На цю тему вже дуже багато сказано і написано. Не говорив про це тільки ледачий. Причому з усіх сторін. Як прихильники цілком консервативних позицій із своїм крайнім ригоризмом, так і крайні ліберали, і ті, хто в своїх думках знаходиться десь посередині між цими двома екстремами, чи також знаходиться умовно «посередині», проте із перевагою в один із боків. Отож, у сьогоднішніх нотатках спробуймо роздумати над таким питанням як зовнішній вигляд у Церкві. Відразу скажу, що ці думки не є жодною офіційною позицією Церкви, а всього лише моїми богословськими роздумуваннями, на основі здобутих академічних богословських знань, та особистого духовного і життєвого досвіду.
Звичайно найпопулярнішим питанням «церковного» Dress-code є питання того вдягати чи не вдягати жінкам, які відвідують храм, хустку, а точніше – чи покривати їм голову. Всі, хто був на екскурсії у Почаївській чи Києво-Печерській Лаврі, знають, що жінок із непокритими головами туди не впускають. Щоправда, тепер у багатьох храмах УПЦ, парафіянкам зробили «крок назустріч» для того, щоб зберегти у храмі «благочестивий» вигляд прихожанок велика кількість хусток заготовляється заздалегідь, і молільниці чи екскурсантки можуть ці хустки «орендувати».
Знаю, що категоричною у цьому питанні лишається УПЦ, в УПЦ КП і УАПЦ ставлення досить нейтральне, в УГКЦ і РКЦ жінок, присутніх у храмі із непокритими головами сприймають абсолютно спокійно. Хоча в кожній з описаних ситуацій є винятки.
Отож, чи обов’язково жінці у Церкві бути з покритою головою, чи не просто із покритою головою, але конкретно в хустці?
Це питання має кілька граней. Перша – біблійна підстава. Конфесії-прихильники обов’язковості покритої жіночої голови у храмі посилаються на даний уривок апостола Павла: 4 Кожний чоловік, що молиться чи пророкує з покритою головою, соромить свою голову. 5 А кожна жінка, що молиться чи пророкує з непокритою головою, соромить свою голову, бо це те саме, якби була обголена. 6 Бо коли жінка не покривається, нехай обстрижеться. А коли сором жінці стригтися чи голитися, нехай покривається. (I Кор.11, 4-6). Хоча, на мою скромну думку, обов’язковість носіння хустки через цей уривок дуже притягнутий за вуха. Чому? Перше – для того, аби розуміти контекст написаного раджу прочитати 11 розділ послання повністю, а ще зауважити, що даний лист Павло писав до неслухняної коринтської спільноти, в котрій завжди були ексцеси, пов’язані в тому числі і з розпустою. Саме це і було головним ґрунтом для даної поради. Адже слід розуміти контекст написаного відповідно до контексту місця і часу. Так от – тоді, в ті часи, розпущене жіноче волосся вважалось великою спокусою. Зазвичай із розпущеним волоссям ходили лише представниці найдревнішої професії. Розпущене волосся було наче «маяком», котрий був певним подразником для протилежної статі. Щось на кшталт сьогоднішнього декольте чи міні-спідниці. Тобто ідея Павла не в тому, щоб ввести хустку як обов’язковий елемент гардеробу молільниці, а в тому, аби дати їй пораду поводитись і вдягатись до храму на молитву так, щоби не стати причиною спокуси для співбратів молільників-чоловіків. Пригадую в цьому контексті вінчання однієї відомої, проте нині вже покійної жінки-політика у Києво-Печерській Лаврі. Хоча про покійних і не варто говорити погано, але це гарний приклад до нашої теми. Її одяг в той день був чи не найяскравішою ілюстрацією абсурдності сліпого вимагання, щоб жінки вдягали лише хустки і довгі спідниці чи сукні, ігноруючи при цьому все інше. Адже сукня нареченої була довга, а на голові була хустка, проте глибина декольте аж ніяк не підходила до цього «благочестивого» образу.
Тому ще раз хочу повторити, що річ не в конкретному виді одягу, а в тому, щоб жіночий одяг не став для когось причиною для спокуси нечистими думками.
Такій «любові» певних Церковних кіл України до покритої голови жінки в Церкві може частково сприяти ще й наша древня національна традиція, суть якої була в тому, що коси, або розпущене волосся були прерогативою дівчат, а заміжню жінку безпосередньо на весіллі вдягали в намітку і надалі вже не дівчина, а дружина вдягала її в усі публічні місця, а особливо до Церкви.
Тому автор цих рядків безумовно вважає вимогу наявності у жінки хустки, довгої спідниці чи сукні, довгого рукава, відсутності макіяжу і т.п. «обов’язковою перепусткою» без якої у храм – зась, у наші дні дещо абсурдною, адже століття пройшли і суспільний контекст змінився.
В цьому питанні я схильний керуватись, радше, словами апостола Павла: 12 «Все мені можна», та не все корисне.(I Кор.6, 12). Тобто кожна жінка, при підборі «церковного» гардеробу мусить керуватись власною побожністю, розумом, а також відчуттям міри і смаку. Звичайно, що топ, міні-спідниця, прозорий чи сильно «облягаючий» одяг не є гожим для молитви у храмі. Можливо сама жінка буде почуватись у ньому органічно, проте може стати спокусою для інших молільників, причому спокусою або пожадливості, або осуду. З іншого боку – змушувати світських жінок вдягати одяг подібний до монаших ряс і клобуків теж не до кінця правильно. Для цього нам Бог дав розум і свобідну волю.
Стосовно чоловіків «гардеробних» обмежень в храмах я зустрічав значно менше, проте таки зустрічав. Зокрема йшлося про неприпустимість відвідувати храм у шортах, бриджах, в’єтнамках, а подекуди навіть у футболках та сорочках із коротким рукавом. Стосовно останнього пункту, я вважаю це явний перегин, особливо літом. Стосовно ж перших двох – абсолютно слушно, адже храм Божий не є пляжем чи аквапарком.
Насправді, на мою думку, єдиною вимогою до церковного гардеробу мусить бути його охайність і підготовленість до храму. Адже коли ми ідемо на гостину до якихось важливих для нас людей, наприклад до батьків, найкращих друзів чи близьких, то ми завжди вдягаємось святково, гарно і пристойно. Там ми не побачимо ні міні-спідниць, ні шортів, ні в’єтнамок, ні глибоких декольте, ні майок чи чогось подібного. Там ми побачимо гарні сукні, костюми, спідниці, блузки, піджаки, кардигани, жилетки, краватки і т.п. То чому б нам так не вдягатись на космічний бенкет Агнця?
Володимир Мамчин
Повязані записи
