Жовтень – у особливий спосіб присвячено розарієвій молитві.
Ми попросили с. Лілію (Зембович) зі Згромадження Сестер Францисканок Родини Марії розповісти як уникнути формальної молитви і налаштувати струни своєї душі на щиру і живу розмову з Богом.
-Зараз світ метушні, але на Розарій потрібно налаштуватися, знайти внутрішній спокій. Як Ви готуєтеся до молитви ?
-Я дуже багато ходжу, адже викладаю у одній із польських шкіл Львова. На релігію виділяють приблизно півгодини. І завжди у мене у руці є Розарій. І навіть так колись практикувала, щоб вранці прокинутися раніше і конкретно жертвувати певний час на молитву. І я стараюся використовувати кожен момент. У школі, у класах, де вчила, також могла дати молитися Розарій. Діти відмовляли 5-ть “Радуйся Маріє”, і я завжди закликаю дітей, щоб вони собі подумали, у якому наміренні будуть молитися цього разу.
-Часто віряни скаржаться, що їм важко молитися Розарій. Бо немає часу, важко зосередитися і є ризик формальної молитви. Як дійсно відкритися на молитву на Розарії?
-Я теж часто думала на цю тему, адже нас постійно огортає щоденність. Але люблю повторювати фразу: “Щоденність – не щоденна”. Я відкривала особу Марії у житті. Десь почула, що так як є Таїнство Воскресіння, то фразу про це можна додати до звичної молитви “Богородице Діво”. Наприклад, до “Бо ти породила Христа Спасителя, Ізбавителя душ наших” додаємо: “Ісуса, який прийшов до учнів”, “Того, що зіслав мир учням”. Це нас заохочує читати Святе Письмо. Про такий підхід також хтось зі Святих Отців говорив. І коли молюся сама на вервиці, то люблю так доповідати. Це дає певне збагачення. Втім дійсно багато людей кажуть, що їм нудно молитися Розарій. Ну мені завжди нагадується Іван Павло II, який вмів відкрити ту таємницю Розарію. І думаю, якщо ми відкриємо собі, що Марія – це наша Мати, або наша Сестра, то буде простіше. Можна постійно відкривати наш стосунок до Марії і коли він у нас живий, то починаємо краще молитися. Бо Марія проводить нас до Ісуса.
-Коли ми молимося, то чи можемо в уяві створювати певний образ ?- Власне, що деколи, коли ми маємо перед очима образ Воскреслого Ісуса, то нам легше молитися. Для молитви ми стаємо у присутності Бога. І та присутність Бога нас наштовхує, що і себе бачимо біля Бога. Це доходить до контемпляції. Адже молитва Розарію – споглядальна. І тоді молитва стає не одноманітною, а творчою. І деколи також треба віддавати те з чим я живу зараз, те, що турбує. Віддаю Тобі, Боже, це через руки Марії.
-Молитва – це наша праця, наш обов’язок, чи наша радість?
-Залежно від того, як людина відкриває свій стосунок з Богом. Бо якщо ми трохи заглибимося у відносини з Господом, то тоді відчуємо, що це не лише обов’язок, але наше прагнення. Якщо я знаю, що Бог є тут і Йому залежить на мені, то молюся інакше. Я іноді питаю дітей у школі, як вони моляться вранці і ввечері, чи лише “Отче наш” і “Радуйся, Маріє”. Адже якщо ми додамо певну подяку, прохання, то це вже урізноманітнює нашу молитву, робить її живою.
-Я ще хотіла запитати стосовно цього челенджу про Розарій, як Ви вважаєте, молитися на відео, чи це правильно?
-Сьогодні такий світ, що ми живемо більше у просторі мас-медіа. І людина у певний спосіб мобілізується. Коли ми є разом, завжди ми сильніші, міцніші. І коли у нас є однодумці, адже Розарій – це про єдність, то серед нас і запанує мир: внутрішній і зовнішній. Тому я думаю, що це дуже добра ініціатива. І деколи, коли ми молимося разом, то час пролітає. Багато у об’явлення Марії, Вона закликає нас “Моліться, моліться!”. І ця ініціатива мобілізує нас до молитви. Колись до отця Піо прийшла жінка і дуже плакала, чи її чоловік спасеться, бо вона дуже давно його не бачила. І отець Піо посміхнувся та сказав: “Хто молиться до Марії, того Марія ніколи не полишить”.
-Попри це, нам деколи здається, що наші молитви невислухані.
-Бог завжди нас слухає так, щоб ми спаслися. І іноді краще, щоб наші молитви не були почуті. Часом нам бракує терпеливості у житті і за її здобуття також потрібно молитися. Тяжко деколи відповісти на це запитання. Я вірю, що Бог завжди керує і ставить такі обставини, що все вкладається, так як ми маємо. І люди часто запитують мене: “Чому війна в Україні, де Бог?”. Не знаю, але якби війни не було,то можливо ми би менше молилися тоді. Тяжко відповісти на такі питання, але віра нас якось спонукає, що Бог нас ніколи не лишає.
Розмовляла: Оксана Бабенко
Фото із фб-сторінки співрозмовниці
Джерело: velychlviv.com
Повязані записи
