Великим днем наповнилось світання, в душі – надія, спокій і любов.
Й на писанці – просте, як світ, бажання – щоб все жило для світу, для онов.
І хай у серці пломеніє радість, весняно квітнуть щирі почуття –
на крилах літ зустріти мудру старість й дитячо подивитись на життя…
Споконвіків упродовж Великого посту, від Благовіщення аж до Великої Суботи в Україні плекають прадавню традицію народження з яйця, воску та барвників великоднього дива, символу Воскресіння Ісуса Христа – писанки. Без писанок, крашанок (“галунок” або “сливок”) не можна сьогодні уявити Великдень.
Вишуканість та витонченість орнаменту, дбайливо нанесеного на поверхню яйця, вміло підібрана колористика, гармонійне переплетення рослинних чи геометричних візерунків завжди викликає щире захоплення та здивування у шанувальників народної культури. Справжня Писанка, напоєна віковічними соками, до сьогодні зберегла символізм, регіональний колорит, а ще – низку нерозгаданих таємниць. Підтверджує це знахідка найдревнішої 500-літньої писанки у Львові під час розкопок на вулиці Шевській (2013 р.).
Пронизана “кривулькою”, засіяна “ружами” та “трилистиками”, оживлена співом “пташок” та освітлена “тригвером”, писанка століттями відігравала важливу роль у духовному житті людини. Сутність самого яйця прообразу “снування” всесвіту, життя, овіювало писанкування магією.
Існує декілька традиційних технік виготовлення писанок, серед яких найпоширеніша – воскова (за допомогою писака (писачка, кистки, кирстки) з металевою лієчкою – утворюються суцільні лінії; і писака з булавкою, шпилькою або цвяшком на кінці – утворюються різної величини і довжини крапельки). До традиційних технік писанкарства належить також виготовлення дряпанок – візерунки видряпують гострим предметом по замальованій в один колір поверхні яйця; а ще – накладанок – яйце з листочком будь-якої форми і в панчішці (у нещільній тканині) занурюють у фарбу. На місці, де був листочок, залишиться світлий силует. Травлянки – витравлювання в оцті чи у квасі (напр. у капустяному) непокритої воском поверхні не білого яйця.
Писанки, кольорові провісники весняно-літньої пори, щастя та злагоди у домі, запобігали напастям, захищали від стихійного лиха, мали силу магічного впливу на родючість землі, красу та здоров’я. Саме тому воскові візерунки споконвіків наносили на сире – “живе” – яйце, а з’їсти писанку або використовувати її в забавах, навідміну від крашанок, вважалося великим гріхом, оскверненням святого. “Мудрі писанки”, за словами Г. Квітки-Основ’яненка, оберігали від лихого людину не тільки в час Великодніх свят, але й упродовж усього календарного року, допомагали у щоденному житті. У першу купіль немовляти клали писанку, аби дитя було таке ж гарне. Покійникові на той світ давали з собою освячене яйце, щоб йому було легше. Писанку закопували на добро в землю перед початком закладання фундаменту новобудови.
За народними легендами, великодній звичай виготовляти писанки започаткувала Божа Матір: писала їх для малого Ісуса; на писанки перетворилися сльози Богородиці, пролиті під хрестом. Про Воскресіння Божого Сина сповістили писанки, які Богородиця подарувала євреям: “Пречиста Діва писала писанки цілу ніч без місяця і без свічки, і рано несла до Пилата викупити Ісуса Христа. 
Однак по дорозі дізналася, що Ісус уже вбитий, та й упала, а писанки розкотилися по всьому світу”. На писанки, за народною легендою, перевтілювалось каміння, яке євреї кидали у Христа. “Як Христа взяли на муки, Мати Божа писала їх поночі, але писанки виходили дуже гарні, бо Мати Божа, пишучи їх, плакала, сльози її котилися з очей, і де слізка на писанку капнула, там зробилася цяточка, тому-то і досі на писанках мистці ставлять цяточки”. У народі здавна вірили, що тривалість і продовження традиції писанкування на землі відлякує сатану, сковує його злобу і ненависть до людства.
Завдяки діяльності сучасних писанкарів з усієї України (В. Манько, І. Вах, М. Іванишин, Т. Коновал, О. Білоус, І. Михалевич та багатьох інших) – популяризації писанкарства у численних майстер-класах, на сторінках багатьох друкованих видань, у віртуальному просторі – про українську писанку знають в усьому світі. Пам’ятники писанці встановлено не тільки у Канаді (у м. Веґревіль), в Румунії ( у м. Сучава), а й у багатьох селах та містах України (у с. Братківці Стрийського району та в с. Доброгостів Дрогобицького району Львівської області, на острові Хортиця у Запоріжжі). Унікальним мистецьким центром писанкарів є музей “Писанка” у м. Коломия.
Таїнство народження писанки у чистоті сумління, у пості та молитві втілюється у сакральній її орнаментиці – у непрочитаних письменах часу. Голоси частково розгаданих, а здебільшого забутих знаків тисячоліття, і сьогодні може почути той, кому не байдужі відчуття і переживання, думки і бажання, втілені у цих барвистих перлинах. Адже писанка також вміє розмовляти. Слід лише “прислухатись” і виявити терпіння та бажання опанувати її словник та граматику.
Ірина Кметь
Повязані записи
