11 травня 2017 року у Школі міжрелігійної журналістики відбулася остання лекція. Учасники мали змогу поспілкуватися про небезпеки та виклики міжрелігійного діалогу із Романом Назаренком – докторантом Тілбурзького університету (Нідерланди). Кореспондент сайту «Духовна велич Львова» записала для вас найцікавіші тези розмови.
Про сучасний стан міжрелігійного діалогу
Велика роль у такій комунікації належить медіа. Але часто журналісти пишуть про релігію з так званого «власного світу». Я поділяю розуміння релігійної проблематики на два стани: стан знань – коли людина дізнається про релігію з достовірних джерел, наукових, релігієзнавчих праць. І стан уяви – це наші уявлення/міфи/здогадки про певну релігію. Часто цей стан уяви посилюють особисті зустрічі з людиною – представником певної релігії. І наше ставлення до останньої буде залежати винятково від особистих рис окремої людини.
Зараз є великий брак належної інформації. І стереотипи існують саме тому, що ми не знаємо нічого один про одного. Нам варто позбутися нарешті міжрелігійного романтизму і напрацювати власний критичний апарат.
Про історію міжрелігійної комунікації між мусульманами та християнами
Після завершення Другої світової війни Європа відчувала брак робочої сили, адже багато людей загинуло на фронті. Тому Німеччина підписала контракт з Туреччиною. Згідно з ним турецькі чоловіки приїдуть на десять років працювати до Німеччини. Одразу постало питання про побудову шкіл, мечетей, культурних центрів. І тоді влада йшла назустріч мусульманам, Туреччина зокрема і Європа загалом були абсолютно відкритими. У 70-тих роках побудували закриті школи для мусульман у Нідерландах, Франції, Іспанії, були створені ісламські ради. Попри таку інтеграцію у соціальний вимір Європи, Католицька Церква не завжди була прихильною до ісламу.
Еволюція ставлення Католицької Церкви до мусульман
- ІХ-Х століття – популярним було твердження, що представники ісламу – це єретики, які відійшли від християнства. Його позиціонували як ексклюзивістське – тобто поза християнством релігій нема, всі інші віри – це зрадницькі відгалуження. З ХVІ століття у Великій Британії, Франції, починають досліджувати арабську культуру, філософію, звертаються до першоджерел. Тому починає з’являтися нове розуміння ісламу;
- 1962-1965 рр. – Церква починає по-новому ставитися до інших релігій. Зокрема, у 1965 році відбувся Другий Ватиканський собор. На ньому, серед іншого, було прийнято декларацію “Nostra Aetate”. Вперше Католицька Церква визнає, що християни та мусульмани поклоняються одному Богові, але роблять це по-різному.
Про метод «роздумування за допомогою писання»
Це рух всередині міжрелігійного діалогу. Його суть у тому, щоб зібрати за круглим столом представників різних релігій: ісламу, християнства, юдаїзму. За тиждень перед такою зустріччю учасникам пропонують тему для обговорення. Наприклад, гріх, любов, постать Діви Марії. Важливо, щоб ця тема була близькою і прийнятною для представників усіх релігій. Цей метод намагається зберегти ідентичність людини.
Про розуміння міжрелігійного діалогу
Те, що нас розділяє, – наш найбільший скарб. Діалог сам по собі не може вирішити проблеми, він є інструментом. Діалог – це бесіда, розмова, комунікація. Але не варто його плутати з дипломатичною зустріччю. Його ціллю не є віднайдення консенсусу. Діалог – це не завжди згода, але завжди – її пошук. Ми не хочемо когось навернути у свою віру чи перейти у чужу – ми хочемо почути іншого. Ціль діалогу: плекати порозуміння, пізнавати один одного.
Небезпеки міжрелігійного діалогу
- Плюралізм – переконання у тому, що істинних знань є багато;
- синкретизм – поєднання різних релігій, перетворення їх в одну релігійну систему;
- релігійний універсалізм – існує певна загальна система цінностей, яка не залежить від релігії, намагання поєднати «божественні іскри» кожної віри в одне ціле.
Усі релігії виступають проти таких тенденцій, нав’язаних 30-40 років тому.
Як писати журналістам на релігійну тематику
У толерантному стилі, необхідно поважати кожну релігію. При цьому не потрібно згадувати про Бога, Аллаха, Мухаммеда, піст, Трійцю – бо це ті речі, які не є спільними для представників різних релігій. Варто привітати мусульман з Рамаданом, але потрібно бути обачним, щоб не образити їх («Вітаю вас з Рамаданом, нехай свята Трійця благословить вас» – так не варто писати ).
Релігійний журналіст водночас не має намагатися сподобатися, він пише не лише про релігію, про цінності, але й про проблеми, виклики всередині своєї традиції. Актуальною зараз є соціальна та моральна тематика. Варто висвітлювати роль священиків у допомозі бійцям на сході України, демобілізованим солдатам. Не треба боятися підіймати теми, які зараз не є «у тренді». Наприклад, варто писати про питання абортів.
На жаль, сьогодні спостерігаємо комерціалізацію у медіа. Журналісти женуться за сенсаціями. Тому частіше читаємо про п’яних священиків, а не про спільні акції різних конфесій.
Підготувала Ірина Ладика
Світлини – Андрія Гірняка
Повязані записи
