С. Антонія (Шелепило): “Досвід карантину допомагає зрозуміти наскільки цінною є Літургія”

Зараз маємо такий час, коли Євхаристія є для нас дистанційною і не кожен має можливість її приймати. Ми з сестрами, наприклад, стоїмо у каплиці, дивимося на ноутбук і молимося так, ніби ця Служба Божа відбувається у нашій каплиці. Перший досвід такої Літургії, коли тільки почався карантин, був дуже складним. Але цей досвід допомагає зрозуміти наскільки важливою,наскільки цінною є Літургія, наскільки вона потрібна. І то правда, що цінуємо, коли втрачаємо. 

   Саме у такій атмосфері будемо роздумувати над цим. Насправді Євхаристія – це є не тільки Причастя, яке приймаємо, Євхаристія – це також Свята Літургія і навіть приготування до неї.

Євхаристія – це є спосіб життя, коли Бог постійно в мені, а я постійно в Бозі.

 Неможливо її зменшити саме до слів, коли священик говорить “Прийміть, їжте!”. Насправді це є кульмінація самої Євхаристії. А Свята Літургія – це найбільша у світі молитва, коли цілий світ і себе ми вкладаємо Богові в Руки.

Євхаристія – це також  спільнота, яка зібрана навколо Ісуса Христа.

Тому що, якщо Бог живе у нас, то ми змінюємося, несемо цю Євхаристію далі у світ.  Ми спочатку причащаємося Слова Божого, коли слухаємо Євангеліє, слухаємо проповідь, і лише тоді, коли відповідаємо  на це Боже Слово “так”, тоді ми готові прийняти Євхаристію як Тіло і Кров.

   Це такі дві трапези: Слова і Тіла Христового. Ця злука не є суто між мною і Богом, ми також єднаємося одне з одним, а зараз єднаємося з тими, хто також дивиться цю трансляцію Святої Літургії, і не тільки цю, а також з усіма, хто приймає Святе Причастя.

   Святу Літургію і Євхаристію не можна обмежити до якогось місця і часу. Це є таке єднання Бога і людей у будь-якому місці і просторі. З таким усвідомленням, ми також стаємо Євхаристією. Бо коли я приймаю Бога у своє життя, то Бог каже: “Іди, і давай себе іншим, як я Сам Себе дав”.

Саме Євхаристія, починаючи від мене, перемінює цілий світ. З таким усвідомленням Євхаристії, цілий світ перетворюється на Службу Божу.

Бог служить нам через Євхаристію, Літургію,а ми починаємо служити світові, через інших.  Євхаристія – це також центр життя спільноти. Євхаристія, там де Церква, Церква там, де Євхаристія.

  І так було від самого початку, бо люди збиралися на спомин Вечері Тайної, і розділяли Агапе, кожен приносив з дому що мав, і бідні, і багаті. Щоби той, хто нічого не мав, йому не бракувало. Євхаристія робить нас рівними перед Богом і всіх однаково багатими. Ми збагачуємося Богом і любов’ю одне одних. Євхаристія – це  те, що робить небо на землі, небо у моєму серці, і я це небо несу у собі, якщо я її приймаю і перетворюю землю у небо. І думаю,що багато-хто з нас усвідомлювали і усвідомлюють, що ми недостойні її прийняти. Ця недостойність, це напевно найбільше, що нас зупиняє перед цією Чашею Життя. Як я можу прийняти Бога? Кожен з нас відчуває цю свою недостойність. Але ми здається, що Ісус у жодному місці не казав тій людині, яка хотіла до Нього підійти, що ти недостойний. Ісус казав, що хто не бере свого хреста і не йде слідом за Мною, той Мене недостойний, хто любить батька і матір більше від Мене, той недостойний.

   Якщо би ми навіть все життя, цілодобово готувалися до Святої Євхаристії, ми були б недостойні.

І тут йдеться про те що, незважаючи на мою недостойність, Господь приходить до мене,  Він знає мій стан, знає наскільки я грішна, і не це Його зупиняє. Його зупиняє небажання прийняти.Коли я не хочу Його прийняти, Його відкидаю, це єдине, що Його може зупинити. А коли я усвідомлюю, наскільки я мала,а Він великий, це Його не зупиняє, а навпаки притягує до мене. Насправді, ми ніколи не будемо достойними прийняти Євхаристію. Але Євхаристія – це завжди зустріч із Божим Милосердям, яке є більше за наш гріх, за всі мої гріхи, всю мою недостойність. І та недостойність – це той тягар, який буду нести усе життя. Але Ісус каже: “прийдіть до мене всі втомлені, і обтяжені”. Навіть з тим тягарем недостойності  прийдіть до Мене і Я вас облегшу.  І у Євхаристії ми отримуємо полегшення від власної недосконалості. Ми не стаємо зразу ідеальними. Але саме Євхаристія допомагає нам ставати щораз більше достойнішими, наскільки це є у наших силах.

  Важливо пам’ятати, коли йдемо на Святу Літургію, чому йдемо до церкви. Зараз це особливо актуально, коли кажуть, що Церква – це не стіни, це всі ми, і там де я, там маю творити Домашню Церкву. Але питання: “чому я йду туди?”. І зараз під час карантину,ми розуміємо, наскільки наша віра була традиційною і наскільки вона очищується у цій атмосфері страху,карантину. Чому я ходила до церкви? Бо це була моя звичка. Наскільки я можу бути церквою у себе вдома? Показує наскільки церква була мені важлива до того. Це таки екзамен моєї церковності, мого усвідомлення цього християнства. Чи готова я його переживати на самоті,зі своїми рідними, які, можливо, не ходили до церкви? Це такий  іспит. І насправді Церква, Євхаристія, Літургія -це зустріч із Живою Особою Христа, а також тими, хто є біля мене, хто, можливо, мене дратує.

  Це також місце, де я можу навчитися це бачити, а також бачити Його у собі. І це розуміння, що ця зустріч приносить усвідомлення, що там,де є зустріч, там одне на одного чекають. Я не хочу запізнитися,  я хочу принести радість, прийти завчасно.І так само зустріч з Христом. Усвідомлення того, що Він мене чекає має мене приготувати до цієї зустрічі. Не просто йти на цю зустріч, бо я мушу йти, бо завжди ходила. Я йду, бо там мене чекає моя Найбільша Любов. Питання таке, можливо собі поставте, чи дозволяю я Слову Божому і Його Тілу і Крові діяти у мені? Чи слухаю я Боже Слово, чи дозволяю я приготувати себе до прийняття Тіла і Крові? Під час Євхаристії Ісус приходить до мене. Немов, приходить у кімнату і каже: “Все, я хочу тут жити”. Я хочу, щоб Ісусові було затишно у цій кімнаті. 

   Під час Євхаристії я є на вершині духовного життя. Євхаристія – це духовний скарб Церкви. Під час Євхаристії ми також передчуваємо Вічне Життя. Це такий “трейлер неба”. Євхаристія – це запрошення бути постійно з Богом. Щоб моє Царство Небесне починалося вже тут.

Євхаристія має дуже багато назв. Господня Вечеря, Ламання Хліба, Свята Жертва, Свята Літургія, Меса. Євхаристія означає Благодарення, або Подяка. Через Євхаристію ми дякуємо Йому, шо Він є з нами, а Він напевно у свій спосіб дякує, що ми є з Ним.

     Євхаристія – це наша найтісніша участь у Божому житті. Неможливо, щоб ми єдналися з Богом і у той час були далеко від людей. Вертикально я стаю ближче до Бога, горизонтально – ближче до людей. Хоча через карантин, ми зараз усі мусимо тримати дистанцію.У Євхаристії дистанції нема, у Євхаристії ми всі стаємо одним. 

   На кожній Літургії ми сідаємо за цей стіл Тайної Вечері і Господь миє нам ноги і каже, що Він хотів спожити з нами ту вечерю, дуже хотів. Хтось каже, що Літургія – це символи. Але це не символи. Це Жива присутність ангелів і всього небесного світу.  Коли немає чогось реального, тоді потрібні символи. Під час Літургії це все є присутнє, весь невидимий світ. І ця Тайна Вечеря відбувається щоразу,а не просто ті символи. Ламання Хліба. Перші християни збиралися, ламали Хліб і ділилися ним. Таким чином, Господь ставав присутнім між ними. Літургію також називають Євхаристійним зібранням. Тому що Літургію неможливо відслужити самому. Євхаристія починається з того, що люди збираються. Зараз збираємося біля екранів,але насправді перша умова Служби Божої -це не бути самої, бути разом, Євхаристія – це є спільнота, ми стаємо громадою вірних, видимим знаком Церкви.  Це є також спомин про страждання і Воскресіння Ісуса Христа.  І це є Пресвята Жертва, бо щоразу під час Євхаристії Господь приносить Себе у жертву, пригадує нам, що ми є Відкуплені, що наше Вічне Життя є оплачене.Він нам дарує вічний безкоштовний абонемент на Вічне Життя.Через Євхаристію, я приймаю цей абонемент, що означає: “я буду там жити, я хочу”. Святе Причастя є кульмінацією Літургії.

  Про Євхаристію пишуть всі 4 Євангелисти.Але тільки троє згадують ці Слова, коли Ісус ламав Хліб і сказав:”Прийміть, їжте це є Тіло Моє, пийте з Неї всі – це є Кров моя, яка за вас і багатьох проливається на відпущення гріхів”. Це є у трьох євангелистів: Матея, Марка і Луки. А Євангелист Іван це  не згадує,  у нього Євхаристія – це омивання ніг. І це дуже глибокий символ, тому що перед тим, як  Ісус сів за цей стіл і поділився Хлібом із своїми найближчими учнями-апостолами, Він омив ноги. І дав їм Заповідь любові. Сказав, що ви також омивайте один одному ноги. Починається у Івана розповідь про Євхаристію неймовірними словами. Христос полюбивши своїх, полюбив їх до кінця. Тобто більшої любові, як Ісус полюбив нас у той момент не існує, тобто до кінця. І Він розумів, що це останній Його час разом з учнями.

   Три Євангелисти, як я вже казала,пишуть про Хліб і Вино і їхнє ламання. Чому саме Хліб і Вино? Насправді, Ісус міг вибрати будь-яку їжу, але Він обирає Хліб і Вино, бо це мають навіть найбідніші люди. Бодай шматок хліба є у кожного.  А вино це був на той час напій,який вживали кожного дня, це був розбавлений виноградний сік і його також мали всі. Це те, що було найпростіше. Так як хліб підтримує життя тілесне, так само і Христос є символом життя. А вино – символ радості і також символ Небесного Царства. Ісус віддає цілого Себе,любить до кінця, повністю.

    Євхаристія вчить нас не замикатися у собі. Вчить віддавати любов іншим, любов передавати, щоб вона залишалася живою. Жити згідно з Євхаристією – це жити для інших. Віддавати себе для інших. Проливати себе для інших.  Жодне Таїнство не є таким зцілюючим як Євхаристія. І власне коли ми розбиті, хворі, знервовані, тому що замикаємося на собі. Євхаристія вчить почати думати про інших, не замикатися на собі. Почати думати: що я можу дати іншим? Ісус постійно переживав, щоб люди не були голодні. Перше чудо Христос зробив на весіллі, перетворив воду на вино. Ісус переживає, щоб ми не були голодні, щоб ми не були спраглі. А пам’ятаєте дочку Яіра? Він її підняв з мертвих і сказав: “дайте їй їсти”. Ісус дуже переживає, щоб людина не була голодна і знає, що до голодної людини ніяке слово не дійде. Мені здається, що в Ісуса мова любові – це нагодувати, і тому Він нас годує собою.Дає нам себе. Господь дає нам силу на будь-який шлях. На вершину, з гори, з темряви. Євхаристія дає нам силу, перейти кожну нашу стежку, найважчу і найлегшу. Яка Його велика любов. Нагодувати нас.

   Коли ми  почуваємо себе погано, тільки Євхаристія допоможе нам повернутися до такого стану, у якому нам буде добре. 

   Євхаристія говорить нам: “Лазарю вийди”. Вийди зі свого гробу і живи. Навіть якщо ми прийдемо на Літургію якісь вбиті, змучені,але справді її переживемо, будемо жити за Богом, то ця Літургія нас наповнить дуже великою силою, дасть нам сили пережити будь-які труднощі. Рутина робить навіть найвеличніші речі сірими і буденними.  Але кожна Літургія інакша. А це Причастя воно так стукає: пробудися, почуй Мене. Ісус  може будь-яку рутину перетворити на свято, Він входить у наші будні і розмальовує їх любов’ю. Кожен з нас на якусь частинку може збагнути, що таке Святе Причастя. Євхаристія нам і каже щодня помирати. Помираємо для гріха, для свого егоїзму, своєї рутини. Для того, щоб народитися для свята.Євхаристія – це завжди свято. Помираємо разом з Ісусом, щоб отримати нові сили, перемінене серце. Євхаристія – це така Тайна, у якій Він стає нами, ми стаємо Ним. Це така невидима дійсність, яка відбувається кожного разу,коли ми приймаємо Святу Євхаристію. Через Євхаристію ми дорослішаємо. ТІльки немовлята кажуть “дай”, а дорослі також вміють давати.  Давати ту любов, яку отримаємо. І Євхаристія може через наше життя показати, що з Богом можна пережити і не таке. Саме Євхаристія допомагала не зламатися у різних переживаннях мученикам.  Блаженні, які були зіслані на Сибір, не мали можливості мати повноцінну Літургію. Наприклад, Блаженний Миколай Чарнецький. Йому присилали якісь рогалики,родзинки. Він ті родзинки намочував, щоб вони починали бродити,робив з них вино. З тої родзинки брав маленьку крихту, брав кришечку від консерви вона була дискосом. Лягав, клав собі на груди. І служив Службу з пам’яті. І годував тим всіх, хто був готовий, хто хотів причаститися. І це давало силу людям пережити і концтабори, і смерті. Євхаристія має настільки велику силу, що через життя святих і мучеників, починаємо розуміти, що можемо пережити більше, аніж думаємо. 

Записано з відеоблогу с. Антонії Шелепило