Різдво Христове невпинно наближається. Варто переживати свята не лише з думкою про матеріальне: гарно накритий стіл, дзвінку коляду, нове вбрання, але, насамперед, – замислитись про вічність. Пропонуємо вам витяги із різдвяних послань архиєреїв нашого міста.
Митрополит і Архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор:
«Ісус прибув із неба до людей, як маленьке ніжне дитятко, яке нікому не загрожувало, – навіть цареві Іродові, що розшукував Христа, щоби вбити Його. Йосиф, попереджений Господнім ангелом у сні, забрав дитя й Марію і вирушив вночі у Єгипет; втікали від Ірода, який послав військових вбивати недавно народжених хлопчиків (Мт 2, 14). Ісус від свого народження до смерті на хресті весь час зростав у складних умовах життя. Небесний Отець міг захистити Христа, але Син Божий був залишений у руках людей, Марії та Йосифа, які рятували Його життя. Життя кожної людини складне; життя кожної людини відноситься до Бога та пов’язане з Ним. Яке відношення людини ХХІ століття до Бога? Народження Ісуса Христа широко та знано святкують усі народи світу, проте кого бачать люди в народженому Ісусі – Бога чи просте немовля?
У час Різдва задумаймося: а як ми ставимося до народженого дві тисячі років тому немовляти – Сотворителя світу, мого Спасителя, правдивого Бога, Боголюдини, того, «хто буде судити живих та мертвих, а Його Царству не буде кінця?»
Ми, люди, що вірують у Бога, від щирого серця та з глибини душі визнаємо за правду слова небесного ангела: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк 2, 11).
Як вифлеємські пастухи, що віднайшли в яслах живого Бога, так і ми сьогодні стоїмо перед Божим обличчям, сповнюючись Його миром. Народження Христа в чудесний спосіб запевнює кожному з нас Його присутність серед випробувань і викликів нашого життя. Його народження – це знак надії серед лихоліть війни, недуги, страждань та сумнівів. Відкриймо свої серця на Його надію, вірмо у Його любов, бо з неї Він сам прийшов у світ, аби нам дарувати спасіння!»
Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій:
«Немає більшого Таїнства і його розуміння від того, що Бог приходить у реальний світ, народжується, як людина. Він приходить до нас не в якихось здогадах та символах, як колись являвся отцям, а через народження від Діви Марії – «Нова радість стала, яка не бувала», – співаємо ми у відомій усім колядці. «І більш благотворного за це розуміння ми не маємо, такого не було в народах і у віках, і найбільшого чуда ніхто ніколи не бачив», – стверджує преподобний Федір Студит.
Що ж належить робити нам у це церковне велике свято? «Застеляти столи та все килимами», накривати їх всілякими яствами – це добре, тіло задоволене, а що залишається для душі, чим її нагодуємо, чим її наситимо? Всі ми мислено прийдімо у дні свята до печери Різдва. Якщо хочемо полегшити нашу подорож, то подорожуймо разом з пастушками і волхвами, вони йдуть правильним шляхом, їхня дорога освітлена незвичайною Віфлеємською Зіркою, якої в небесній галактиці ще не було, бо освітила вона чудо із чудес – Народження Богонемовляти.
Перш за все до Віфлеємської печери ми повинні прийти не тільки з великою радістю, але й зі смиренням і покаянням, вклонитися Тому, Хто вже від Вертепу починає служити кожному із нас, Хто дбає про наше спасіння. Нам потрібно бути готовими розпочати подорож від моменту Божественного Воплочення і аж до викупительного подвигу на Хресті Христа Спасителя. Пройти цей шлях, як діти Творця і Бога нашого».
Митрополит і Архиєпископ Львівський РКЦ Мечислав:
«Ангели, які з’явилися пастухам зі звісткою про народження Божої Дитини, співали Богові хвалу, а людям звіщали мир: «Слава во вишніх Богу, а на землі – мир людям Його вподобання» (Луки 2, 14). Своїм радісним співом вони об’являють нам, що Бог – сповнений слави, що Він є чистим світлом, сяйвом правди і любові. Він є самим добром і справжнім добром.
Зі славою Бога на Небесах пов’язаний мир між людьми на землі. Якщо людина не славить Бога, якщо відкидає заповіді і настанови Творця, тоді вона відкидає й добро, тоді не може бути й миру. Лише якщо світло Боже, Його благодать є в людині, тоді вона бачить в кожному особу гідну поваги і добра. Якщо ж в людині панує гріх, вона розсіває довкола себе ненависть і насильство. Тому звертаймо наші серця і очі до Бога, молімося за себе самих, а також за тих, які чинять насильство і зло, щоб усі ми, усі люди, задля яких Господь Бог зійшов на землю, могли стати людьми «Божого вподобання», Божими дітьми, подібними до Нього, а отже, людьми миру. Просімо також Господа про мир в Україні і світі та про закінчення пандемії!
Велика радість, яку звістив ангел, торкнулася сердець пастухів і спонукала їх поспішити до Вифлеєма. Тому і ми поспішаймо до нашого «Вифлеєма», до місця, де нам об´являється Бог: до Таїнства Євхаристії, у якій Він прагне увійти до кожного людського серця в Святому Причасті, і до наших найближчих, щоб при спільному столі і при співі колядок ми могли обдаровувати себе навзаєм радістю і добром».
Митрополит Львівський ПЦУ Макарій:
«Шановні брати й сестри. Перенесімось сьогодні духовно до вифлеємського вертепу, щоб разом із ангелами та пастирями віддати свою любов, віру та славу народженому Христу Спасителю. Для того, щоб радісно й духовно зрозуміли глибокий зміст спасенної тайни втілення Сина Божого, нам необхідно відкрити своє вдячне людське серце, наповнитись любов’ю до Бога, Який прийшов у цей світ.
Житейське засвоєння євангельського вчення Спасителя є для християнина вищим завданням і потребою, оскільки зміст нашого життя полягає в живій діяльній, а не мрійливій любові до Христа, до Його вчення та Його спасенної справи. Любити Бога на ділі – означає все своє життя проводити відповідно до заповідей Христових. Коли пізнання Бога таке важливе для земного життя християнина, то на яких шляхах можна знайти це пізнання? Для твердої віри і впевненості в бутті Божому, звичайно, є потреба в розумних і наочних доказах. Однак, перше ніж увірувати в Господа Ісуса Христа, треба почути про Нього, довідатися про Нього, пізнати Його розумом та своєю увагою. «Як увiрувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповiдника?» – запитує апостол Павло (Рим. 10, 14).
Від часу приходу Ісуса Христа й до наших днів для людського упередженого розуму подається достатньо доказів на користь віри в Господа та спасенного християнського життя. Проте від розумних тверджень до твердої віри в Бога і до пізнання Його дуже ще далеко. Справжній і повний процес взагалі ніколи не обмежується діяльністю самого тільки розуму, а складається з діяльності всіх сил людської істоти: розуму, почуття та волі».
Митрополит Львівський і Галицький УПЦ Філарет:
«З Боговтіленням світ матеріальний стає причасником Божественного життя. Винуватцем всього, що відбулося, є Той, Кого по-слов’янськи ми називаємо «Сий» — «Сущий», по-грецьки «о Он», по-єврейськи «Єгова», – це означає «Існуючий», вічно Живий, Єдиний, що Живе. Він є Джерелом життя, що існує у світі, що здійснює обіцяне праотцям. Цим Ім’ям Божим, що відкрився пророку Мойсею на горі Хорив у словах: Я є Сущий (Вих. 3, 14), визначається близькість Особи Божої до всього живого, і особливо до людини. «Сущий», як Син Божий, ще до Втілення мав тісний зв’язок зі створеним світом. Він є Словом Божим, через яке створено світ. Він походить від Бога Отця, не через творіння, а через Народження. Він, за словом апостольського читання на різдвяній вечірні, тримає все словом сили Своєї (Євр. 1, 3), і Він містить мир. Через Втілення і Народження на землі «Сущий» постає у найтіснішому єднанні з усім творінням Божим, яке своїми чеснотами має засяяти так само, як колись палав терновий кущ на горі Хориві.
Період святок наповнений піснеспівами, в яких Церква постійно славить Христа за Його незбагненну для людського розуму жертву, на яку Він пішов заради нас. У цих піснеспівах поступово розкривається богословська глибина і сенс Різдва, що у доброчесних християн стає не просто переживанням події, але навіть і участю в ній.
Передсвяткові дні Різдвяного посту пройшли для кожного з нас з глибоким аналізом своєї совісті, оцінкою свого життя і вчинків. І сьогодні, у ці величні дні свята, в смиренності подякуймо Богу за випробування та зміни, що мудро влаштовані Ним на спасіння наших безсмертних душ. З ангельским славословієм «Слава во вишніх Богу» будемо всі разом благати Всевишнього про Його велику милість до нас».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
