Інститут родини та подружнього життя впродовж цього року реалізовує проект під назвою “Сімейні цінності в сучасному світі. А в міжрелігійній перспективі” , пропонуємо читачам Духовної Величі ознайомитись із короткими статтями-роздумами координатора проекту, аспіранта кафедри Церковної Історії та наукового співробітника Інституту родини та подружнього життя УКУ, Назарій Петріва. Додамо, що оригінальні статті автора було опубліковано на інтернет ресурсі інституту.
Найперше варто чітко виокремити історичні та культурні особливості й передумови, які вплинули на формування буддійського вчення про роль і місце жінки в суспільному та релігійному житті. Західні дослідники виокремлюють декілька основних періодів у формуванні буддійського вчення про жінку, її місце та роль у житті релігійної спільноти.
Перший – добуддійський період. У цей час на території Індії домінував брахманізм і запропонована ним кастова система. Роль, місце та права жінки, як суспільні, так і релігійні, тоді були доволі обмеженими. Згідно з брахманським ученням жінка трактується як недочоловік, а в кастовій системі суспільства посідає найнижче місце на рівні з особами, які належали до касти shudra (shoodra)[1]. В індійському суспільстві, де провідну роль відігравав брахманізм, загальноприйнятою була думка проте, що свобода жінки має бути чітко регламентована патріархальним суспільством. Наприклад, вважалося, що дівчата до заміжжя перебувають під опікою своїх батьків, з моменту одруження жінка підпорядкована свому чоловіку, а після його смерті матір-вдова переходила під опіку сина. Жінкам було заборонено наближатись до священних місць або читати священні писання, таким чином, жінка була абсолютно обмеженою в питанні релігійного самовираження. Недосяжною для жінок того часу була й освіта: їм було заборонено навчатись. Права й обов’язки жінки зводилися до господарювання в домі, виховання дітей і виконання бажань чоловіка. У тексті Manu Smriti читаємо наступне: «Жінці непотрібно здійснювати жодних жертвоприношень чи виконувати будь-які релігійні приписи. Покора чоловікові – це єдиний і певний шлях до неба».
Таке ставлення до жінки Будда критикував. Яскравим прикладом протиставлення Будди загальноприйнятим суспільним тенденціям є діалог Гаутами, що його віднаходимо у тексті Kosala Samyutta sutta. У брахманському суспільстві існувало переконання, що народження дівчинки не було достатньою причиною для радості батьків і родичів, на відміну від народження хлопчика. Такі подвійні стандарти, вочевидь, були пов’язані із панівним у брахманських культах акцентом на фізичній силі та могутності, які традиційно асоціювались із чоловічою статтю. Будда, натомість, чітко наголосив на тому, що жінка посідає не менш важливе та гідне місце в суспільній ієрархії. Жінка як матері гідних синів є улюбленим членом родини. Розподіл на чоловічу та жіночу статі, на думку Будди, не є вирішальним. Ба більше, відстоюючи власну позицію стосовно ролі та прав жінки у суспільстві, Гаутама підкреслив, що жінка може конкурувати з чоловіком.
Поява та збільшення послідовників Будди серед чоловіків і жінок, вимагали від нього висловити власну думку щодо соціальних, біологічних та духовних відмінностей, що існують між обома статями.
Біологічні відмінності
У тексті «Samyuta nikaуa» (37,3) представлено перелік із 5 страждань, притаманних, на думку Гаутами, жінкам. Перші три пов’язані із фізіологією жіночого тіла – це, зокрема, менструація, вагітність і народження дитини. Два наступні страждання жінки, пов’язані зі соціальним устроєм тогочасного індійського суспільства. Жінка після одруження мусила покинути батьківський дім, а тому розлука з рідними – це четверте страждання жінки. Опинившись у домі свого чоловіка, дружина мала в усьому йому прислуговувати та коритись. Тут і крилося п’яте страждання жінки. Однак, він не вважав ці страждання необхідними, вони, на його думку, мали суспільний характер.
Водночас Будда стверджував, що відповідно до людської природи, жінка приваблює чоловіка. У буддійському вченні сказано, що ніщо в світі не захоплює і звеселяє серце чоловіка так, як жінка. У ній чоловік віднаходить задоволення усіх п’яти відчуттів. Світ насолод існує в жінці.
У середній частині Індії, де зародився буддизм, існувало два терміни на означення жінки. Перший – matughama (matu – мати) (ghama – село) – мав у часи Гаутами негативну конотацію, бо, окрім опису жінки-матері, використовувався на означення жінки з обмеженим світоглядом. Інший термін – itthi – не мав такого смислового навантаження. Говорячи про жінку, Гаутама стверджував, що кожна жінка – itthi, але не кожна покликана бути matughama.
Цікаво, що саме чуттєва приємність, яку чоловік отримує від спілкування з жінкою, для самого Будди стала причиною, через яку він спершу не підтримував ідеї про входження жінок до Sangha (спільноти). Дослідники життя та діяльності Гаутами стверджують, що таке його рішення диктувалося, з одного боку, його (як просвітленого) глибоким і досконалим знанням людської природи, а з іншого, турботою про добро жінки. Вочевидь, у випадку турботи, Будда враховував тодішній суспільний лад, у якому добробут і безпека жінки залежала від чоловіка. Із проханням дозволити жінкам вступати до релігійних монаших громад звернувся великий учень Будди преподобний Ananda Thera. Тоді ж, тітка й мачуха Гаутами Mahapajapati Gotami, відмовилась від усіх матеріальних благ. Довідавшись про вчинок тітки, Будда заснував першу жіночу (itthi) громаду (Bhikkhuni sangha), яка, як і чоловічі громади, мала керуватись Вісьмома головними правилами (Atthagarudhamma). Першою монахинею, яка пройшла обряд посвяти Upasampada, стала Mahapajapati Gotami, до якої згодом приєдналась ще сотня послідовниць[2]. До монашої спільноти могли належати жінки з різних соціальних груп, навіть колишні повії. В буддійській жіночій монашій традиції було 3 рівні посвяти для жінок. Перший, samanerri – послушниця. Це найнижчий рівень посвяти, який передбачає дотримання 10 правил-приписів. Мінімальний вік для того, щоб стати послушницею згідно традиції складає 7 років.
Для переходу на новий рівень монашого життя необхідно було виконати наступні умови:
- мінімальний вік для отримання цієї посвяти – 20 років;
- отримати дозвіл від батьків;
- бути фізично здоровою;
- володіти необхідними матеріальними та фінансовими засобами для придбання одягу, чаші для подавання милостині іт.д.
Етап підготування до переходу на вищий рівень посвяти тривав 2 роки, впродовж яких кандидатка проходила відповідне духовне навчання. У цей час монахиню називали sikkhamana. Від кандидатки вимагалося дотримання 6 правил-приписів.
Останнім і найвищим рівнем посвяти є Upasampada. У Тераведі міститься 227 правил для монахів-чоловіків і 311 для жінок.
Заснування жіночої монашої спільноти стало справжньою культурною і почасти суспільною революцією, адже Будда не лише проголосив рівність чоловіка та жінки, але й дозволив жінкам, незалежно від економічного та соціального статусу, брати участь у релігійному житті громади, і навіть засновувати власні чернечі згромадження на шляху до просвітлення. Варто зазначити, що вплив жіночих монаших спільнот на культурне та релігійне життя не тільки буддизму, але й Індії загалом, став помітним уже з VI ст. до РХ. До наших днів збереглася збірка філософсько-богословських роздумів під назвою Therigatha «Сестринський псалтир» або «Поезія старших сестер». За різними оцінками до збірки входять тексти написані буддійськими монахинями в період з ІІІ до VI ст. до РХ. Збірка складається із 73 коротких поем-історій, як поділено на 16 розділів. У Палійському каноні ці тексти включені до Khuddaka Nikaya, яка є частиною Sutta Pitaka. Наголошуючи на рівності чоловіка та жінки, буддійська традиція розміщує текст «Сестринського псалтиря» поруч із текстами Theragatha поезії, авторство якої приписується старшим монахам. Основна цінність «Сестринського псалтиря» у тому, що він представив світоглядні та релігійні роздуми-пошуки саме жінок, які стали на шлях просвітлення, а не накинуті ззовні чоловічі богословські роздумування.
Окрім записів про духовні переживання та досягнення, «Сестринський псалтир» є вагомим внеском жінок у розвиток індійського мистецтва та філософської думки. Прикметно, що в часи формування псалтиря в індійському суспільстві вже були поетки, філософині, релігійні коментаторки та сатирикині.
Підготував Назарій Петрів
[1] Четверта та найнижча каста в традиційному індійському суспільстві, до її лав належать ремісники та робітники. Див. Encyclopedia Britannica https://www.britannica.com/topic/Shudra
[2] Див. : Vinaya Pitaka 255
Повязані записи
