Вже від завтра вступаємо у Великий піст. Сьогодні, на порозі посту, маємо можливість визначити, як рухатися впродовж Чотиридесятниці, з якими настановами. Своїми роздумами про Сиропусну і Прощену неділю ділиться декан богословського факультету Львівської православної богословської академії ПЦУ протоієрей Назарій Лозинський.
“Сьогодні ми вступили в день, який у церковному календарі називається неділя сиропусною, неділею прощеною, неділею спомину вигнання Адама із раю. Сиропусною ця неділя називається тому, що сьогодні, згідно церковного уставу, відбувається заговини на молочні продукти: сир, молоко і так далі. Так як в попередню неділю, неділю м’ясопусну, мали бути заговони на м’ясо. І цей тиждень, який минув, називається м’ясопусним тижнем, бо м’ясо в цей тиждень їсти вже не можна, а від сьогодні не можна їсти й молочних продуктів. Ці назва – м’ясопусна, сиропусна – для багатьох iз нас, на превеликий жаль, залишилися лише в старих церковних книгах і втратили актуальність. Ми, на превеликий жаль, далеко відійшли від традицій наших предків, дідусів і бабусь. Я добре пам’ятаю свою бабцю, яка, коли приходив час посту, навіть той посуд ховала, в якому м’ясні страви готувалися. Багато із нас каже: зараз час такий, важко поститися, дуже важко обійтися без м’яса і інших продуктів. Але ж ми з вами є такими самими людьми, тієї самої тілобудови, складаємося з тих самих елементів, що й вони. Ми суттєво не відрізняємося від людей, які жили десять, п’ятдесят, сто років тому, людей, які жили тисячу років тому. Спосіб життя, звісно ж, відрізняється, але здатність постити, чи не постити та сама. Наші предки менше від нас не працювали, а навпаки – більше. Тож наші виправдання виглядають смішно. Тому дуже шкода, що ці назви – м’ясопусна і сиропусна – залишились в старих книгах, але не в нашому житті. Якщо ми зануримося в історію Церкви, навіть дальше – в історію людства, то у Старому Завіті побачимо дуже цікавий приклад. За двісті років до Різдва Христового, юдея перебувала в полоні і тодішній цар Антіох Епіфан IV видав указ, який забороняв юдеям відкритo сповідувати свою віру. Єрусалимський храм “наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блудницями, змішувалися з жінками у самих священних притворах і вносили всередину речі недозволені. І жертовник наповнився непотребними, забороненими законом речами. Не можна було ні зберігати суботи, ні дотримуватися батьківських свят, ні навіть називатися юдеєм. З тяжким примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жертви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса. Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви, а тих, що не погоджувалися переходити до еллінських звичаїв, убивали. Тоді-то можна було бачити справжню біду. Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни” (2 Мак. 6: 4-10). Про це написано в другій книзі Маккавейській, у шостому розділі. І ця ж книга говорить, що це написано для того, щоб інші навчалися: “Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого” (2Мак. 6: 12). Далі там розповідається про дев’яностолітнього Єлеазара, який мав величезну повагу в народі у юдеїв. Його заставляли в час язичницьких свят споживати ідоложертовну їжу, але він відмовився. Тих, хто відмовлявся – страчували, але через повагу до нього охорона, “відкликавши його, наодинці переконували його принести ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо, щоб через це уникнути смерти” (2Мак. 6: 21-22). Але він, “утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше – святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть; бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’яностолітній Єлеазар перейшов у язичництво, і самі внаслідок мого лицемірства, заради короткого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість” (2Мак. 6: 23-25). Тож старець Єреазар помер мученицькою смертю. На превеликий жаль, у наш час, дорогі брати і сестри, масова культура, засоби масової інформації не пропагують благоговійного, побожного, християнського життя. Нині телебачення і радіo транслюють розважальні, популярні програми. Ми не почуємо там нічого про тe, що починається піст, як потрібно постити, як цей піст провести. Натомість всі канали будуть майоріти різними розважальними передачами, шоу, видовищами. Це світ, у якому значення віри, значення посту втрачається, а воно насправді дуже велике і Святе Письмо неодноразово про це говорить. Не можемо не згадати того, як старозавітні юдеї, коли чекали заповіді від Бога, коли Мойсей пішов на гору Синай, будучи під горою, перебували у пості, щоб достойно отримати Божі заповіді. Відома також нам у Біблії книга Естер – про царицю Естер, яка була єврейкою, а її народ хотіли в підступний спосіб винищити. Але вона наклала на себе піст і народ наклав на себе піст і Господь врятував їх. Ми можемо згадати піст міста Ніневії, що погрузло в своїх гріхах. Господь послав пророка Йону до них і цей старець-пророк, з пророчим словом ішов містом і говорив: “Ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована!” (Йона 3: 4). Тоді цар міста і всі люди, вельможі “ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого” (Йона 3: 5). Навіть худоба постила, навіть худобі не давали їсти й пити. “І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зі своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив” (Йона 3: 10). Йоан Предтеча жив в пустелі в стані постійного посту. Ісус Христос перед тим, як вийти на проповідь сорок днів постився у пустелі. І, зрештою, коли апостоли не могли вигнати біса із хлопця, то на самоті спитали Ісуса Христа: “Чому ми не могли його вигнати? А Він їм відповів: … Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом” (Мф. 17: 19-21). Тож чи можемо ми применшувати значення посту, якщо сам Господь дає нам приклад? І каже, що зло з наших сердець ми можемо вигнати постом і молитвою. Але сьогоднішню неділю називають, крім того, що вона сиропусна, ще неділею прощення, щоб ми розуміли, що піст фізичний, стримання від м’яса, молочних продуктів, продуктів тваринного походження – це ще не весь піст. Ми добре пам’ятаємо слова святих отців, які повчають, що диявол нічого взагалі не їсть, у нього постійно суцільний піст, але він не перестає бути дияволом. Отже піст фізичний, який, безумовно, приносить нам користь обов’язково повинен поєднуватися із постом духовним. І сьогодні ввечері, коли вже лунатимуть великопосні піснеспіви, ми будемо чути такі слова: “Браття, постячись фізично, постімося й духовно”. Для цього і є неділя прощення, бо саме через прощення ми готуємо себе до часу посту. У першу чергу через прощення самих себе, бо ми іноді можемо тримати жаль у серці на самих себе, можемо злоститися на себе, тому в першу чергу повинні простити самих себе. Відпустити зло із наших сердець, бо коли проявляємо зло до себе, то мимоволі можемо проявляти зло і до інших: образи, жаль, гнів. Можливо, це не станеться в один день, можливо, це не буде сьогодні, в неділю прощення. Чи може так бути, що ми встанемо сьогодні ввечері, коли буде звершувати вечірня з чином прощення, скажемо один до одного: прости, брате, прости, сестро, і в одну секунду простимо один одного, забудемо все, що було за нашими плечима? Малоймовірно. Але якщо свій піст ми присвятимо цьому примиренню, зробимо все для цього, то піст не буде для нас марним. Якщо вчитель Єлеазар, глибокий старець, не побоявся померти, але хотів показати добрий приклад молоді, людям, які жили у тому місті, то будьмо і ми прикладом для інших, бо ми є християни. Даймо добрий плід нашої віри, починаючи від прощення один одному і закінчуючи любов’ю один до одного. Тоді наш піст не буде звичайною дієтою: це я їм, а цього я не їм, а буде часом самовдосконалення. Якщо наша рука піднялася на когось, а не дай Боже, на батька чи матір, то нехай ця рука тримає святий хрест, притискає його до грудей, а серце просить у Бога прощення. Якщо наші ноги давно забули дорогу додому, до батьків, забули дорогу до храму, але пам’ятають дорогу тільки в погані місця, то нехай вони приведуть нас до храму, стануть перед Голгофою, нехай приведуть нас до стареньких батьків, до тих, хто потребує від нас допомоги. Якщо наші уста, наш язик, осуджують інших, проклинають, обманюють, обмовляють, говорять непотрібні речі, то тепер вони потребують гарячої молитви. Я не кажу про цілодобову молитву, звичайно ж, цього робити ніхто не буде, але більше гарячої молитви, більше щирої молитви ми принести повинні. Можна багато далі продовжувати, можна говорити про наші очі, які споглядають ганебні речі, а в піст повинні споглядати розп’ятого Христа, про наші вуха, які слухають непристойності, а в піст повинні слухати церковні піснеспіви і про багато всього. Oт тільки тоді час, у який ми вступаємо, ця десята частина року, присвячена Богові, буде нам корисною. Я бажаю, дорогі в Христі, щоб цей шлях посту для кожного із нас був шляхом прикладу для інших, був шляхом свідчення того, що ми є християни, був шляхом любові і добра стосовно себе, своїх рідних, близьких, всіх, хто нас оточує. І тоді Пасха Христова буде для нас радісною, тоді піснеспів пасхальний: “Безмірне Твоє милосердя бачивши, адовими узами зв’язані, до світла йшли, Христе, веселими ногами, Пасху хвалячи вічную” буде для нас актуальним і відобразиться у нашому серці і тоді Пасха принесе нам радість. Пасхальне світло буде для нас насправді світлом, якщо час посту буде для нас часом подвигу. Тож у сьогоднішній день, дорогі брати і сестри, я бажаю кожному із нас, щоб спасительний піст, який називається велика Чотиридесятниця, був для нас великим не тому, що він триває сорок днів, а був для нас великим тому, що ми в цьому пості творили великі добрі і справді християнські діла”.
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
