У 2009 році у Польщі відбулися урочистості з приводу беатифікації священика Єжи Попєлушка. Безумовно, польські центральні канали транслювали наживо всі події, які відбувалися у Варшаві. На площі Пілсудського зібралося кілька десятків тисяч людей, які взяли участь у Святій Літургії, а пізніше спільно приступили до Євхаристії. Коли я слідкувала за трансляцією, поставила собі запитання: чи могло б щось подібне відбутися в Україні? Невже особа одного священика може настільки згуртувати націю? Тоді я майже нічого не знала про постать о. Єжи Попєлушка, окрім єдиного факту, – у 80-их він був замордований комуністичною польською владою через участь у «Солідарності». На щастя, у 2009 році у Польщі презентували фільм «Попєлушко: свобода є в нас», який і розкриває громадянську позиційність, духовність і багатогранність постаті блаженного. А водночас спонукає задуматись глибше – про місце Церкви у розвитку громадянського суспільства!
Впродовж усього свого життя о.Єжи бачив і переживав насильство. У фільмі є фрагменти з його повоєнного дитинства, а пізніше зі служби у війську. До речі, чи не найбільше принижень Єжи зазнав на солдатському посту, оскільки до кінця був вірний Богові, вчив молитися інших, а це не подобалося атеїстичній комуністичній військовій верхівці. Після війська, після завершення навчання у семінарії, у 70-их, Єжи отримує священичі свячення. Стає пастирем якраз у той бурхливий для своєї країни час, коли панує дух приниження, волання робітників про захист прав; коли влада підіймає кийок на свого громадянина. Отця Єжи просять відслужити месу на одному із заводів, де розпочався страйк. Коли священик приходить до звичайних робочих, вони зустрічають його оплесками, просять про сповідь, перепрошують за те, що їхній вівтар для служіння, який вони виготовили власноруч, настільки скромний. Після цієї спільної меси о.Єжи розуміє, що має бути разом з цими людьми, допомагати їхнім сім’ям і фінансово, і духовно. Вразило, коли до квартири священика прийшов бідний робітник і сказав, що його син не має взуття. Отець запитав розмір черевиків, після чого зняв власні черевики і простягнув біднякові.
Священик Попєлушко закликає своїх однодумців боротися зі страхом: «Страх – найбільший недолік апостольства, бо він стискає серце і горло. Кожен, хто замовкає перед ворогом, заохочує його. Змусити мовчати через страх – перше завдання безбожної стратегії». Окрім того, отець обирає шлях боротьби – він служить меси чи не у кожному куточку Польщі, організовує прощі з метою підтримати дух свободи серед людей, відвернути від їхніх сердець зневіру. Оскільки комуністична влада не дозволяла відкрито проводити політичні мітинги, отець Єжи під час спеціальних Літургій чи прощ відкрито молився за учасників «Солідарності», а також через вибрані уривки з Євангелія намагався наголосити, що потрібно боротися за свободу своєї Батьківщини, бо кожен із нас апріорі є вільним.
Цікавий фрагмент у фільмі, коли під час одного великого Богослужіння, через силу своєї проповіді отець Єжи змусив двох хлопців шанувати Церкву. Обоє сиділи на лавці поблизу храму і слухали гучномовець. Коли вони почули слова отця, настільки перейнялись ними, що один із них промовив: «Підведися, ми ж в храмі!»
Священикові довелося пережити чимало – судові засідання (під час чергового засудження звичайних робітників отець вибіг із зали, коли його запитали навіщо, він відповів: «Я втікаю від ненависті!»), слідкування агентами, прослуховування, виливання бруду у ЗМІ. Друзі піклувалися про безпеку пастиря і таємно порозмовляли з єпископом, щоб відіслав священика на студії до Риму. Отець Єжи відмовився і дуже образився: «Мені прикро, що ви – мої друзі, а так і не зрозуміли найголовнішого. Я воюю зі злом, а не з його жертвами! Бог створив людину вільною, і я є вільним!».
Попри телефонні дзвінки і відверті погрози, отець Єжи продовжував організовувати меси, молитися за Польщу, за поневолених і тих, кого катують. Коли знову-таки його друзі хотіли супроводжувати його під час подорожей, він відмовляв їм, прохаючи не наражати себе на небезпеку через сім’ї. Отець Єжи взяв на свої рамена цей хрест за країну, і це був початок не лише священичої Голгофи, але і мучеництва великого поляка. Під час одного із нічних переїздів комуністична агентура викрала отця Єжи, після численних побоїв священику прив’язали до камінь до шиї і викинули у річку. Поляки сприйняли смерть священика, як кульмінацію знущань, останню краплю, яка збурила їх остаточно повалити злочинний режим і досягнути свободи. Мучеництво отця Єжи дало наснагу «Солідарності» попри, здавалося б, безвихідь спрямувати останні зусилля і визволити країну!
Фільм спонукає нас до того, щоб порівняти ситуації, проаналізувати місце Церкви у творенні українського суспільства. Події Революції Гідності свідчать, що ми, українці, – духовна нація. Для мене, мабуть, найбільш яскравим свідченням цього є 30 листопада 2013 року, коли після жорстоких побоїв студенти побігли не будь-куди, а саме до храму. Як дослідниця цієї теми, можу сказати, що комунікація між Церквою та суспільством саме після 30 листопада вийшла на дещо новий рівень, але як багато залишається роботи попереду. Мені боляче зараз чути сварки чи дискусії між духовенством, яке представляє різні конфесії, у соціальних мережах, боляче бачити ворожість поза спинами і тицяння пальцями; боляче, коли розмова розпочинається і завершується поділом на православного, католика чи протестанта! Боляче, коли обписують храми чи будь-яким іншим чином нищать майно святині тільки тому, що хтось є «правильний», а хтось – ні.
Чи може Церква стати активним сегментом громадянського суспільства в Україні? Так, безумовно може, але не ціною внутрішнього фарисейства, не ціною фальшивої усмішки і рукостискань; а тільки завдяки відкритим серцям та обіймам двох братів.
«Завжди є тисячі причин, щоб підкоритися власному страхові. Найбільший ворог – не міліція, уряд чи інша людина, а наш страх. Старайся робити те, що є важливим і довіряй Богові. А Бог тебе не залишить!», – наголошував о.Єжи Попєлушко.
Юліана Лавриш
Повязані записи
