Знаю, що видаючи цей матеріал в таку цікаву дату – 8 березня, будемо критиковані. Адже вже більш ніж за тиждень до цього Фейсбук ряснів спогадами про Клару Цеткін і Розу Люксембург, а також про демонстрації з нагоди «захисту прав повій», які випередили акції під проводом Цеткін і Люксембург приблизно на 100 років. Інша рація, яка завжди спонукає до бойкотування цієї дати – про «жидівське свято». Власне перша частина цього тексту не покликана займатись ні осудженням, ні апологетикою святкування «восьмого березня», хоч ми про нього і згадаєм, а в цілому поговоримо про гідність жінки у світлі Божого Об’явлення і її місце в Церкві.
Отож, про «восьме березня». Скажу відразу, що я не в захваті ні від пань-комуністок, про яких ішла мова вище, ні від «боротьби за права» повій. 100% – ні. Волання ура-патріотів про «жидівське свято» вважаю маячнею. Поясню чому. Справді, приблизно в цей час святкується велике свято вибраного народу – Пурім. Не буду переповідати його історію, скажу лише, що про нього кожен, хто вважає себе християнином, може прочитати у БІБЛІЙНІЙ книзі Естери. Подобається це комусь, чи ні, але це «жидівське свято», як і багато інших є частиною Історії НАШОГО Спасіння… Як вже писав вище, зовсім не збираюся займатись осудженням чи апологетикою восьмого березня. Хто хоче – хай святкує. Хто не хоче – хай не святкує. Лише кілька думок із цього приводу. Погоджуюсь із тим, що вихідний варто відмінити, святкуємо ми забагато. В Австрії, де зараз проживаю, вихідного ні в цей день, ні в його переддень немає…Та й справді дуже вже просякнуте це свято радянським духом… Я цілком згоден із тим, що жінок потрібно любити, шанувати й обдаровувати 365, а не 1 день на рік. Але я зовсім не проти, аби наші чарівні жінки отримали квіти та подарунки також і восьмого березня. Я зовсім не проти, аби наших жінок вітали в «православний день жінки» – Неділю мироносиць, чи в день матері, адже справді кожна жінка, незалежно від того, має вона біологічних дітей чи ні, покликана бути матір’ю. Тому, дорогі чоловіки, зробімо так, щоб наші жінки чулись потрібними і любленими не один чи навіть три дні в році, а щодня!
Ну а тепер щодо головної теми – гідності та покликання жінки, у світлі Божого об’явлення в Церкві. Справді головне покликання жінки – бути матір’ю. У всіх вимірах цього слова. Безумовно, що жінки і чоловіки є рівноправними. Безумовно, що вони, як єдине Боже творіння – людина є рівними за гідністю. Вони лише мають різні покликання. І це випливає з їх природи, з їх ідентичності, яка дарована їм самим Богом. Натомість борці, а радше борчині за права жінок, як і завжди у концептах, котрі використовують підміну понять, намагаються під виглядом «боротьби за права» жінок нав’язати їм невластиву роль – гібридне соціокультурне твориво під гаслами «ні сексизму» чи «моє тіло – моє діло»… Те, що покликання чоловіків і жінок є різним не означає, що хтось із них є менш важливим. Чітке усвідомлення своєї вибраності як дітей Божих, наділених Його образом і подобою, відкидає різні спокуси ілюзорної «боротьби за права». Справжнім християнам цього непотрібно. Вони мусять апріорі знати й розуміти те, що попри різні покликання вони рівні за гідністю, хоча мають різні завдання. І тоді відпаде потреба «боротись за права», а фактично, під цим соусом просовувати антилюдську ідеологію, відкидає потреба нарікати на неможливість хіротоній жінок у священнослужителів і т.п.
Наш матеріал був би неповним без коментарів. Тому ми попросили роздумати над гідністю жінки у світлі Божого Об’явлення, її роллю і місцем в Церкві, а також над словами Павла про те, що «жінка в Церкві має мовчати» архиєреїв українських Церков.
Владика Григорій (Комар), єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ: Очевидно, що чоловік і жінка мають в Господі однакову гідність – обоє створені на образ і подобу Божу. Мають також однакове покликання: «любити Бога, понад усе і ближнього свого як самого себе», а також спільну апостольську місію: «ідіть по цілому світі і зробіть учнями всі народи». Але одночасно вони мають зовсім різні завдання, щоб цю місію виконати. Жінка, покликана народжувати дітей і виховувати у Господі. Чоловік же має стояти на чолі родини і домашньої церкви, їх вести і захищати. Якщо цей порядок поламати то ніхто, в кінцевому результаті не буде щасливий. Однак, у Святому Письмі маємо багато прикладів коли Бог, доручає особливе завдання жінкам, навіть бути провідниками цілого народу, наприклад, Бог покликав пророчицю Марію (Вих. 15,20), пророчицю і суддю Девору і пророчицю Хульду у Старому Завіті, Серед Ісусових учнів було також чимало жінок, саме їм Господь першим явився після Воскресіння і сказав іти і звістити його воскресіння апостолам. З цього можемо зробити висновок, що Бог краще знає, кого і до якого саме служіння Він має посилати, тому не слід обмежувати Його рамками наших людських уявлень і стереотипів.
«Жінка в церкві нехай мовчать». Велику частину першого послання до Коринтян апостол Павло посвячує наведенню порядку в церковній спільноті в Коринті. Церкву охопив хаос, розколи і суперечки. Одні вивищувалися над іншими, поширилися гординя, п’янство, розпуста та недостойне споживання Євхаристії. Жінки, взяли верх над мужчинами і навіть над єпископом. Публічно в часі Літургії, перебивали, запитували і сперечалися. Павло напоумляючи спільноту гостро запитує: «Що ви хочете? Щоб я прийшов до вас із палицею?» (1Кор 4,21). Тому бажаючи навести порядок та відновити повагу до мужчин і владу єпископа, Павло закликає жінок до покори і забороняє їм в церкві підносити голос. Це повчання стосується дуже конкретної ситуації. Потрібно також при цьому враховувати ментальність, особливості тодішньої традиції. Св. Павло звичайно не забороняє жінкам взагалі говорити в церкві, але хоче щоб був порядок. В цьому ж першому посланні до Коринтян (11,5) Павло не осуджує того, що жінки в церкві голосно моляться і пророкують. (Анекдот з життя св. Бернарда: одного разу він молився в Храмі перед фігурою Богородиці. Раптом з’явилося велике світло і жива Богородиця відкрила уста бажаючи йому щось сказати. А св. Бернард переляканий почав кричати: «Будь тихо! Жінці в Церкві недозволено говорити».)
Роль жінки в Церкві. Ніхто в Церкві не є другорядним. В Божих очах ми всі рівні. Це через наш гріх ми дивимося на одне служіння як на таке, що ніби важливіше, аніж інше. А для Бога, кожне служіння до якого Він нас кличе, виконане щиро, з любов’ю і посвятою на Славу Божу, є однаково любе і приємне. Найбільший вклад в розвиток Церкви й поширення Царства Божого мають ті, хто більше любить. Розпізнати дари і таланти, які дав мені Бог, зрозуміти Його волю та її виконати – це покликання і завдання кожного чоловіка і жінки.
Владика Ігор (Ісіченко), архиєпископ Харківсько-Полтавський УАПЦ
Шанобливе ставлення Церкви до жінки було викликом в епоху гінекеїв та суспільної марґіналізації жінок. Лишається воно таким і нині, коли гендерна ідеологія прагне знівелювати унікальний дар материнства. Адже Церква виявляє і захищає неповторність людської особистости, наділеної на образ і подобу Божу талантом творити нову реальність. А хто, як не жінка, втілює це покликання, коли народжує й виховує дитину?
Захищаючи це покликання, Церква звільняє жінку від обтяжливих службових обов’язків. Якщо в давньому суспільстві жінка готувала їжу й годувала родину, то в церкві всі ці функції покладені на чоловіків. Чоловіки самі відправляють богослужіння, готують і подають спільноті найдорожчу в світі поживу – Тіло і Кров Христову. А жінкам лишається урочисто приймати Святі Дари.
Більше того, на відміну від світського життя, де вчительський фах давно став прероґативою жінок, Церква захищає їх від цього невдячного служіння й дозволяє мовчки слухати чужі проповіді, зосереджуючись на спільній молитві. Наш час мобільних телефонів і соціальних мереж дозволяє відкрити духовну насолоду мовчанки: захищености від інформаційних потоків, від емоційних сплесків, перелитих у гострі слова. Саме ця насолода пропонується жінці автором так часто повторюваної поради «нехай у Церкві мовчать жінки ваші» (1 Кор. 14:34).
Жінка не може бути ані патріархом, ні парохом. Та чи потрібне це їй? Адже їй належить вища місія – бути матір’ю. І в особі Пречистої Діви Христос делеґував їй цю місію (Ін. 19:27). Покликання жінки в християнській громаді – ділитися зі спільнотою своїм талантом материнської любови, вкладати цей талант у загальну скарбницю Церкви. Існує безліч форм реалізації цього таланту: через участь у парафіяльному житті, богословську й літературну творчість, доброчинне й суспільне служіння. Але насамперед – через безпосередню присутність у родині чи монашій спільноті: материнську присутність, яка осяває наше повсякдення відбитком унікального творчого жіночого таланту.
Підготував Володимир Мамчин
Повязані записи
