Життя кожного із нас пронизане рішеннями, вибором. Ми чи не щодня обираємо – каву чи чай, вставати о 7:00 чи поспати до 8:00, одягнути біле чи чорне. Господь заклав у нас свободу вибору, бо Він не примушує йти широкою чи вузькою стежкою, а представляє лише можливу мапу шляху, розставляючи ніби у казці, орієнтири, – якщо підеш направо, то матимеш такий результат; а наліво – інший, і ми самі обираємо – чи стати «козенятком», чи «прекрасним принцом».
Тому празник Благовіщення зосереджує увагу, на мій погляд, на вмінні прийняти рішення з благої вісті. Мені видається, що саме цей сюжет – поява Ангела Господнього Діві Марії, може глибинно усвідомити і переосмислити для себе саме сучасна жінка. Жінка – сентиментальна і чутлива субстанція, повна ніжності. Відкриваючи обійми для чоловіка, вона дарує всю себе, весь свій інтимний простір. Інколи задумуюсь над тим, що Бог створив настільки велику і водночас прекрасну гармонію між чоловіком і жінкою, що ми, люди, часом не можемо її збагнути і до кінця осмислити. Наш розум не може осягнути цього взаємного віддання Любові, прекрасності дарування двох осіб. На жаль, секуляризований світ пропонує нам зовсім іншу культуру – споживацтва і гомосексуальності. Ми ж намагаємось потурати трендам, підмінюючи справжнє штучним, обираючи фабрикати замість здорової їжі. Оця штучність, на мій погляд, спонукає нас розглядати інтимний простір стосунків між чоловіком і жінкою у межах культури споживацтва з виробленою особливою лексикою: «безпечний секс», «небажана вагітність», «вільні стосунки».
Коли я міркувала над репліками діалогу Марії і архангела Гавриїла, думала про проблему аборту у сучасному світі. Десь чотири роки тому у Римі відбулася цікава історія. Одна вагітна італійка, яку покинув чоловік, коли дізнався про вагітність, у розпачі написала листа Папі Франциску: жінка повністю описала ситуацію, як коханий дізнався про все, як спонукав її до аборту. Проте вона відмовилася від дітовбивства, вирішивши народжувати і виховувати дитину самостійно. Втім, для 35-річної Анни Романо у власній самотності було важливо знайти духовну підтримку, тому без вагань написала Папі. Через кілька днів у жінки «заспівав» мобільний. У слухавці Анна почула голос Папи Франциска: «Я охрещу Вашу дитину! Ми, християни, не можемо дозволити, щоб відбирали надію!». Тому жінка таки вирішила народжувати, не зважаючи на всі страхи і виклики, що постали перед нею.
Я думала над тим, наскільки важко сучасній жінці сказати «так» після того, як вона дізнається про зародження у ній життя. За свідченнями статистики більшість чинить аборт через відмову чоловіка приймати дитину, адже дитина – це чергові витрати, трата вільного часу, відповідальність. Марія каже «так» Богові, прекрасно розуміючи, що завтра буде осуджена тодішнім суспільством через позашлюбну вагітність і нерозуміння. Богородиця обирає, але обирає з Богом, обирає Боже, зрештою, обирає життя, бо Бог і є Життя.
Ми часто у своєму просторі говоримо «ні» чомусь відповідальному, тому, що забирає чимало зусиль, потребує праці; натомість багато наших «так» стосуються швидкого, плинного, суєтного, розважального. Інколи хлопець живе з дівчиною кілька років повноцінним сімейним життям без шлюбу, бо його освідчення і її «так» – це вже межі відповідальності, а так, у неофіційних стосунках, ніхто нічого і нікому не винен. Можна у будь-який момент зібрати речі і піти. Хтось каже, що це – знову-таки вияв справжньої свободи. Але для мене особисто свобода не базується на можливості втечі, справжня свобода формує межі відповідальності.
Отож свято Благовіщення, мабуть, змушує замислитись над важливими екзистенційними питаннями, у якому ключовий аспект – цінність людського «так» не лише іншому, ближньому, але насамперед Богові. Мені видається, що цього року дуже символічно і навіть композиційно поєднані празники Благовіщення і Господнього в’їзду у Єрусалим. Кожен із фрагментів Святого Письма спонукає нас глибинно подумати про важливість прийняття рішень, а отже над проблемами жертовності та самотності. Мабуть, Богородиця, відповідаючи ангелові, як і кожен із нас на хвилину завагалась, подумала про можливу самотність у суспільстві, осуди, це примітно у її запитанні, як можливе зачаття без чоловіка. Так само, як і Христос, в’їжджаючи на осляті, бачачи натовпи своїх «шанувальників», відчував себе на хвилину самотнім, адже добре знав, що вже невдовзі цей натовп кричатиме протилежне. Коли приймаємо рішення, самотність – незворотна, але вона є цінною лише за умови перебування у ній Божого і людського, діалогу. Тоді самотність не є пусткою, лише майданчиком для прийняття важливих рішень. Рішень, які неодмінно відкривають перед нами цінність «так», оцього «зеленого світла» Богові у своєму житті!
Юліана Лавриш
Повязані записи
