На вулиці ХХІ століття і науково-технічний прогрес рухається семимильними кроками. Тим не менше, машину часу придумати досі не вдалося. Не вдалося, або ж навпаки – вона існує поруч з нами, але ми дивимось не в той бік. Адже чим не машина часу – єгипетські піраміди, або ж чудові давні замки, які переживають другу молодість на Заході чи ледве животіють у нас. Чим не машина часу і старовинні святині, що сотні років прикрашають вулиці своїх міст і є їх перлинами? Стіни останніх списані свідченнями буття людей, їх надіями та сподіваннями, а атмосфера в середині змушує забути про всі насушні проблеми. Про одну з таких святинь, храм святого Миколая у Львові, Православної Церкви України, який часто називають найстарішим у нашому місті, пропонуємо поговорити з нагоди сьогоднішнього свята.
У полоні легенд та гіпотез
Церкву святого Миколая, зведену на передмісті давнього Львова, відносять до ХІІІ століття. Святиню було збудовано у місті, яке стрімко розвивалося і “ризикувало” з часом перебрати на себе славу Галича, що втрачав позиції і попередню значимість. Не виключено, що історія храму була тісно пов’язана з засновниками Львова – королем Данилом та князем Левом, але про це ми можемо сказати вкрай мало.
Навіть питання заснування храму залишається таємницею. Останнім часом все частіше доводиться чути дуже привабливу версію, що святиню заклав ледь не сам князь Лев. Відтак, храм міг бути надвірною церквою, а можливо і родинною усипальницею. І хоч гробниць давньоруських “фараонів” на території даного комплексу поки не знаходили, сама гіпотеза досить інтригуюча. Інколи висловлюють версії, що при храмі могла зберігатись і княжа скарбниця. Але й цього стверджувати до кінця не можемо.
З іншого боку, часто зустрічається ще одна версія виникнення храму. У цьому випадку йдеться про купців, які могли бути засновниками святині. Справа в тому, що святий Миколай вважається заступником не тільки дітей. Також мандрівників, моряків, пекарів і купців. А оскільки поруч з церквою святого Миколая у Львові знаходиться площа Старий Ринок (колись Рибна), де раніше вирувало господарське життя давнього Львова, це дало життя гіпотезі, що храм міг бути закладений саме купцями на честь свого патрона.
Дамо слово історикам
Один із перших хроністів нашого міста бургомістр Львова Бартоломей Зиморович згадує про храм святого Миколая під 1453. Робить він це у контексті важливого для християн того часу повідомлення – про падіння Константинополя. При цьому, історик говорить, що у Львові було пораховано руські церкви – їх у місті вісім і між ними храм Миколая.
Львовознавець та дослідник давнини Іван Крип’якевич називав храм святого Миколая найстарішою церквою у місті. Посилаючись на давню традицію (не конкретизує, яку саме) історик зазначав, що храм був надвірним. Його засновниками Крип’якевич називав короля Данила, або ж його сина Лева. Далі Іван Петрович перерахував представників видатних родин, які належали до парафії храму святого Миколая: Красовських, Добрянських, Мороховських, Рогатинців і ін.
Сучасний історик Церкви та медієвіст Василь Кметь пише про те, що у XVII столітті побутувало уявлення про храм святого Миколая у Львові як кафедральний. У своїх публікаціях дослідник наводить витяги з писань анонімного автора “Життєпису львівських єпископів грецького обряду”, який вважав, що у Львова був свій православний єпископ, підлеглий Галицькому митрополиту, ще до входження міста до складу Корони Польської. Сам історик скептично ставиться до тверджень невідомого церковного хроніста, але при цьому зазначає, що і остаточно виключати цю тезу не варто.
Джерела не “брешуть”, хоч їх і фальсифікують
Перші документальні згадки про храм відносяться до XV століття. Між цим є також і звернення до короля Казимира IV у 1448 році, коли того просили підтвердити володіння та маєтності храму святого Миколая у Львові. Як підставу для останнього наводили грамоту князя Лева, яку той начебто видав у 1292 році. Саму грамоту сьогодні називають підробкою, хоч і звертаються до цієї теми при дослідженні походження храму та його розташування.
Дуже значимим для історії храму святого Миколая був 1544 рік. Саме тоді при святині було засновано Свято-Миколаївське братство. Устав цієї організації затвердив львівський єпископ Макарій (Тучапський). При братстві діяла невеличка школа, а також був шпиталь – для догляду за пристарілими. Таким чином, організація виконувала соціально корисні та виховні функції.
Церкві святого Миколая було приписано значні майнові володіння. До прикладу, з документів XVII століття відомо, що храму належали “численні поля, сіножаті, городи, сади, пасіки, криниці, болота […] з людьми осілими, з їх повинностями, чиншами, податками”. Цей ресурс використовувався у контексті культурно-освітньої та громадської діяльності осередку при церкві святого Миколая. Траплялися і гірші сторінки в історії храму. Як пожежі. Одна з таких мала місце у 1623 році. У 1664 році, за єпископа Атанасія Желиборського “…церква св. Миколая почала муруватися”. Ще пізніше, у період з 1669 року по 1701, тривала значна відбудова / перебудова храму.
Станом на XVIII століття культурна діяльність при храмі вже не мала таких активних форм вияву. Населення передмість стало біднішим, досить змінилася політична та релігійна ситуація у регіоні. Пізніше храм став греко-католицьким. У ближчий до нас період храм святого Миколая належав до Православної Церкви Московського Патріархату, а від початку 90-х років ХХ століття став святинею Православної Церкви Київського Патріархату.
Яким храм дійшов до наших днів?
Сучасного вигляду храм набув за достатньо трагічних обставин. У 1800 році в святині була пожежа, яка пошкодила дах, купол та дзвіницю. Саме після відбудови, яка слідувала за згаданою пожежею, храм став таким, яким його ми звикли бачити. З первісного вигляду храму збереженого дуже мало – лише фрагменти стін. Також планування – церква святого Миколая має вигляд грецького рівнораменного хреста і цим дуже нагадує православні храми у Істрії та Далмації.
До втрат можна зарахувати давній іконостас, який згорів 1783 року. Натомість, у храмі зберігається ікона Богородиці Одигітрії, намальована у XVII столітті. Стилістично вона дуже подібно до робіт представників школи Федора Сеньковича. Сучасний іконостас храму було зроблено у 1947 – 1949 рр., а розпис стін у 1955 – 1957 роках.
Храм святого Миколая у Львові об’єднав різні покоління мешканців цих територій молитвою та багатою культурною спадщиною. Серед його відвідувачів були митрополити, єпископи, князі, знані митці. Разом з тим, чи не найбільшою радістю є те, що храм продовжує діяти і що двері цієї славної та величної святині надалі відкриті для жителів та гостей Львова.
Цікаві факти про храм
- Цікава історія трапилась із храмом під час нападу на Львів татар. Це було у 1691 році і тоді один з захисників храму Миколая полонив татарина та прив’язав його шнуром від дзвонів. Надалі бій тривав під звук дзвонів, який лунав від намагань полоненого звільнитись.
- Храм святого Миколая багатий на священні реліквії, ікони. Між останніми є також і ікона Теодора Тіронського, яку було перенесено з уже неіснуючого у Львові храму святого Теодора.
- Дуже оригінальною є двостороння хоругва 1760 року, де з одного боку зображено святого Миколая, а з іншого – Ісуса Христа з пристоячими.
- Окрасою храму є ікона Миколая Чудотворця, де той зображений у ризах візантійського зразка на золоченому тлі.
- У храмі святого Миколая були розписи відомого українського маляра, міністра освіти Української Народної Республіки Петра Холодного. Далі фото сучасного інтер’єру храму
Автор: Євген ГУЛЮК
Фото Оксани Бабенко
Світлини портретні № 2 та 3 з відкритих джерел у Інтернеті
Більше дізнатися можна з наступних публікацій:
- Зіморович Б. Потрійний Львів. Leopolis Triplex. – Львів: Центр Європи, 2002. – С. 83.
- Качор І., Качор Л. Львів крізь віки. – Львів: Центр Європи, 2004. – С. 134 – 135.
- Кметь В. Церква св. Миколая у Львові // RISU, 2007 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://risu.org.ua/article_print.php?id=20914&name=krayeznavstvo_digest&_lang=ua&
- Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – С. 133 – 135.
- Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 533 – 559.
- Храми Львова. Фотоальбом. – Львів, 2000. – С. 12 – 13.
- Цебенко І. Скарби княжої церкви св. Миколая у Львові // Львівський музей історії релігії, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.museum.lviv.ua/vystavky/2016-rik/484-skarby-kniazhoi-tserkvy-sv-mykolaia-u-lvovi-2
Повязані записи
