Сьогодні, 28 листопада, у християн східного обряду розпочинається період Різдвяного посту, в часі якого вірні різних конфесій готуватимуть свої серця до зустрічі з новонародженим Ісусом. Про особливості посту, основні способи доброї підготовки, важливість Святих Тайн Покаяння і Євхаристії, настанови Святих Отців, розмовляємо в ексклюзивному інтерв’ю з проректором Львівської Православної Богословської Академії ПЦУ, кліриком Свято-Покровського кафедрального собору ПЦУ, протоієреєм Михайлом Сиваком.
-Отче Михайле, цього тижня наближається початок Різдвяного посту. На ваш погляд, що важливо вірянам зробити, щоб добре підготуватись до початку духовної мандрівки?
-Ви справедливо сказали, що піст — це дійсно духовна мандрівка і вимоги є до будь-якого до посту однаковими: чи це Різдвяний, чи Великодній, чи літні пости Петрівка й Успенський. Основною вимогою є духовне оновлення людини, свого роду духовне переформатування. Це час, коли людина старається очиститись від гріха, побороти пристрасті. Період посту, то є якраз цей відрізок часу, коли людина більше молиться, коли долає в собі гріхи, певні залежності й відмовляється від того, до чого має пристрасть.
-Хто, на Вашу думку, зі святих отців є прикладом для нас на час посту?
-Про піст говорили майже всі Святі Отці: і Василій Великий, Іоан Золотоустий, і багато інших. В них ми можемо черпати багато різних духовних порад про те, як правильно зустріти й провести Різдво. Як проходити певний аскетичний шлях. Тому, коли ми оберемо будь-якого отця, то ми не помилимось.
-Чи можете навести конкретний приклад таких настанов?
-Так, можу навести. Наприклад, святитель Іоан Золотоустий багато говорить про піст. Якщо його прочитати й взагалі це стосується багатьох отців Церкви, бо вони у своїх настановах розглядають піст не як явище суто гастрономічне, тобто не лише відмова від якогось певного виду їжі, а в більшості вони говорять про піст, як про духовне вправляння. Коли, наприклад, каже Іоан Золотоустий: “постиш, то постити треба очима, щоб вони не дивились ні на що погане, постити треба устами, щоб вони не осуджували, постити потрібно вухами, щоб не слухати різних непотрібних пліток, постити треба ногами, тобто ходити частіше до храму і молитися”. А вже, як засіб до такої духовної боротьби додаються різні складові: відмова від певних видів їжі, певне читання молитов і так далі. Суть така: піст як явище загальнолюдське не є лише гастрономічним.
-Також часто кажуть, що в піст не можна слухати музику. Як бути з музикою?
-Чітких приписів немає про заборону слухати музику. Не можна слухати ту музику, яка людину до чогось спокушає. І якщо людина має якусь певну пристрасть до такої музики, або музика дуже розбурхує внутрішньо, то звичайно слід обмежити слухання такої музики, але насправді нас музика дуже часто супроводжує. Наприклад, спів у храмі, ми часто співаємо. Тут, важливо, щоб була поміркованість.
-Наскільки важливою є сповідь у часі посту?
-Звичайно, сповідь під час посту є важливою, бо участь у Таїнствах є незмінною складовою посту. Бо, якщо ми боремося з гріхами й пристрастями, то найдієвішим способом є участь у Таїнстві Покаяння і Причастя. Тому, в часі посту рекомендується часто сповідатись і причащатись.
-На скільки часто потрібно сповідатись і причащатись? Бо іноді щодо цього можна почути різні думки, особливо у пресі.
-Ніде немає чіткої вказівки скільки саме разів треба приступати до Сповіді й до Причастя. Людина повинна бути сама собі суддею і відчувати свої духовні потреби. Комусь треба причащатись дуже часто, припустимо, кожного тижня, дня, а комусь раз у два тижні. Тому, важливо звертати увагу не стільки на кількість, як на якість. Наскільки це щиро, глибоко і з духовним і сердечним настроєм.
-Тобто двічі на рік це недостатньо?
-Ні, цього є недостатньо. Єдина вказівка яка є у церковній літературі, то ми знаємо, що з древніх постанов була така традиція: якщо людина три рази пропускає причастя на літургії, то вже до неї застосовувались певні канонічні приписи. Звичайно, що зараз у XXI ст. слідувати такій практиці є досить складно, тому що люди відійшли від моралі й чистоти древньої Церкви, але на основі цього ми бачимо, що Причастя повинно бути в людини регулярним.
-Отче, за яких обставин Сповідь може вважатись доброю?
-Основна умова доброї Сповіді — щирість і чесність. Коли людина сповідається, то вона повинна в першу чергу бути щирою і чесною сама з собою. Що означає бути чесною? Це означає подивитись на себе відверто, побачити всю хворобу своєї душі й чесною бути перед Богом, перед собою і перед священнослужителем, який є помічником у цій сповіді. Дуже часто люди або не бачать своїх гріхів, або їх приховують, або на них не звертають уваги. Тому, найважливіше чесно подивитись на себе і щиро сповідатися.
-Що робити, якщо Сповідь не дає духовного полегшення?
-Пам’ятаймо, що участь у Таїнствах це не є одноразовий акт чи дія, а це дія, яка повинна постійно повторюватись. Звичайно, що десь будемо себе краще почувати, а десь гірше, бо лікування фізичної хвороби — це тривалий процес. Ми багато разів йдемо до лікаря і лікуємось, приймаємо курс ліків. Так само і лікування духовної хвороби, якою є гріх, потребує тривалого часу, неодноразової участі у Сповіді, Причасті. Тому, людина повинна декілька разів сповідатись, причащатись і кожного разу дивитись на себе й аналізувати: “як я готувався?”, “що я говорив?”, “наскільки це було щиро і що я при цьому відчував” і так будемо здобувати досвід.
-Отче, на завершення нашої розмови що б Ви побажали нашим читачам на цей час духовної мандрівки Різдвяним постом?
-Найперше бажаю, щоб цей період посту ми всі пройшли так, щоб відчути плоди покаяння, плоди молитви й щоб цей піст був для нас корисним.
-Щиро дякуємо за натхненну передріздвяну розмову!
Розмовляла Христина Кутнів
Фото з Інтернету
Повязані записи
