прот. Ігор Цмоканич: «Інколи «бачити» – це не питання очей, але це питання серця»

У недільному євангельському уривку ми читаємо про оздоровлення сліпого, який сидів край дороги і просив милостині. І знову ми стаємо свідками того, як велика Божа любов до людини стає ліками від недуги, як тілесної, так і духовної. Сліпець голосно кричить, він не хоче милостині, він не хоче матеріальних благ, а він хоче бачити, хоче прозріти. Серце цього чоловіка сповнене міцної віри, адже він усвідомлює, що поруч з ним Той, Хто може його оздоровити. Не зважаючи на свій теперішній стан, цей чоловік не втрачає віри, але водночас, він хоче прозріти не тільки тілесно, але й духовно. Ключовим моментом стають слова, які говорить Ісус: «Прозри! Віра твоя спасла тебе». Про те, що означають слова «хочу бачити» у нашому житті, та про те, чи хочемо ми бути відповідальними за своє життя, розмірковує сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:

«У південних Штатах Америки дотепер є досить сильна християнська традиція: їдучи на автострадах, можна побачити християнські банери. Зокрема висів такий банер: «Ісус є відповідь». А хтось внизу написав: «А на яке запитання?». І ось дуже важлива ремарка: так, Господь наш Ісус Христос є відповідь на очікування багатьох людей, відповідь Божа на справу спасення, відповідь людству, але, щоб зрозуміти цю відповідь, треба знати запитання. А запитання, в однині і в множині, міститься у Книгах, які ми називаємо Старим Завітом. Колись Блаженний Єронім сказав: «Хто не знає Писання, той не знає Христа». Маючи на увазі не тільки те, що той, хто не читає Біблії, той не знає Христа, але, маючи на увазі саме це, що, хто не знає Старого Завіту, той не може зрозуміти Нового, тобто Христа. І отож, як Старий Завіт може допомогти краще зрозуміти це євангельське читання про оздоровлення, про зцілення єрихонського сліпця. В цьому уривку важливо все, зокрема ті деталі, на які ми не звертаємо уваги. Ось приміром Єрихон – це, тоді ще, ханаанське місто, це найдревніше місто на планеті. Воно має понад десять тисяч років історії. І ось здійснення обітниць, даних ще Аврааму, почалося саме із здобуття ізраїльтянами міста Єрихону, під проводом Ісуса Навина. При в’їзді у місто Єрихон дотепер можна побачити таку скульптуру – рука, в якій ключ. Під цією скульптурою підписано: «Ми повернемося». Тобто Єрихон – це ключ до Єрусалиму. Здобуття Землі Обіцяної завершилося встановленням Царства, яке очолив Давид, здобувши саме Єрусалим. Так же само дорога Ісуса до Єрусалиму, туди, де буде встановлено Боже Царство, де престолом, троном цього Царства стане хрест, але ця дорога до Царства починається саме з Єрихону. Ми чуємо, як сліпець кличе до Ісуса словами: «Ісусе, Сину Давидів». А що означає цей вислів: «Син Давида?». З євангельських розповідей виглядає, що на цей титул Ісус завжди відповідав. Слово «син» у Біблії не завжди вказує на пряму спорідненість між батьком і сином, але радше приналежність і спадкоємство. Так, сини царства – це ті, які успадкують царство; сини Божі – це ті, хто дотичні до небесних сфер, до духовного світу. І ось Син Давида – це Той спадкоємець, якого Бог пообіцяв Давиду. Давид мав бути царем, який створить справедливе царство, де кожна людина буде почуватися захищеною, царство, побудоване на правді і милосерді. Давид мав встановити таке царство, де чужинець, вдова і сирота будуть захищеними, але царство Давида не стало Царством Божим саме через людські немочі Давида. Можна сказати, що Царство Боже спіткнулося об гріх Давида, але тим не менше, Бог пообіцяв Давиду, що з його потомства вийде Той, Хто розбудує це справедливе Царство. Щоправда, коли обітниця була дана Давиду, то про це царство можна було уявляти хіба загально. У часи Ісуса всі очікували Царства Божого, але кожний уявляв його по-своєму. Більшість людей, які пережили багато кривди, багато несправедливості, очікували царства світського, царства, яке восторжествує над всіма іншими країнами, зокрема над цими кривдниками Ізраїля. Хтось очікував цього царства, як перемоги добра над злом. Тобто уявлення були різні, але всіх об’єднувало те, що це царство мало починатися з приходом Сина Давида.

Ось Ісус йде в Єрусалим, що розбудувати там Царство. Він оточений юрбою, натовпом, і сліпець бачить те, чого не бачать інші, – що Він є тим обіцяним. Він – Син Давида. Сліпець починає волоти так, що навіть серед юрби його голос почутий. А Ісус його питає: «Що хочеш, щоб я зробив тобі?». А якого Царства чекав цей сліпець, і що сліпець хоче від Сина Давида: може він очікував від майбутнього царя захисту, допомоги, зокрема матеріальної, яку просить кожен жебрак. І жебрак попросив не про милостиню, а він захотів бачити. Так, він був зцілений. Крім цього фізичного оздоровлення, він отримує і духовне зцілення, бо бачить, що Ісус – це не просто Син Давида. Він бачить, що Ісус  – це не просто політичний лідер, але це – Бог, Який прийшов у світ, щоб його спасти. Його зцілення завершилося його оздоровленням, чоловік прозрів, він побачив. І ось у цьому уривку є багато уроків для нас, зокрема, а чого ми очікуємо від Ісуса? Ми очікуємо допомоги серед клопотів, допомоги серед випробувань, допомоги серед труднощів нашого життя? Чи ми все ж таки просимо бачити правду, прийняти на себе відповідальність за своє життя, як прийняв на себе відповідальність цей сліпець, який не залежить від милості, але був повністю відповідальний за своє життя. Чого ми хочемо від Ісуса? Чи ми можемо чесно сказати: «Хочу «бачити»». І ось Писання Старого і Нового Завіту нам нагадує, що інколи «бачити» – це не питання очей, але це питання серця. Деколи бачити – це хотіти бачити. Ось це питання звернуто до всіх нас: «Чи ми хочемо бачити?» Чи ми хочемо прийняти правду? Чи хочемо ми бути відповідальними за своє життя?»

Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика