Сестра Климентія Луків є промоутеркою всесвітньо відомого проєкту “Католицизм” в Україні. Нещодавно сестра склала довічні обіти. Чому на початку шляху до монастиря майбутня кандидатка молилася: “Господи, зміни моє життя, але дискотеки не забирай”. Про Божу любов і харизму св. Йосафата, завдяки яким проєкт “Католицизм” американського єпископа Роберта Баррона потрапив до України, про відвагу та радість, яка не проминає, сестра Згромадження Сестер святого священномученика Йосафата Климентія Луків розповіла нам екслюзивно.
– Сестро, розкажіть, як відбувалася Ваша підготовка до складання довічних обітів? Чи Ви проходили якісь реколекції, навчання?
– Так. У наших Коституціях написано, як має відбуватись підготовка сестри до довічних обітів. Перед тим у мене був рік “ще одного новіціату”, тобто упродовж цього періоду я більше була в монастирі, не мала обов’язків поза ним. Та в спільноті, звичайно, в мене були обов’язки. Ну і під час цього року я чимало часу присвятила проєкту “Католицизм”. Узгодження різних важливих моментів припало саме на цей рік. А безпосередньо за тиждень до складання довічних обітів у мене були восьмиденні реколекції у мовчанці, коли я мала нагоду помолитися та підготуватися до цього преважливого кроку в моєму житті.
– Що Ви відчували під час складання довічних обітів?
– Я відчувала величезне щастя. Протягом цілого дня я була дуже щаслива і до сьогодні відчуваю цей стан. Думаю, що я на своїй дорозі, на тій, на яку мене покликав Ісус. І складання довічних обітів – це не фініш, а лише старт небувалої мандрівки. Ми готуємось до складання довічних обітів 9 років. Я вступила у березні 2011, а в липні 2020 я склала довічні обіти. За цей час я мала можливість краще пізнати себе, ще більше полюбити Бога, придивитися до Згромадження, до служіння, до нашої місії. Крім цього, під час цих років Бог мені давав дуже багато подарунків і посилав багато знаків, які вказували, що це моя дорога. Насправді я тут щаслива і розумію, що все тільки починається.
“Господи, зміни моє життя, але дискотеки не забирай!”
– Які це можуть бути знаки, наприклад? Бо багато молодих людей зараз шукають свій шлях, свій знак і ніяк не можуть його знайти.
– Ангел не являвся мені ніколи, але такою знаменною подією для мене став 2006 рік, коли я була в Зарваниці на прощі. Я пішла до сповіді і під час неї відчула, що Бог мене дуже сильно любить! Від того моменту все моє життя перемінилося. Я повернулася з прощі з різними молитовниками і почала більше молитись.
Я пригадую, що для мене однією з таких важливих молитов була: «Господи, зміни моє життя, але дискотеки не забирай». Я насправді дуже любила дискотеки, бо любила танцювати. І я ще пів року ходила на дискотеки, але також ходила до церкви, почала частіше сповідатися та приймати Святе Причастя, почала більше читати, роздумати, молитися. Згодом часу не вистачало на все, і прийшлося вибрати, тож я вибрала кращу частку. Але танцювати я люблю досі, так само як і музику та фільми. Від того моменту мого пережиття Божої любові до моменту вступу у монастир минуло 5 років. Я розпізнавала Божу волю і покликання, закінчила університет.
А якщо говорити про знаки, то до кожного Бог промовляє на його мові. Людина сама розуміє це. Якась проповідь, якась цитата з Біблії так торкає, що не виникає сумніву, що точно це говорить до мене Господь, що це була Його рука, це був Його знак.
І навіть з цим проєктом «Католицизм» так сталося. Одного разу у 2016 році я була на тренінгу для богопосвячених осіб про медіа та євангелізацію. Там Анатолій Бабинський, тодішній редактор журналу “Патріархат”, розказав про єпископа Роберта Баррона і показав трейлер цього фільму. До речі, читачі мають можливість переглянути перший трейлер серіалу українською мовою на сторінці «Католицизм» мережі “Фейсбук”. ( прим. ред.)
Анатолій поділився, що це кіно змінило його погляди на Католицьку Церкву, ще й додав, що охочим може дати переглянути фільм. Я одразу відчула, що дуже хочу це побачити. І коли я переглянула лише першу серію, то зрозуміла, що це неймовірний фільм. Згодом я розмовляла з Анатолієм про цей фільм, про можливість створення титрів українською мовою, то якось подумала, що титри – це замало, потрібен дубляж. І вже тоді, у 2016 році, в мене зродилася впевненість, що фільм таки буде українською, хоча я й уявлення не мала, що для цього потрібно. Але для Бога немає нічого неможливого…
Цю мрію мені подарував Господь, Він і здійнив її, бо за тиждень до складання довічних обітів ми завершили дубляж (чорновий варіант, який ще потребує невеличкої редакції). І я знаю, що це був подарунок від Ісуса.
Були, звичайно, критичні моменти, коли здавалось, що “все, йду додому!”, але я відчуваю Божу руку, і я відчуваю, що Він є, і Він веде, і Він любить. А це найважливіше!!!
“Я прийшла до собору Святого Юра і там залишилась на кілька років, але собор залишився в моєму серці на все життя.”
– Сестро, у вас у Фейсбуці я читала, що Ви були долучені до молоді при Соборі Святого Юра. І це теж для Вас був один з таких кроків до монашества. Розкажіть про це.
– У 2006 році я пережила досвід Божої любові, пережила справжнє навернення, отримала нове серце від Господа в подарунок. А вже у 2007 я прийшла до собору Святого Юра і там залишилась на кілька років, але собор залишився в моєму серці на все життя. Тоді я вчилася у Львові в Національному лісотехнічному університеті. Час від часу я гуляла Львовом, бо я родом із Пустомит, а маршрутки тоді зупинялись саме біля собору на зупинці. Це було так зручно – вийти з церкви, сісти на маршрутку і поїхати додому. Одного разу я почула, що відбуваються молодіжні зустрічі, і я на них пішла. Хоч і була дуже несмілива в той час, але таки відважилась. Пам’ятаю, що нас там було десь шестеро молодих людей і отець Ігор Кунець. Ці зустрічі проходили кожного четверга. Для мого життя вони були дуже корисні і важливі. До речі, з хлопцями і дівчатами, які там були, ми досі дружимо. Для мене це теж було таке чудо, бо всі ми дуже різні, але нас всіх єднав Господь і ми Його справді шукали. Хтось вчився на менеджера, хтось – на інженера, хтось – на юриста, а ще були не тільки студенти, а й викладачі. Тобто у нас була різна молодь.
– А яким був ваш крок до монастиря? Як прийшли?
– Десь в листопаді 2016 я подумала, що, може, мені варто піти до монастиря, але одразу сказала собі, що я і монастир – це різні речі, проте бажання зростало. В той час у соборі Святого Юра працювала одна сестра зі Згромадження святого священномученика Йосафата, то я з нею й почала говорити про свої мрії стосовно монашого життя, почала розпитувати, що для цього потрібно. Вона просто запропонувала мені прийти до сестер і подивитися, що таке монастир. Я прийшла, подивилась і лишилась, та не одразу, минуло п’ять років від того першого дня знайомства зі сестрами на Старому Знесінні.
Сьогодні, коли молоді люди йдуть до монастиря, то часто запитують про місію, про служіння тощо. Тоді у мене не було багато подібних питань, але я знала, що це моє місце. І тепер, коли уже склала довічні обіти, я справді дуже щаслива, що я є сестрою-йосафаткою. Я відчуваю любов і взаємопідтримку в спільноті, розумію, що можу для неї чимось послужити, що можу послужити Христовій Церкві.
– Таке, може, особисте питання, але часто люди перед монастирем думають про сімейне життя. Як у вас це було? Чи не було такого десь навіть страху, що я піду у монастир і у мене не буде сім’ї?
У мене колись був хлопець. Та після того, як я пережила цю Божу любов у Зарваниці, моє життя перемінилося. Може, для багатьох це дивно звучатиме, та я не мала великих мрій про сімейне життя, не часто уявляла себе у весільній сукні. Думаю, що Господь готував мене до богопосвяченого життя постійно. Наприклад, в дитинстві влітку я була у своєї бабусі в селі. І якось так складалось, що я багато часу проводила на самоті, з книжками та молитвою. Я не шкодую і не сумую за тим, що я не можу бути матір’ю, бо можу бути матір’ю духовною. І для мене є величезним щастям моє монаше покликання. Я справді щаслива, бо знаю, що віддала своє життя Ісусові – Тому, Хто є Любов’ю, Тому, Хто є Віковічною Мудрістю, Тому, Хто є завжди вірним. Для мене це насправді велике щастя і благословення. Та я знаю, що кожна людина має свою дорогу, свою місію, тому я не кажу всім йти до монастиря, бо це “супер класно”. Так, для мене це “супер класно”, але у вас, можливо, інша дорога. Бог хоче, щоб кожна людина була дуже щасливою, незалежно від того, де вона є і ким є. А секретом цього щастя є цілковита довіра і віддання свого життя Богові, бо Він хоче нам подарувати повноту життя.
– Тобто, Ви із дитинства були церковною дитиною? Молитва для вас не була чимось новим?
– Саме так, але просто коли в Зарваниці я досвідчила Божу любов, то почала глибше жити молитвою. А ще якось я була на одній євангелізаційній зустрічі. Пам’ятаю, як там проповідник ділився, що колись мав передшлюбну науку, на якій говорив молодим людям, що Богові потрібно довіряти. Після цієї науки одна дівчина підійшла до нього і попросила про молитву за вирішення невирішуваної справи. Він їй пообіцяв, що помолиться, і коли вийшов тоді з церкви, то помолився простими словами: «Господи, не зроби з мене вар’ята». І Бог його почув – справа таки вирішилася. Правду кажучи, це свідчення і ці слова для мене стали просто революційними та вплинули на мене. Відтоді життя набуло ще яскравіших кольорів, Господь посилав у моє життя нових людей, книжки, щоб я виплила на глибину. І ці стосунки з Богом з часом почали ще більше розвиватися. Я знаю, що це постійний процес зростання у любові. Якось містик Майстер Екгарт сказав, що духовне життя – це не сходження на гору до далекого Бога, а радше занурення в Нього.
Колись думала собі: «Ну, гаразд, Ісус там когось зцілював. І що далі з цією людиною?» Але сьогодні я розумію, що зцілення – це велика благодать і теж своєрідна “наживка” від Господа, якщо можна така сказати. Я маю на увазі, що Бог комусь дає якесь духовне чи тілесне зцілення й хоче, щоб людина Його більше любила, щоб глибше з Ним жила, щоб була щасливою. Для мене цей проєкт «Католицизм» – це теж вияв Божої любові до мене. І я можу відповісти Богові на Його любов, коли приймаю і працюю над реалізацією проєкту. Єпископ Роберт у цій книжці постійно наголошує: «Щоб бути добрим християнином, треба полюбити Ісуса, потрібно в Нього просто закохатися. Бо інакше це ледь тепле життя, яке є нецікавим, бо часто є тільки обрядом чи й забобоном. А коли є зустріч з Богом, який не десь там на хмарині, але справді живий і присутній в моєму житті, ще й чує мене, тоді є відчуття реального наповнення, правдивого щастя».
– Ви не злякались, Ви назавжди сказали Господу «Так!», тому із Вашого досвіду, чому важливо не боятися?
– Я думаю, що це Божа благодать – бути монахинею. Тобто це не я така класна, але Бог дав мені цю ласку. Знаєте, це справді благодать, коли вдома всі сидять і плачуть, а я збираю речі й теж плачу, та йду, бо розумію, що це моє покликання. І тут для мене важливо просити в Бога просто про цю благодать і йому довіряти. Не боятися, що світ завалиться і всі повмирають. Хоча у мене теж були ці страхи. Я не була така супер відважна. Але коли я дивлюся на 9 років назад, коли я бачу, як Господь за це все дбав, як Він міняв і міняє моє думання, як Він міняв моє серце, то я розумію, що коли Йому довіритись, коли Його попросити, Він виходить на зустріч, бо Його слова «стукайте, і відчинять вам» є правдою. І навіть ота щирість у молитві, коли я просила: «Боже, зміни моє життя, але дискотеки не забирай»… Я все одно була щира, бо я хотіла на цю дискотеку. І Бог же не насилує нас, а з такої великої любові виходить нам на зустріч. Це стосунки, це справді зустріч з Богом. Тому оце двостороннє спілкування є дуже важливим.
– Розкажіть про проєкт «Католицизм». Ви уже згадували, що він так випадково і не випадково у Вашому житті опинився. А зараз, у 2020 році, саме такий пік цього проєкту. Розкажіть про це більше.
– Чому у 2020 році вийшов саме пік? Ми просто підготували всі документи тільки минулого року, хоча про цей проєкт я мрію вже з 2016 року. Ми почали з друзями більше про це говорити в кінці 2017 і лише у 2018 написали листа до єпископа Роберта Баррона. Коли писали цей лист, то я і гадки не мала, хто робитиме переклад і дубляж, скільки це коштуватиме. Однак в мене була впевненість, що Бог нам відкриє двері. Коли ми отримали відповідь від єпископа Роберта з проханням пояснити детальніше процес роботи і виконавців, тоді я серйозно зайнялася пошуком відповідей на запитання: Хто? Де? Як? Я почала шукати і питати. На той час я працювала секретарем у Патріаршій літургійній комісії УГКЦ і з багатьма знайомими говорила про цю велику мрію. Тоді отримала добру пораду: звернутися до Богдана Батруха, який є кіноекспертом і власником студії дубляжу “Le Doyen”. Я просто подзвонила до нього і попросила сказати свою думку про цей фільм. Вже наступного дня отримала відповідь. Він написав, що кіно дуже високої якості і з медійної, і з емоційної, і з релігійної точок зору. А ще додав, що для нього буде великою радістю працювати з таким матеріалом. По суті, Богдан Батрух є головним меценатом проєкту. Бог відкрив для нас двері в одну з найкращих студій дубляжу, і ми маємо велику радість працювати з професіоналами в цій сфері. Лише у вересні 2019 року ми підписали потрібні документи для перекладу серіалу, а в липні 2020 вже завершили дубляж.
– Тобто це угоди, що він може транслюватись тут в Україні?
– Так. Це угоди про те, що ми маємо право дублювати його українською мовою і розповсюджувати в Україні.
– А розкажіть ще про переклад самої книги.
“Католицизм” – це насправді ціла програма. Є фільм, а до нього ще й книга та навчальний великий зошит. І поки ми чекали документи на фільм, ми налагоджували контакти, щоб працювати також і над книгою та навчальною програмою.
Ми почали роздумувати, де видаватимемо книжку, хто її перекладатиме. Отож ми зустрілися з паном Богданом Трояновським, директором видавництва “Свічадо”, розповіли про наші грандіозні мрії і плани, і пан Богдан погодився зробити спільне видання книги, тобто частину коштів вклало наше Згромадження, а частину “Свічадо”.
Тож протягом року ми працювали над перекладом. Спочатку зробили такий маленький конкурс серед перекладачів, щоб вибрати найкращого. Було багато кандидатур: і священники, і звичайні миряни. При цьому виборі для нас важливим критерієм був якісний переклад і літературна українська мова. Я кожному дала той самий текст і серед восьми перекладачів ми методом голосування обрали найкращу – Галину Сташків. Вона спеціалізується на перекладах, і в неї це дуже добре вийшло. Галина перекладала, ми читали, редагували, дискутували. Це була довга і копітка робота. Навчальну програму також перекладала вона, і зараз ми завершуємо її редагування, бо плануємо її видати вже цієї осені.
Подібно було й з вибором актора для озвучення єпископа Роберта. Теж був проведений на студії кастинг з одним і тим же епізодом. А потім у монастирі переглядали і голосували за український голос єпископа Роберта, обрали з першого разу – Юрія Кудрявця.
“Проєкт “Католицизм” говорить про Ісуса Христа і про Церкву в новому світлі
– Сестро, а в чому найголовніша родзинка цього проекту?
“Католицизм” розказує про Ісуса Христа і про Церкву в новому світлі і через медіа-мистецтво відкриває глибину християнства. Джордж Вайґель, біограф, святого Івана Павла ІІ, назвав цей “Католицизм” найважливішим медіапроєктом для Католицької Церкви в Америці. І це справді колосальна робота. Єпископ Роберт зі своєю знімальною групою впродовж кількох років знімали цей десятигодинний серіал, побували у 15 країнах світу і відвідали понад 50 різних міст. Думаю, що для багатьох з нас перегляд серіалу стане небувалою мандрівкою до серця християнської віри незалежно від конфесії. Кому не вдалось цього літа помандрувати, восени надолужите. Побуваєте і в Італії, і в Туреччині, і в Мексиці, і в Америці. Думаю, що кожен читач знайде свою “родзинку”.
“Єдність Церкви починається насамперед з нашої єдності з Богом, з глибшого пізнання і віри в Ісуса Христа.”
– Сестро, а якщо загалом говорити про ваше покликання і цю книгу “Католицизм”, то ці лінії, які є немов би паралельні у вашому житті, стали перпендикулярними. От розкажіть, чому це так?
– Покровитель нашого Згромадження св. Йосафат Кунцевич помер за єдність Католицької Церкви. Саме завдяки йому ми сьогодні маємо Українську Греко-Католицьку Церкву, бо він дуже вболівав за цю єдність. Святий Йосафат вступив до василіянського монастиря у Вільнюсі. В той час було не багато прихильників Берестейської Унії, але завдяки його молитві та праведному життю монастир і Церква почали розцвітати.
Ось саме ця любов до Христа, до Церкви і до єдності з Наступником апостола Петра є нашою харизмою, щоб ми молилися за єдність Церкви. Єдність Церкви починається насамперед з нашої єдності з Богом, з глибшого пізнання і віри в Ісуса Христа. І метою проєкту “Католицизм” є проповідувати Ісуса Христа, Його вчення сучасними медійними засобами.
Коли я була на тренінгу, де вперша почула про «Католицизм», то там було багато сестер, я не одна сиділа там, але я захотіла подивитися. Бог мені це поклав на серце. Те, що проєкт “Католицизм” є в Україні, і те, що наше Згромадження сестер св. Йосафата ним займається, є справою Божого Провидіння.
“Те, що проєкт “Католицизм” є в Україні і те, що Згромадження сестер св.Йосафата ним займається, є справою Божого Провидіння. ”
– І сьогодні всі сестри задіяні в проєкті. Коли нам надіслали перший варіант дубльованого серіалу, ми разом дивилися, обговорювали, які моменти треба покращити. Все наше Згромадження в цьому бере участь. Тому я думаю, що цей великий просвітницький проєкт відповідає місії нашого Згромадження. Це наше завдання. і ми намагаємось його виконувати якнайкраще. І це служіння нам приносить величезне щастя та є благословенням для нашої спільноти.
– Сестро, а що б Ви на завершення побажали нашим читачам?
В “Католицизмі” прочитала прекрасну цитату католицького письменника Леона Блуа: “В житті є тільки одна трагедія – не бути святим”. Тому зичу і собі, і Вам, і всім читачам хотіти бути святими і ними стати.
Підготувала Ярина Балабаник
Фото частково Оксани Бабенко, частково надані співрозмовницею
Повязані записи
