Часто буває так, що переглядаючи різні коментарі з довір’ям їх приймаємо та розповідаємо іншим. Це стосується релігійних подій, переказів приватних об’явлень чи міркувань неординарних людей. Зараз, у інформаційну добу, можна спостерігати чимало таких неаргументованих думок. У такому випадку, людина, яка себе поважає і хоче побачити правдивість даної інформації обов’язково знайде її джерело. Проте, часто перемагає лінивство, яке не потребує старання для власного збагачення і відкриття достовірності. Не так воно є з переказами цікавих повчальних історій.
Українські етнічні традиції наповнені численними легендами й міфами, які збагачують національну ідентичність народу. Міф у перекладі означає «казка», «переказ», «оповідь». За допомогою міфів пояснювали походження певних речей, явищ світу. Ключову роль в них переважно займають надприродні істоти. У своєму оповіданні «Лісова пісня» Леся Українка, наприклад, зображує легендарних героїв лісу, що притаманні волинському міфологічному епосу. Інші українські письменники також часто використовують надбання української культури, за допомогою якої краще передається зміст твору. Тому, певна міфологічна система складає основу народного світогляду.
Що містять у собі й що можуть сказати нам наполовину легендарні історії релігійного характеру? Бруно Ферреро, знаний автор повчальних історій для душі, одного разу сказав: «Промова роз’яснює, роздуми змушують нас думати в якийсь певний спосіб, якщо хтось дає закон чи наказ він вказує, що робити, натомість історія навертає». До релігійних історій можна віднести: оповідання з життя святих, легенди, повчальні розповіді з життя, у яких можна побачити Бога. Знаємо, що такі історії краще запам’ятовуються, коли ними послуговуються у проповідях чи розмові. Однак, часом можемо сумніватися у правдивості тої чи іншої розповіді, думаючи, що це звичайна вигадка. Як тоді це сприймати, особливо, коли ці новели стосуються християнської віри?
Сьогодні міфи втратили свою популярність у зв’язку з тим, що сучасна людина назагал звикла підтверджувати правдивість слів, зіставляючи їх з науковими досягненнями. Проте, не варто забувати, що міфи мають символічний характер та часто потребують у свій спосіб пояснити якусь реальність. Знаний християнський автор Клайв Стейплз Льюїс, який відомий насамперед завдяки творам «Просто християнство» та «Хроніки нарнії» до свого навернення у християнство був атеїстом. З дитинства він палко захоплювався міфами. Після знайомства з практикуючим католиком Джоном Толкіном, той пояснив Клайву значення міфів для християнства. «Ти називаєш дерево деревом, – сказав він, – не дуже задумуючись над цим словом. Але воно не було деревом, поки хтось не дав йому це ім’я. Даючи речам назву і описуючи їх, ти всього лиш придумуєш свої терміни для цих речей. Отож, подібно до того, як річ – це те, що ми придумали для предметів і явищ, подібно тому і міф – це те, що ми придумали про істину. Ми – від Господа, – продовжував Толкін, і тому, хоч міфи, написані нами, неминуче містять хибну думку, вони водночас виражають заломлений промінь істинного світла, що належить до споконвічної істини, яка перебуває з Богом». Почувши ці слова Льюїс дійшов висновку що історія Христа насправді істинний міф, який впливає на нас як всі інші міфи, але в той же час це відбулося насправді. Це поясненням стало першим поштовхом для Льюїса, який почав активно цікавитися основами християнської віри та в свій оригінальний спосіб передав цей скарб майбутнім поколінням.
Кожна людина по-своєму може приходити до розуміння Бога. Хочу лише наголосити на тому, що можуть бути і такі легенди, які в деталях розповідають зокрема про дитячі роки Ісуса та приватні Божі настанови людям на підставі приватного об’явлення. Що стосується першого то, наприклад, в Католицькій Церкві є чітко визначені канонічні книги Святого Письма, які Церква подає для збагачення своєї віри. Сьогодні існують також численні коментарі Вчительського уряду Церкви на книги зі Святого Письма, які можуть допомогти кращому розумінню текстів. Інші неканонічні книги поза Святим Писанням не є достовірними і їхнє трактування може відрізнятися між собою. Проте є винятки, які стосуються установлених свят із земного життя Богородиці. Щодо різних приватних об’явлень, то їхня правдивість перевіряється визнанням Церкви.
На цю тему можна багато говорити, але найкращою порадою буде прислухатися до голосу Церкви. Численні історії релігійного характеру безсумнівно можуть мати сенс, якщо сприяють збагаченню віри. А справжня віра з’являється через слухання слів Ісуса Христа як посередника між Богом і людьми (пор. І Тим. 2, 5), через Якого ми приходимо до спасіння. Євангеліє є тим середовищем, у якому зростаючи духовно, ми втілюємо його у своє життя. А вже конкретний випадок дії Слова Божого на життєві ситуації породжує нові розповіді, які творять свою неповторну історію.
Бр. Яків Шумило, ЧСВВ
Повязані записи
