У перший день Великого посту в ексклюзивному інтерв’ю розмовляємо з отцем Тарасом Михальчуком, настоятелем Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла, про важливість приватних постанов на час посту, страх перед сповіддю, про гріхи, які щоразу повторюються, про депресію, «духовну лінь» і особливу цінність молитви св. Єфрема.
Отче, зазвичай на період Великого посту люди роблять собі особисті постанови. Щось вдається дотриматися, а щось ні. Як Ви вважаєте яка постанова є найважливішою?
Перш за все хочу зазначити, що піст – це особливий час Божої ласки і благодаті. Ми повинні перестати боятися довіряти Богові. На мою думку, це повинно бути основною постановою. Коли людина перестає боятися, то вона починає з радістю приступати до Сповіді. Таким чином, змінює своє життя і свої погляди на життя. Отримує можливість по-іншому побачити себе і своє покликання.
Іноді важко приступити до Тайни Сповіді через страх. Що Ви порадите людям, котрі боряться з такою проблемою? Як знайти сповідника, який дійсно тебе почує?
Думаю, що людину перед Сповіддю стримує невіра в те, що вона може змінитися. Важливо пам’ятати, що Свята Тайна передбачає невидиму дію Бога, який особисто дає силу змінювати ситуації довкола нас. За взірець я завжди беру притчу про «Блудного сина». Знаємо, що син зробив дуже багато недобрих вчинків. Проте він прийняв рішення повернутися до дому незважаючи на свій страх і ми знаємо, що батько його чекав, при зустрічі нічим не дорікнув. Він прийняв його знову до свого дому. Бо це навернення – це повернення від смерті до життя. У ці хвилини, коли до нас прийде думка, що страшно йти до Сповіді, то відразу згадайте собі, що Господь є милосердним. Наше навернення для нього є настільки важливим, що при зустрічі він нас обійме, пробачить і прийме до свого дому.
А якщо у нас один і той самий гріх постійно повторюється. Наприклад гординя притаманна усім людям у різних своїх проявах. Як тоді бути? Виходить, що ми постійно повторюємо одне і те саме і нічого не змінюється?
Гординя – це вже вершина гріхів, які назбируються поволі. Під час посту маємо дуже добру нагоду побути в тиші, пройти через таку свого роду пустелю. Вважаю, що під час посту кожен з нас може віднайти відповідь на питання, яке давав Господь свого часу Адамові: «де ти є?». Постараймося собі до завершення посту дати відповідь на це питання. Завжди є причина тому, що наші гріхи повторюються. Дуже часто ми її вже не бачимо. Ми помиляємося, коли думаємо, що повторяємо ті самі гріхи, бо можливо я когось здивую, проте вважаю, що тих самих гріхів не буває. Після кожної щирої сповіді людина стає іншою. Людині тільки так видається, що вона приходить з тим самим тягарем, бо з кожною сповіддю людина стає іншою і сильнішою. Господь в особливий спосіб змінює людину. Це боротьба, в якій непотрібно опускати руки. В кінцевому результаті ми як переможці скажемо собі, що ми довіряємо Богові своє життя і свою боротьбі зі слабкостями. В такий спосіб настане день, коли ми перестанемо повторювати ті самі гріхи, з якими боремося.
У весняний період людям притаманно впадати у депресію. Так званий «весняний авітаміноз». Як боротися з таким занепадом і продовжувати відчувати душевну радість?
Справа в тому, що Тут стоїть питання про самооцінку людини. Чи має вона почуття захищеності і любові та відчуття потрібності. Яким є її особисте бачення Господа? Дуже часто ми помилково вважаємо, що Господь є десь дуже далеко, що лише дивиться на наші недоліки. А Він є люблячим і Тим, Хто завжди нас чекає. Він прийшов в цей світ і пішов на хрест, щоб померти, воскреснути і разом зі собою воскресити людину. Під час посту ми маємо над цим в особливий спосіб замислитися. Така думка повинна нам допомогти боротися з депресивними станами і з стресовими ситуаціями. Відчуймо, що ми є у Божих долонях. Господь є з нами. Але, пам’ятаймо також і про наші кроки назустріч Богу. Я би хотів повернутися до Святих Тайн: від Сповіді до Євхаристії. Вони є обов’язковими для того, щоб бути у постійному зв’язку з Господом. Таким чином в один момент ми зможемо справді відчути, що Господь є з нами, він огортає нас своєю любов’ю. Пам’ятаючи це нам буде легше не сумувати і не впадати у нудьгу.
Отче, щиро кажучи людям притаманне таке почуття як «духовна лінь». Це про те, що не хочеться йти до Сповіді чи на молитву. Саме у Великопісний час молитви є значно довшими, зокрема Канон Андрея Критьського. В який спосіб налаштувати струни своєї душі на Великопісну молитву?
Насамперед потрібно пам’ятати тоді, коли нам здається, що ми менше віримо, що ми стали лінивими, то Господь не перестає вірити у нас. Божу любов ніхто і ніколи не зможе змінити. В ті періоди, коли ми не маємо емоційних пережиттів ми повинні пам’ятати, що є незмінна правда: Господь не змінює свою любов по відношенню до нас. Така думка стає рушійною силою і початком мотивації для людини. Бо навіть якщо я сьогодні нічого не відчуваю, то я просто знаю, що Господь є поруч і я хочу Йому довірити своє життя. Дуже часто потрібно спробувати себе пересилити і просто бути. Якщо ми емоційно не відчуваємо чогось особливого, а просто є присутні, то це вже є багато. Це та сама боротьба, яка можливо хоч на останньому тижні посту, проте обов’язково увінчається нашою зустріччю з Богом.
А як щодо молитви св. Єфрема? Ми її молимося впродовж всього посту. Як правильно ввійти в структуру молитви, бо там кожен рядок має величезний сенс, який розкривається для нас?
Так, ця молитва справді є дуже особливою. Ключ до її розуміння знаходиться у перших словах: Господи і Владико життя мого… Якщо ми входячи в цю молитву зрозуміємо сенс цих слів, що моє життя належить не мені, а Богу, то ми у Нього як у Владики нашого життя попросимо допомоги і разом з ним будемо боротися зі всіма проблемами і гріхами. В одну з неділь напередодні Великого посту ми читаємо притчу про «Митаря і Фарисея». Фарисей докладав багато зусиль, щоб виконувати різноманітні релігійні практики. Його проблема в тому, що він забув, що Господь є Владикою його життя. Митар будучи грішником дуже чітко розумів, що він грішний. Він говорив основне: «Господи, прости мені». Коли ми переживаємо чи зможемо змінити своє життя, то за приклад можемо поставити собі цю коротку молитву: «Боже і Владико життя мого, я тобі довіряю життя».
Що би Ви порадили прочитати у часі Великого посту?
За такою порадою я б рекомендував кожному звернутися до приватного духівника, позаяк він краще відчуває духовні потреби людини. Особисто заохочую під час посту читати Новий Заповіт. Щоб разом з Ісусом крокувати у Його земному житті на шляху до Голгофи, Воскресіння і Вознесіння. Звернімо увагу на Євангеліє від Марка, в якому розповідається про похід Ісуса на 40 днів у пустелю, де Він каже: « я прийшов кликати до покаяння не праведників, а грішників». Це дуже серйозний акцент. Якщо ми сьогодні себе відчуваємо грішними, то розуміймо, що Ісус прийшов безпосередньо до нас тут і тепер.
Дуже дякую Вам за розмову!
Розмовляла Оксана Бабенко
Записала Христина Кутнів
Повязані записи
