8 листопада східна Церква вшановує пам’ять одного із ранньохристиянських мучеників – святого Димитрія Солунського (Мироточивого).
Святий великомученик Димитрій народився у сім’ї римського проконсула міста Солунь (нині Салоніки в Греції) у III ст. На той час більшість мешканців міста були язичниками, але чимала християнська громада, заснована апостолом Павлом, існувала вже триста років. До таємних сповідників християнської віри належала і родина Димитрія. Коли хлопець подорослішав, батьки показали йому чудові ікони Христа й Богородиці. Тоді Димитрій зрозумів, що язичництво – омана, а насправді існує лише Всемогутній Бог. День у день юнак ревно молився й уважно слухав євангельські розповіді. Невдовзі батько Димитрія відійшов до Бога, а юнакові довелося заступити його місце. За наказом імператора молодий правитель мав виявити й ув’язнити солунських християн. Проте Димитрій цього не зробив, а відверто оголосив, що вірить у єдиного Істинного Бога, і почав навертати язичників. Дізнавшись про це, імператор Максиміліан розгнівався і наказав вкинути Димитрія до в’язниці, а сам зажадав розваг. Володар дуже тішився, коли гладіатор Лій кидав невинних християн на гострі списи, аж поки на двобій вийшов юнак Нестор. Перед поєдинком він попрохав у Димитрія благословення на бій, і почув провіщення своєї перемоги та смерті. Мужній юнак не злякався смерті й став до бою. А слова Димитрія і справді виявилися пророчими. Втративши свого улюбленця, знавіснілий Максиміліан наказав стратити Нестора, а з ним і Димитрія, який допоміг йому своєю молитвою. Сталося це у 306 р.
За правління імператора Костянтина Великого (306-337 рр.) над могилою великомученика Димитрія спорудили храм, а через сто років були віднайдені його нетлінні мощі.
Біля гробу великомученика Димитрія відбувалися чудеса і зцілення. Так у час правління імператора Маврикія авари оточили місто Солунь. Святий Димитрій з’явився на міській стіні, і вороже військо кинулося втікати. Іншого разу святий врятував місто від голоду. Житіє святого Димитрія оповідає, що він звільняв християн з ворожого полону і допомагав їм повернутися до Солуня.
З VII століття при раці святого Димитрія почало текти запашне й чудотворне миро, про що писали сучасники. У XIV столітті Димитрій Хризолог писав про нього: «Миро за своєю властивістю не є водою, але густіше за неї, і не схоже на жодну з відомих нам речовин… Воно дивніше від будь-яких пахощів не лише штучних, але й від тих, що за природою створені Богом». Тому великомученика Димитрія Свята Церква вшановує як Мироточивого.
За припущеннями деяких дослідників, св. Димитрій міг походити зі слов’янської родини, можливо тому навіть серед греків у давні часи його вшановували, як патрона слов’ян. У давньоукраїнській літописній традиції зберігся цікавий епізод – описуючи взяття київським князем Олегом Константинополя у 907 р., преп. Нестор Літописець згадує, що перелякані греки вважали, що сам святий Димитрій прийшов їх присоромити за гріхи їхні, допомігши руським воїнам.
Здавна шанували св. Димитрія на українських землях. Так, у 1057 р. київський князь Ізяслав Ярославович заснував у Києві монастир, посвячений св. Димитрію. 1197 р. великий князь Всеволод Юрійович одержав у дар із Солуні ікону святого великомученика, написану на дошці з його труни, і його сорочку. Дошка також була мироточивою, а миро було цілющим. Згодом ця ікона була вивезена з Києва до Владимира. До речі, обоє згаданих князів – Ізяслав і Всеволод, при хрещенні отримали ім’я Димитрій.
Власне, святий Димитрій є свідченням глибинної молитви і відання Богу. Ми часто міркуємо про те, чи може влада бути побожною, і наскільки сьогодні світський простір є сприятливим до популяризації та поширення ідей Христа. Звичайно, вважаємо негативним, коли чиновництво глибоко проникає у церковний простір, а ще більше – втручається у справи духовенства. Проте важливо, аби вища верхівка мала духовне підґрунтя. Наприклад, мене вразив приклад болгарського Патріарха Євфимія. 1393 року, під час кривавої війни болгар з турками, він, за відсутності царя, був правителем і опорою для свого народу. Святитель показав високий приклад християнської самопожертви, рушивши до табору турків просити їх про помилування ввіреної йому пастви. Турецький воєначальник був здивований цим подвигом Патріарха, прийняв його досить ласкаво і відпустив з миром. Тобто на основі цього прикладу можна говорити, що взаємопроникнення церковного і чиновницького життя – можливе, тільки тоді, коли інструментарій влади сприяє розвитку духовної платформи, зрештою, як засвідчив своїм прикладом святий Димитрій. Мученик не тільки був відданий молитві, але й Божій волі. Він розумів, що світська влада – це ніщо перед небесною, адже можна будувати хороми на землі, здобувати багатство, проте це все не варте і ламаного гроша перед вартістю Царства Небесного. Тому ми вшановуємо пам’ять великомученика Димитрія і сьогодні, адже імена людей, які відстоюють Правду і справжність, завжди вписані золотими літерами в історію людства.
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами: Cerkva. Info
Повязані записи
