «True Blood») з елементами фільму жахів і чорного гумору, заснований на серії романів «Вампірські таємниці» (американської письменниці Шарлін Харріс). Серіал був створений Аланом Боллом, автором «Клієнт завжди мертвий», у співпраці з каналом HBO та його компанією «Your Face Goes Here Entertainment». А якщо ви дивились хоча б один із фільмів, екранізованих цією мегапопулярною компанією («Гра престолів», «Ходячі мерці»), то розумієте, що серіал «Реальна кров» (зйомки якого закінчились у 2014 р.) з часом може зайняти місце культового «Дракули» неперевершеного Брема Стокера. 
Герої фільму – вампіри, перевертні й прості люди. Та головною сюжетною новинкою стало те, що у серіалі «Реальна кров» стверджують, ніби першим вампіром був Ісус Христос. Все через те, що в одній із серій кінострічки із уст героя прозвучали слова: «Першим вампіром був Ісус, бо він помер і воскрес, і говорив потім: пийте мою кров». Крім того, незважаючи на ліберальність західного суспільства недоречним і самі глядачі назвали такий сюжетний поворот: одного із героїв серіалу із нетрадиційною сексуальною орієнтацією звати Ісус. Священнослужителів у серіалі також показано як аморальних людей, а християн – як лицемірних фанатиків.
Отже, як казав граф Дракула: «В основі зла – лежить страх», Якщо вірити в Бога і в добро, то жодним створінням темряви ми не по зубам.
Лідія Батіг
Повязані записи
