Історія костелу Святого Казимира (зараз Храм блаженного Климентія Щептицького УГКЦ), що знаходиться у Львові на вулиці Максима Кривоноса 1, бере свій початок із XVII століття. Ця пам’ятка барокової архітектури постала у місті як храм для римо-католицького ордену ченців-реформатів, які прибули до Львова у 1630 році з Перемишля за сприяння львівського старости Станіслава Мнішка і католицького архиєпископа Яна Анджея Прухніцького. У хроніці Бартоломея Зиморовича “Leopolis Triplex” згадувалося, що “Архиєпископ Ян Прухніцький, бажаючи якнайкраще прислужитися стаду, …новий осередок побожних отців більш строгого закону св. Франциска в листопаді того ж [1630] року до Львова запровадив і під Замковою горою в дерев’яному конвенті оселив”. Руська воєводина Софія Данилович виділила землю для будівництва і її коштом почали споруджувати дерев’яний монастир і костел Свв. мучеників Роха і Себастьяна.
Ці будівлі розташовувалися під горою, яка через свою висоту підніжжям сягала міських фортифікацій і перешкоджала спорудженню будинків. Щоб вирішити цю проблему, о. Бонавентура вирішив долучити до роботи молодих людей. У своїх проповідях він обіцяв, що їх заслуги перед Богом та місцевою громадою будуть такими ж за чисельністю, як кількість тачок землі, які їм вдасться звести з цієї гори. Роботи проходили дуже швидко і невдовзі гору спланували під будівництво костелу та монастиря. Однак, під час штурму Львова загонами Максима Кривоноса у 1648 р. ці споруди згоріли. Роботи над зведенням нового мурованого костелу завершилися у 1656 р. Фундатором виступив кам’янецький каштелян Микола Бігановський і у 1664 р. костел посвятили св. Казимиру.
Костел св. Казимира постав як однонавова з прямокутною апсидою споруда, вимурувана з цегли і тесаного каменю, отинькована. Будівля скромна, бічні фасади позбавлені архітектурного декору, лише головний фасад вирішений у барокових формах. Його декорують фронтон із кам’яними вазами та ніші зі статуями святих. Гребінь даху над вівтарем вінчає барокової форми сиґнатурка. До головного входу, був прибудований бабинець із фронтоном такого ж стилю.
Архітектура львівського костелу реформатів цілком відповідає вимогам їхнього будівництва. Зокрема, це дуже виразно видно в інтер’єрі. На плані в наві завжди виступають пристінні стовпи, які з’єднуються між собою аркадою і переходять у підпружні арки склепіння. У львівському костелі бічні стіни нави прорізані глибокою сліпою аркадою з трьох арок, які своїм заглибленням утворюють на плані виступаючі зі стін стовпи, декоровані пілястрами, що переходять у гурти склепіння, розділяючи його на три прясла. Склепіння нави хрестове, над головним входом на аркаді влаштовані хори. Аналогічну архітектуру інтер’єру бачимо у реформатському Костелі св. Михайла в Раві-Руській на Львівщині.
Повернемось до історії самого храму. Вже у 1783 р. австрійська влада заборонила діяльність монастирів, а їх споруди разом із землями передали сестрам милосердя для утримання дитячого притулку-сиротинця, шпиталь яких був розташований на сусідній ділянці. Реформатів же перевели до Костелу Св. Михайла монастиря кармелітів босих.
Шпиталь сестер милосердя під назвою св. Вінцента був закладений 1714 р. з метою надання допомоги бідним хворим. До комплексу шпиталю входило декілька споруд: два корпуси з приміщеннями самого шпиталю та каплиця “Святого таїнства”, яка їх з’єднувала, три господарських будинки і притулок для малозабезпечених осіб. Зводили їх упродовж XVIII–XX ст. архітектори Вінцент Равський та Йозеф Фром. У 1879 р. відбулася ґрунтовна реставрація головної споруди шпиталю, здійснена за проектом Альфреда Каменобродського. 1911 р. на ділянці шпиталю постав партеровий будинок за проектом Ігнатія Кендзерського та Адама Опольського. Сиротинець, що отримав назву св. Казимира, та шпиталь св. Вінцента, ведені сестрами милосердя, функціонували до 1939 р.
Від реформатів сестри милосердя отримали у власність величезну земельну територію під Високим Замком, частина якої була засаджена фруктовим садом, що тягнувся вздовж вул. Замкової (Кляшторної), і віддавна був огороджений муром.
У радянський час у приміщеннях сиротинця розмістили трудову колонію для неповнолітніх дівчат, а у шпиталі св. Вінцента – школу міліції. Від 1980-х рр. весь комплекс Милосердя використовувався Міністерством внутрішніх справ СРСР, а відтак і цим же міністерством України.
Із проголошенням незалежності України розпочався новий етап в історії цих споруд. Під час візиту Папи Йоана Павла II у 2001 р., влада зобов’язалася повернути Римо-Католицькій Церкві комплекс колишнього Палацу архиєпископа разом з прилеглим семінарійним храмом Матері Божої Громничної. На відміну від приміщень палацу й сусіднього монастиря, які займали НВО «Система» і різноманітні орендарі, храм на той час вже діяв як греко-католицька церква Стрітення Господнього. Вже тоді йшла мова про передачу УГКЦ, як компенсацію за неї, сусіднього костелу св. Казимира. Процес повернення приміщень РКЦ та приведення їх до належного стану розтягнувся на роки. Тим часом у храмі Стрітення почергово відправляли, не без конфліктів, священики УГКЦ й РКЦ.
Сьогодні храм блаженного Климентія Шептицького виконує роль Церкви-музею сакрального мистецтва Львівської архиєпархії УГКЦ, скарбниці врятованих від знищення перлин народного мистецтва – колекції “Студіону”, яка сьогодні нараховує понад 5 тисяч витворів сакрального мистецтва. У цьому храмі почергово експонують сакральні предмети цієї колекції – старовинні ікони, хрести, які дивом уціліли у радянські лихоліттях. Повне відновлення храму розпочалося лише у середині жовтня 2007 р.під керівництвом отця-студита, доктора богослов’я Себастіяна (Дмитруха).
Храм Блаженного Климентія Шептицького
Адреса: вул. М. Кривоноса, 1 79008
Настоятель: єрм. Севастіян (Дмитрух)
тел. 050-51-91-371
Розклад богослужінь:
Понеділок – Пятниця
7.45 – Божественна Літургія
Субота
9.00 – Свята Літургія
18.00 – Вечірня
Неділя і свята
9.00 – Утреня
10.00 – Свята Літургія
Передсвяття
7.45 – Утреня
18.00 – Вечірня
Софія Предка
Фото: wikimapia.org, sightseen.turistua.com
Використані джерела: www.lvivcenter.org, theology.in.ua
Повязані записи
