Культ Богородиці завжди був присутній із самих початків існування Церкви. Згодом, він набуває свого поступового розвитку у перевірці на чистоту віри. У наших богослужіннях звертаємось до Богородиці з прославою і благодаренням. Це особливо стосується її вибраності, найдосконалішої з-поміж усіх створінь. Вона чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів. Те, що Богородиця є Божою Матір’ю, робить її неперевершеною в історії спасіння. Згодом, у 1854 р., лише Римо-Католицька Церква подає до вірування нову істину про Непорочне Зачаття Діви Марії, яку проголосив Папа Пій ІХ. Ця правда не є новою, вона формувалася протягом століть та розумілась у багатьох подібних між собою значеннях.
Спочатку цей празник називався «Зачаття Богородиці святою Анною». Згадку про нього знаходимо у типіконі св. Сави з V ст. У VІІ ст. службу для празника укладає св. Андрій Критський, а Георгій Нікомедійський та Йоан Евбейський величають його у своїх проповідях. Загальнослов’янські устави називають це свято також «Зачаття Блаженної Анни» або «Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю». У ХІ ст. візантійський імператор Лев VІ поширює свято на всю імперію. Варто зазначити, що у цей період бралося до уваги вшанування чудесного зачаття неплідної Анни, матері Марії.
Впродовж століть у Руській Церкві богословське розуміння цього свята містило не тільки підтвердження святого зачаття Богородиці, а радше її непорочного зачаття. Цю думку захищали українські богослови Києво-Могилянської академії ХVІІ-ХVІІІ ст. Наприклад, відомий церковний діяч Йоанікій Галятовський, у своїй проповіді на свято Різдва Пресвятої Богородиці говорив: «Коли посудину наповнимо оливою, то неможливо туди долити води або чого іншого, бо там нема вже місця, – подібно і в Пресвятій Діві немає місця не тільки на первородний гріх, але на всякий гріх, бо Вона сповнена благодаті». А Чернігівський архиєпископ Лазар Баранович виражає цю віру таким формулюванням: «Пресвята Діва є другою Євою, але до цієї Єви не наблизився змій з отрутою первородного гріха».
Церковні дебати за богословські особливості розуміння догми про Непорочне Зачаття становлять свою цікаву історію. Проте, святкуючи цей празник, варто наголосити радше на загальних особливостях дії благодаті на кожного з нас особисто.
На початку людина перебувала з Господом у цілковитій єдності та любові. Після первородного гріха вона була відлученою від Бога, тобто це означає, що всередині людини порушилась внутрішня гармонія, а чуттєво-матеріальна частина людської природи почала переважати над духовною сферою. Таким чином людина стала більш схильною до гріха; тим не менш Божа ласка діє.
Східна Церква дотримується іншого розуміння сили благодаті, ніж Західна. Йде мова за вчення Григорія Палами про Божі енергії. Він твердив, що сутнісно пізнати Бога є неможливо, натомість людина може стати причасником Його сутності через т. зв. божественні енергії. В часі Бог проявляє себе в божественних енергіях, що існують предвічно, а отже Божа благодать є тотожною божественним енергіям. Таким чином, після первородного гріха, людина не отримує повноту ласки, а вже через божественні енергії.
Натомість Діва Марія як найвища з людей є благодаті повна (пор. Лк. 1, 28). Вона була захороненою від гріха, щоб стати Матір’ю Ісуса Христа. Тому й Господь обирає цю дівчину, яка дала Божому Сину людську природу без гріховного зіпсуття, адже Ісус був у всьому подібний до людини крім гріха (пор. Євр. 4, 15). Тому й Марія через абсолютно унікальний дар не перестає бути людиною, а через особливу причетність до Божої благодаті є нею вповні. Все це стається згідно з Божим провидінням, яке зробило Матір Божу здатною прийняти благодать. Це справді великий привілей бути причасником вічної любові небесного Отця. Марія, хоч була захоронена від гріха, однак переживала терпіння, згідно із словами праведного Симеона: «Та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 35). Матір Божа, роздумуючи над словами свого Сина (пор. Лк. 2, 51), водночас зростала у вірі, пізнаючи щораз більше своє покликання та місію згідно Божого задуму, щоб постійно підтверджувати свої слова «Ось я Господня слугиня» (Лк. 1, 38).
Отож, варто просити через заступницю Богородицю про духовні дари, пам’ятаючи слова Христа: «Чого б ви тільки попросили в Отця, – він дасть вам у моє ім’я» (Йо. 16, 23). Адже Господь знає, що людина потребує, як це видно із прикладу царя Соломона. Під час молитви Соломон просить у Бога мудрості, натомість Бог дає йому ще й багатство і славу, хоч він це не просив, тим самим винагороджуючи правильний вибір Соломона.
Тому, святкуючи Празник Непорочного Зачаття Діви Марії, варто наголосити на важливі моменти цього свята, а саме: людина створена на образ і подобу Божу, після первородного гріха постійно відчуває прагнення знову повернутися у блаженний стан невинності. Це проявляється у пошуку щастя, блаженного миру. Ці речі ведуть до чогось чистого, радісного, того, що може принести душі спокій і тепло. Натомість дія Божої благодаті дає передчуття майбутнього блаженства у небі. Господь завжди піклується про людину та її підтримує, даруючи їй свої ласки, які виявляються у зовнішніх аспектах життя. Відкриття свого серця на Господню дію через молитву та любов до ближнього обов’язково дасть свої плоди віри.
Приклад Богородиці, яка удостоїлась повноти ласки Божої, має спонукати і нас до виконання Божої волі та до послуху Його слова. Завдяки цьому наближатимемось до Божого образу, на який нас створено та йти до вічного блаженства у небі.
бр. Яків Шумило, ЧСВВ
Повязані записи
