Настання Великодніх свят дозволяє підбити підсумок. Особливо важливими є останні три дні Великого посту, особливо Богослужіння цього періоду. У них наче крокуємо разом з Христом, переживаємо історію, яка повторюється більш, ніж два тисячоліття. Ми, ніби невидимий глядач, стаємо свідками Тайної вечері, разом з юрбою опиняємось у Гетсиманському саду, тоді прямуємо до Пилата, на Голгофу, разом з Йосифом з Ариматеї знімаємо тіло Спасителя і кладемо до гробу, разом оплакуємо, славимо, утішаємо страждальну Божу Матір. А у серці непереборне прагнення якнайшвидше пережити кілька днів-годин, діждатися світанку, щоб спільно із жінками-мироносицями захекавшись бігти від порожнього гробу і сповіщати радісну звістку! У подіях Христових страждань кожен із нас аналізує себе, свій час, участь у цьому періоді, місію, розмірковує про пройдений сорокаденний шлях посту. Так само, як і свято Пасхи спонукає замислитись про багато.
Цьогорічний піст був одним із найбільш глибинних у моєму житті. І не тому, що мені частково вдалося витримати особисті заборони на певні речі, взяти участь у ключових Богослужіннях, а тому, що протягом цього часу я знову відкрила для себе живого Бога, по-новому осмислила своє життя, зрозумівши велику цінність у діленні Любові з іншими. За кілька тижнів до початку посту почала відвідувати наших поранених бійців у госпіталі. Хоча наразі найбільше часу проводжу із Сашком, оскільки він найбільше потребує допомоги, проте кожен із хлопців – Руслан, Михайло, Андрій, Антон, Євген стали вже рідними. Одного разу мої колеги спитали, чому я ходжу у госпіталь? Невже хтось з тих хлопців мій родич? Інколи, коли ми спілкувалися з Сашком у палаті, відвідувачі тричі запитували, чи це не мій брат. І я кажу – так, Сашко – мій брат, тільки духовний! Так само можу сказати про кожного з хлопців. На мій погляд, і з цією думкою я починала займатися волонтерством, кожен із наших Героїв – це член родини, адже там, під зливою «Градів» та інших установок він віддає найцінніше – власне життя, аби забезпечити нам мир. Це люди великої мужності і волі, які не побоялись стати на прю, – не втекли, не почали приписувати собі зайві хвороби, зрештою – не стали боягузами; а мужньо прийняли виклик! Тому, без сумніву, наші Герої – це наша Пасха! В останній тиждень посту мала можливість взяти участь у Літургії із нашими пораненими бійцями у госпіталі. Маленький хол для відпочинку одночасно перетворився на каплицю, скромний лікарняний столик – межі святилища. На стіні – ікона Христа-Спасителя і Богородиці, майже намісні. У кутку – гуде акваріум. Момент проповіді священика. Бійці переривають запитаннями, висловлюють власні думки. Такого не почуєш, не переживеш традиційно у храмі. Бо часто обмежуємо себе формалізмами, відокремлюємо особистими огорожами; часто Літургія для нас стає традицією, бо не маємо шансу побачити живого Бога.
Наші Герої – це наша Пасха, тобто, по-перше, вони є її відображенням. Чимало бійців тут, на молитві, інколи з їхніх грудей виринає стогін – від важких поранень, а може і від спогадів. Впевнена, що багато з них там, у тому минулому, не вірили у Бога, вважали Його вигадкою схиблених фанатиків. Тепер вони у змодельованій каплиці, – дехто з цікавості, дехто через побожність, з якою пройшов вздовж особистої лінії фронту, а хтось – від безвиході. Вони у цьому дійстві, хоча для них багато незрозумілого. Проте кожен із них усвідомлює, як воно пережити особисту зраду і Тайну вечерю, а ще більше – вони добре знають, що означає Велика П”ятниця; адже їх стільки було протягом останнього часу! Коли отець говорить про смерть Христа і плащаницю, я бачу, як їхні очі наповнюються слізьми. Спогади про своїх побратимів, «розп’ятих», осоромлених, знищених зрушують стіну болю у серці. Проте вже за мить поруч із смутком у їхніх поглядах проблискує промінь оптимізму. Наші Герої – це свідчення справжньої віри, бо якби вони не вірили у перемогу свого народу, то не підставляли б власні груди під кулі. Подібно до апостолів, які вважали, що без віри у воскресіння Христа їхня справа – марна.
Наші Герої – це наша Пасха, бо вони наш національний «Пейсах», тобто «Перехід»! У моїй пам’яті не тільки силуети бійців із зони АТО, погляди друзів з госпіталю, відважних кіборгів у Донецькому аеропорту, але погляди з портретів на Інститутській. Мірило совісті для сучасного українця! Якби не велика жертва Героїв Небесної Сотні, хтозна, як надалі розвивався б цей сценарій Свободи. Ці люди стали містком між минулим і майбутнім, між старим і новим, водночас засвідчивши той самий концептуальний набір, що і Христос, – смерть подолано, ад знищено, світло просвічує темінь!
Сучасні Герої – це наша Пасха! Та чи готові ми гідно прийняти цю жертву? Мені боляче, коли знаходяться шахраї, які стягують із благочинних карток кошти хлопців на доволі великі суми, коли знаходяться псевдоволонтери, що шукають користі і вигоди тільки для себе, прикриваючись благородними ділами! На жаль, спокуса і гріх Юди ще досі поміж нами. Пройшло більше, ніж дві тисячі років, а типажі не змінилися. Тому, слухаючи читання зі Святого Письма під час святкових Богослужінь, міркуймо над тим, а прототипом кого ми є у нашому житті – Петра, Юди, Пилата, Йосифа Ариматейського, жінок-мироносиць, а може і Томи? Під час цих пасхальних свят пропоную зупинитись і замислитись, оцінити вповні велич Христового воскресіння, розглянути власне життя – критично і без прикрас, зрозуміти, що перемог на нашому полі бою значно більше, ніж поразок. Проте ціна кожної перемоги – це смерть і страждання Христа, це смерть, поранення, біль наших сучасних Героїв та їхніх родин.
У документальному фільмі «Цінувати чоловічі сльози» (цей фільм про капеланство у зоні АТО) владика Богдан (Манишин), єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ, який всю свою літню відпустку провів на сході, коли його запитали, чому він тут, відповів: «Я навідував одного пораненого бійця у шпиталі, і він мене попросив: «Проживіть хоча б одне літо не для себе!» Проживімо хоча б Світлий тиждень не для себе! Будьмо разом з ними! Звісно, я не закликаю бути фізично. Будьмо з ними подумки, у молитві!
Христос воскрес! Воістину воскрес! Слава Україні! Героям слава!
Юліана Лавриш
Повязані записи
