15 лютого в УГКЦ, окрім Стрітення Господнього, відзначають й День богопосвячених осіб, започаткований у 1997 році папою Іваном Павлом ІІ. Це – день тих, хто обрав покликання служити Богу, священиків, монахів і монахинь. З цієї нагоди, ми поспілкувалися із ігуменею Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу про те, чому покликання до монашества залишається актуальним у всі часи. Також сестра Серафима розповіла про те як розпізнати покликання до богопосвяченого життя і про особистий досвід у цьому.
-Сестро Серафимо, розкажіть, як особисто Ви розпізнали своє покликання до богопосвяченого життя?
-Я вступила до монастиря восени у 1994 році. Перш ніж прийти у обитель, мала деякий час духовну боротьбу. Я не знаходила зацікавлення у звичайному житті і відчувала, що хочу чогось іншого, але ще не розуміла чого саме. Якось, у м. Стрию, я зустріла сестер василіянок. Побачивши їх, до мене прийшла така думка: “Може й мені піти до монастиря?”. Але у цю ж хвилю відігнала ці думки…. Я не уявляла собі, як би мені про це сказати своїм рідним, адже вони мали певні надії на мене. Час ішов. Коли вдома залишалася наодинці, то думки про монастир все більше хвилювали мене. В один час я сказала: “Господи, Ти переміг, я не буду більше боротися, здаюся”. На наступний день я поїхала у м. Стрий, до Отців Редемптористів, які здійснювали служіння в Успенській церкві. Я підійшла до отця Петра Мірчука і розповіла йому про своє бажання. Отець підтримав мене і сказав, що це гарне і добре діло. Йшов процес підготовки, я разом із парафіянами цієї церковної громади поїхала прощею до Грушева. Згодом отець каже мені: “Я їду до Львова у справах чи хочете поїхати, щоби побачити монастир?”.Я згодилася. І ось я потрапила до монастиря. Кілька днів приглядаючись, все більше і більше відчувала, що я вдома.
-Сестро, як Ви думаєте які найважливіші риси для монахині?
-Думаю, що найперше для монахині важлива терпеливість. Терпеливість на свята, на щодень, терпеливість у відносинах зі сестрами… Також дуже важлива є молитва. Молитва літургійна чи спільнотна, молитва келійна, тобто особиста. Папа Франциск якось сказав, що молитва – це повітря, яким дихає монахиня. Не стане повітря, монахиня не зможе жити.
-Часто можна почути, що студитки — це більш про консервативне монашество. У чому особлива цінність монастирів споглядального, а не активного типу у сьогоденні?
-Ми прагнемо зберегти те до чого ми були покликані. Митрополит Андрей відродив студійське монашество, щоби зберегти ту давню українську східну традицію. Кожну сестру нашого монастиря зобов’язує щоденне повне Церковне Правило. Молитва, крім св. Літургії звершується церковнослов’янською мовою. Сестри також моляться своє особисте келійне правило. Ми займаємося тими родами діяльності, які покликання Бог посилає до нашого монастиря. Тобто з якими талантами і здібностями приходить людина до монастиря, ті ми і розвиваємо.
-Зараз часто можна почути таке ставлення до монахів. що мовляв це диваки. Як Ви вважаєте чому монаше життя актуальне у всі часи?
-Монаше покликання – це не людська, а Божа справа, отже буде важливе і актуальне так довго, наскільки Бог позволить. У сьогоднішньому часі нам треба бути дуже терпеливими чи то до викликів зі зовні чи зі середини, щоби нам ті виклики життя пройти добре до кінця.
– Розкажіть як виглядає звичайний день у Вашій спільноті?
-Прокидаємося ми о 5:30 ранку. Починаємо молитву о 6.00, це Утреня, Час 1-й, св. Літургія, і сніданок. До 10.00 – маємо час на читання Святого Письма. Потім працюємо, а о 13.00 молимося 3-й і 6-й час. Опісля обід і до 15.00 – час для відпочинку. З 15.00 знову працюємо, і о 18.00 – Вечірня, Повечеріє, Полуношниця. У Великий піст Велике Повечеріє. Відтак вечеря, келійне правило, духовне читання. І о 22.00 – нічний відпочинок.
-Як мирянину виховати у собі смак до молитви?
-Були часи, коли миряни молитися ціле церковне правило. У наш час, ця практика залишилася тільки у монастирях.. Щоби заохотити себе до молитви, чи іншими словами виховати у собі смак до молитви, на мою думку, це варто просто молитися. Молитва це є велика праця.
-Розкажіть, сестро, які ремесла розвиваються у монастирі?
-Маємо пасіку поблизу Львова. У нас діє вишивальна майстерня,
кравецька, сестри пишуть ікони, в’яжуть чотки. Сестри також займаються перекладом духовної літератури, катехизують, працюють для потреб Церкви.
-Можна почути, що є тенденція, коли деякі монахи виходять з монастиря. Як Ви вважаєте де сучасний монах має знайти сили залишатися у монастирі до кінця життя? Що у цьому допомагає?
-Терпеливість. Молитва, довіра до Бога і терпеливість допоможе нам приймати все, що Бог дає нам на кожен день. Бо все, що Господь дарує є корисне і спасенне для нас.
– Що можете порадити мирянам, які хотіли б стати монахами, але, все ж, не наважуються на цей крок?
– Якщо хтось має покликання, то є за своє покликання відповідальними. Це їх відповідальність і для їх душ велике добро. Мусять бути відважними, не боятися. Бо сумніви нічого не вирішують і страхи ні у чому не допомагають. Покликання пізнається мотивацією з якою приходить людина. Це пізнання того чи це у людини правдиве покликання.. У нас були випадки, коли у 47 років приходили чи у 50. І ми прийняли таких осіб до монастиря, бо їхня мотивація була правильна.
Повязані записи
