Сучасний світ пропонує дедалі більше викликів і небезпек. Сьогодні, коли маємо стільки вигод і можливостей, кинути все і йти за Христом дедалі важче. Як не дивно бути апостолом можна і сьогодні, не тільки в часи Христа. Церква пропонує нам для почитання найяскравіших святих, які можуть захопити нас своїм прикладом і поставою. Серед них – святі Петро і Павло, празник яких нині відзначаємо. Про почитання святих, їхній приклад і жертву говоримо із деканом богословського факультету Львівської православної богословської академії ПЦУ прот. Назарієм Лозинським.
Отче, часто можна почути такі твердження, що у постатях св. апостолів Петра і Павла сучасні християни можуть впізнати себе. Чому так?
Насправді християнин може і повинен впізнавати себе у кожному святому, не лише у тих, кого найбільше шануємо, як, наприклад, апостолів Петра і Павла. Чому так? Все просто: ми покликані до святості. Кожен. І хоч шлях до цього виокремленого стану дуже індивідуальний, ми маємо дороговкази – життя святих. Первоверховні апостоли Петро і Павло, як їх називає традиція Церкви, у цьому контексті є справді особливими. Це люди з абсолютно різних прошарків суспільства. Один – простий єврейський рибалка, інший – заможний науковець з римським громадянством. Один, почувши заклик невідомого ще тоді Проповідника, залишив сім’ю і пішов за Ним, інший лише завдяки чуду перетворився із гонителя християнства на апостола народів. Цей ряд можна продовжувати довго. Безсумнівно, що в них обох ми можемо бачити себе. Усі ми різні, але усі можемо були благовістителями вічного життя.
Чому цьому святу передує двотижневий піст?
У літургічному році є чотири багатоденні пости. Усі вони мають свою мету і своє призначення. Великодній піст готує нас до свята над святами – Пасхи, щоб приготуватись до зустрічі із Воскреслим Христом через покаяння і співстраждання Йому. Це піст любові. Різдвяний піст – це радісне очікування народження Сина Божого. Підготовка до реальності Боговтілення через очищення серця та роздумування над своїм життєвим шляхом. Це піст надії. Успенський піст – це час, присвячений вшануванню Пресвятої Богородиці – Матері всіх християн. Це піст смирення. Апостольський же піст спонукає нас вшанувати тих, кому ми завдячуємо розбудові Церкви – святих апостолів. А в їх особах ми вшановуємо всіх святих. Це піст віри. Тому під час постових періодів ми виховуємо в собі християнські чесноти: віру, надію, любов, смирення, терпеливість…
Святі апостоли Петро і Павло мали різний життєвий шлях, але попри це вони зробили дуже багато у поширенні Доброї Новини, їх єднала віра у Христа. Часто у суспільстві ми почуваємося роз’єднаними, з надто різними поглядами, переконаннями. Як знайти у собі сили смиренно прийняти ближнього і зрештою стати відкритішим на людей, які поруч?
Апостоли були не просто різними. Вони ще й сперечались між собою, навіть сварились. Але це не завадило їм проповідувати Євангеліє. Чому? Тому що вони, звичайно ж під дією Святого Духа, ставили свою місію вище від своїх амбіцій. Ми, на жаль, зараз бачимо як гординя і амбіції беруть верх над здоровим глуздом. І це проблема не лише суспільства. Це стало і проблемою Церкви. Останні події яскраво про це свідчать. Ще від сотворення світу людина хотіла стати богом, не розуміючи, що богом можна стати лише через уподібнення Йому. Через прощення, любов, милосердя, самопожертву, вдосконалення і так далі. Не можна стати богом через зверхність над іншими. Ми ж спостерігаємо інше. Людина хоче керувати: вдома, в сім’ї, на роботі… Хоче критикувати, обмовляти, зневажати. А сама працювати для зміни в першу чергу себе, а відповідно і суспільства – не хоче. Апостоли ж уміли змінюватись. Після зради свого Учителя апостол Петро все життя плакав. Так, що на його обличчі утворились особливі зморшки від потоків сліз. А апостол Павло з гонителя християн став, як я вже говорив, апостолом народів. Він найбільше потрудився для навернення язичників. Будучи вихованим у заможній родині, він заробляв на життя плетенням кошиків. Таке було смирення. Хто тепер готовий зректись свого становища, зректись себе ради Христа? Ніхто. От Вам і відповідь.
Які найважливіші аспекти з житія св. Апостолів Петра і Павла, на вашу думку, варто пам’ятати завжди?
Особисто для мене знаковими є їхня ревність у служінні Богові. Вони відкидали всі труднощі, відкидали своє его і служили людям і Христу. Це взірець у першу чергу для їх наступників – єпископів та священиків, а рівно ж і для кожного християнина.
Отче, у Львові є три храми, які відзначають престольний празник на свято св. апостолів Петра і Павла. Як Ви вважаєте, чому в українському народі традиційно віддають таке велике пошанування апостолам, які жили сотні років тому?
Думаю, причин є багато. Не можна виокремити якусь одну. Все ж маємо розуміти, що Церква не даремно наділила їх епітетом “первоверховні”. Апостол Петро є прикладом гарячої віри, адже Сам Спаситель за віру назвав його скелею, пообіцявши на цій скелі-вірі збудувати Церкву. А листи (послання) апостола Павла читаються майже за кожною Літургією. Вони накреслюють моральний шлях християнина, чи радше розтлумачують його. Послання апостола Павла – це орієнтири християнської екзистенції. Тому в народі вони й мають особливе шанування.
Святі апостоли Петро і Павло у певний момент свого життя сповнилися відваги йти за Христом. Однак у сучасності нам іноді бракує цієї відваги жити реальним християнським життям. Як її знайти?
Нам не просто бракує відваги жити християнським життям. У нас ще й інша проблема. У нас брак покликань: монаших, священичих… І про це не слід боятись говорити. Коли суспільству намагаються на прикладі поодиноких випадків нав’язати думку, що духовенство – це особливий багатий, розбещений, “зажирілий” клас, то я запитуюсь: а чому ж у духовних навчальних закладах, не залежно від конфесій, немає черг на вступ? Чому немає шалених конкурсів, як на деяких престижних факультетах? Немає цього. Більше того, у духовних семінаріях та академіях недобори. Про що це свідчить? Не бачить молодь у служінні священика престижу. Не бачить честі і особливої місії. Хто в цьому винен? Напевно, ми самі. Маю на увазі духовенство і не боюсь цього сказати. Я особисто мало працюю над вихованням молодих покликань, над тим, щоб у сім’ях виховувались морально свідомі діти. Бо все починається із власного прикладу. Значить, моє священиче життя не стало нікому прикладом до наслідування. Це й мій гріх. Тому говорити про відвагу жити правдивим християнським життям не доводиться. Ми повинні для початку досягти того, щоб суспільство не сприймало християнське життя, як щось екзотичне і архаїчне. Жити по-християнськи – це жити всупереч світові. Така реальність. І такою вона завше буде. “Ви не від світу”, – каже Христос. А нам так не хочеться жити не як усі… Нам хочеться перебувати в зоні комфорту. От, наприклад, прийде різдвяний піст, а всі святкують Новий Рік. І ми хочемо. Не хочемо виділятись, щоб із нас сміялись, показували пальцями. Хоч могли б стриматись. Це перше, що спало мені на думку, хоч, звичайно, таких прикладів можна навести десятки. А перші християни не боялись. У тому числі й апостоли. Вони сміливо говорили: “Ми не від світу цього, бо йнакше світ любив би нас”. А світ їх ненавидів і знищував. До речі, не відкрито, але впевнено така тенденція спостерігається зараз. Світ намагається поглинути християн через багато чинників, які називають толерантністю і лібералізмом. Через заміну понять, через присипляння моральної пильності. І це ще страшніше, ніж фізичне знищення. Те, що у перші віки відбувалось відкрито, зараз відбувається тихо і завуальовано. Тож знайти відвагу жити з Христом можна лише, наслідуючи Христа. Це може бути боляче, але іншого шляху немає.
Що б Ви побажали нашим читачам у це свято?
Хочу побажати у першу чергу миру. Не даремно Христос бажав миру, коли являвся учням. Мир у серці – це запорука правильного духовного життя. Коли спокійно на душі, то з Богом також спокійно розмовляєш. Хоч, звісно, найгарячіші молитви бувають в час біди. Але це інше. Це молитва від розпачу. А з Богом найкраще говорити в тиші серця. І, звичайно ж, миру на нашій землі, в нашому місті, в нашій країні і в усьому світі. Менше нам втрат і більше корисних здобутків. Нехай приклад святих первоверховних апостолів надихає кожного до вдосконалення і правдивого християнського життя.
Розмовляла Оксана Бабенко
Повязані записи
