Для чого Господь прислав нас у цей світ?
На схилі літ у багатьох настає момент, коли ми задумуємося: «А для чого Господь прислав мене у цей світ? Для чого взагалі я живу?» Тоді виникають сумніви, чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи змінився б світ без нашої взаємодії з ним? Але, насправді, кожна наша добра справа може змінити життя оточення. Деяким від вашого добра нічого не станеться, тому що існує такий вид людей, що їм усе байдуже. А хтось таки щось усвідомить, вижене погане з душі і теж почне робити добро.
Із маленьких учинків народжується велика богоугодна справа
Щодня, щогодини потрібно творити людям добро. Бо життя таке коротке: здається, в одні ворота ввійшов, в інші вийшов, а за плечима стукає вже старість, і на схилі віку будемо самі себе запитувати: яку згадку ми залишили про себе? Що хорошого ми зробили людям? Тож поспішаймо творити добро! Доброю справою, щирим ставленням, своєю усмішкою, допомогою у важку годину приносимо людям радість, а, значить, – творимо добро і множимо Любов, втіленням якої і є наш Господь-Спаситель. Творімо добро! Бо без нього в нас ніколи не буде до ближнього любові. Вкладаймо всю свою душу у наші щоденні справи, щоб на схилі віку нам не було за що картати себе, щоб не було соромно за недобрі і необдумані свої вчинки перед дітьми. Шануймо своїх батьків, бо вони все своє життя, всю свою працю віддають нам, своїм дітям. Як ми будемо ставитись до батьків, до інших людей, як будемо виховувати своїх дітей, таке ставлення відчуємо в старості. Добро, яке даруєш іншим, повертається. Чи думали ми над тим, що все велике складається з малого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть своє добро іншим. Чи не у цьому призначення людини? Просто зберігати і дарувати своє добро. Кожен, хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі, вже є Людиною!
Де ж шукати джерела добра?
Володимир Мономах у своєму «Повчанні» писав: «Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо єсть се початок всякому добру». На думку мудреця, тільки глибоко духовна людина, яка своїм життєвим орієнтиром обрала віру, здатна творити добро. І з цим не можна не погодитись. Адже наші пращури з діда-прадіда були християнами, захищали свою віру від зазіхань чужинців, а значить відстоювали й світлі ідеали добра. Добра, яке ніколи не постаріє, бо не старіє звичка допомагати одне одному, виявляти милосердя до хворих та бід них, із повагою ставитися до батьків та всіх людей похилого віку, захищати братів наших менших та увесь навколишній світ від зла та несправедливості. Добро для людської душі – це як добриво для землі. Воно не тільки духовно зміцнює саму людину, а й додає неабияких сил усім, хто її оточує. Добрі вчинки, які робить людина протягом усього свого життя, – немов цеглинки, без яких годі й уявити собі красиву довершену споруду. Отож, кожна людина своїм добром конструює майбутнє всього світу, що його створив і подарував нам Господь. І життя не таке довге, щоб байдуже проходити повз біди та сльози інших. Ну, а все подароване ближньому добро обов’язково повернеться до доброчинця і в розмірі значно більшому.
прот. Іван Голуб, викладач Львівської православної богословської академії ПЦУ
Повязані записи
