прот. Ігор Цмоканич: «Наше основне завдання – вміти почути Господа»

Багато часу у своєму житті ми витрачаємо на земні, побутові речі, забуваючи про духовні. Дуже часто матеріальні цінності засліплюють нам очі, і ми, переступаючи християнську мораль, будь-яким способом йдемо до земного збагачення. У своєму бажанні якомога більше придбати дорогих речей, ми, інколи, забуваємо про Бога. Адже саме Він кожного дня турбується про нас: дає нам новий день для добрих справ, сили і здоров’я для нових звершень, а найголовніше – любить нас. Господь прийшов у цей світ, щоб спасти кожного і кожну, Він терпів великі муки заради нашого спасіння. Отож, починаймо кожний день з молитви, навчімося дякувати Богу за всі Його добродіяння, а святий недільний день проводьмо з Господом – нашим Творцем і Батьком.

Про те, чому ми так часто у своєму житті клопочемося про другорядне, і як важко, інколи, вміти почути Господа, розмірковує капелан громадської ініціативи «Дрогобиччина SOS», сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:

««Марто, Матро, ти клопочешся про багато, одного ж потрібно», – це слова з усім знайомого євангельського уривку про Марту і Марію, які ми часто чуємо, оскільки читаються під час Богородичних свят. Але давайте згадаємо про цей уривок і постараємося зрозуміти, що в ньому є такого важливого для нас. Ісус любив бувати у домі Марти і Марії, сестри Лазаря, а оскільки Він декілька разів впродовж життя був у Єрусалимі, то і декілька разів бував у Витанії, там, де вони мешкали. І, мабуть, кожного разу Марта клопоталася, щоб якнайбільше догодити гостеві, а, можливо, йшлося не стільки про нього, як показати себе вправною господинею, як це часто буває під час свят, коли головне забувається, але це обрядове, додаткове пам’ятається, і в нього вкладається більше ресурсів, ніж у щось важливе. Але цього разу відвідини Ісуса були інакшими, бо Він йде у останній раз у Єрусалим, там мають відбутися страсті, і те, як було завжди, цього разу не буде. Але Марта далі клопочеться всякою послугою, сама собі спланувала і ображається на сестру, що їй не допомагає. І тоді вона почула ті слова: «Ти клопочешся про багато, одного ж потрібно». Чому Марта так багато клопоталася? Так, можливо. Хотіла послужити Ісусу, у такий спосіб проявити любов до Нього, але, цілком можливо, як і кожна жінка, вона робила так, бо так ся робить: треба щось на стіл поставити, якнайкраще підготуватися. І ось зараз цей уривок вартує перечитувати, наприклад, перед шлюбом, або, навіть, перед першою урочистою Сповіддю, Причастям.

Люди, якось непомітно, немов би виконують чужу програму: дивилися у фільмах, у мелодрамах про те, що на весіллі мусить бути селфі-зона, величезний весільний торт, команда операторів, фотографів, і вони почали це копіювати. Мабуть, перші слова наречених після шлюбу: «А нащо те все було потрібно». Але, бо то ся так робить, бо всі так роблять, і, навіть, не вистачає сили подумати про те, чи воно насправді потрібно, чи воно насправді головне? Або так само перед першою Сповіддю – батьки готуються. Дуже часто ми так святкуємо, переживаємо важливі події у нашому житті, що просто перекреслюємо їхнє значення, мовляв, бо так всі роблять. А якщо подумати, то чи потрібно те все, ми клопочемося про багато. А що насправді головне, а що – другорядне? Що насправді потрібно? І це питання звернуте до наречених, які готуються до весілля. Так же само, коли готуються до першої Сповіді, коли більше зусиль, нервів і стресу докладають до того, щоб було гарне платтячко. Чи насправді це все потрібно? Що насправді потрібно? Але, ці слова звернуті і до нас, як до Церкви. Найперше, мусимо зрозуміти, що так, як було колись, уже не буде. По-друге: чи ми не занадто клопочемося про другорядне? Вміти почути Господа, уміти відчути, що світ змінився, вміти зрозуміти, що є головним, а що – другорядним, що потрібно змінювати, а що – берегти. Що насправді потрібно? Цей заклик звернутий до кожного з нас».

Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика

За матеріалами відеоблогу прот. Ігоря Цмоканича для ресурсу «Варто – Галицькі Новини»

Фото – із Фейсбук-сторінки прот. Ігоря Цмоканича