«Говорю вам, що так же й на небі радітимуть більше за одного грішника, що кається, аніж за 99 праведників, що не потребують покаяння!…» (Лк. 15. 7).
«Так і Отець ваш Небесний не хоче, щоб загинув хоч хтось один із цих малих дітей» (Мт. 18. 14).
Ми добре знаємо, що недосконалі. Але це не має заважати нам прагнути до святості та ставати кращими кожного дня. Сьогодні налічується чимало цікавих історій про навернення грішників до християнства. У цьому матеріалі хочу розповісти одну з них про Святого Августина.
Святий Августин – це християнський богослов, філософ, вчитель Церкви, святий католицької та православних церков (при цьому в православ’ї зазвичай іменується з епітетом блаженний – Блаженний Августин, що, однак, є лише найменуванням конкретного святого, а не більш низьким ликом, ніж святість, як розуміється цей термін у католицизмі). Він відомий насамперед за таким твором як «Сповідь», у книзі VIII якої зображує історію власного навернення.
Августин Аврелій народився у м. Тагасте (Нумідія, Африка) у 354 р. Його батько, Патрицій, був дрібним власником, язичником, який хрестився наприкінці життя. Мати ж завжди була християнкою. Зараз це відома свята – Моніка. Він вивчав риторику у Карфагені, згодом викладав її.
Його шлях, як життєвий, так і творчий – це шлях від сумніву до віри, від критики до догматизму. Можна зауважити, що так до Бога йшли багато освічених римлян того часу. Це був перехід від язичництва до християнства та переоцінювання значення античної культури і вченості.
Його духовну еволюцію приходу до християнства можна простежити поетапно. Перший – пов’язаний з матір’ю, яка заклала передумови навернення в християнство. Августин гордився своїми вміннями та талантами, навіть вивищував себе серед ровесників. Також у молоді роки він був надто відкритим до любовних потіх, з цього гріха йому було складно вирватися.
Наступний етап – це знайомство із втраченим на сьогодні «Гортензієм» Цицерона, після чого дев’ятнадцятирічний юнак «з неймовірним душевним запалом зажадав безсмертної мудрості» (Сповідь, книга ІІІ). Августин звертається до Біблії, але не може зрозуміти її через стиль написання, який був дуже відмінний від звичного цицеронівського. Зароджені сумніви щодо мирських благ та чуттєвих задоволень згодом приведуть його до філософії.
Третім етапом духовної еволюції стає зіткнення з маніхейством, яке видається порятунком на раціональному рівні. (Маніхейство – це синкретичне релігійне вчення, яке поєднало у собі вавилонсько – халдейські, перські (зороастризм), гностичні, юдейські та християнські погляди). Але, в міру заглиблення у вивчення астрономії і космології, йому почали здаватися все більш дивними космологічні міфи маніхеїв. Разом з цим його астрологічні вірування були розхитані критикою друзів. Під впливом цього всього у блаженного Августина накопичилося багато сумнівів і здивувань, які не могли пояснити місцеві маніхеї. Таким чином згодом зачарування маніхейством зникло. Далі, після відходу від нього, намагається знайти себе у філософії академічного скептицизму і це четвертий етап навернення.
П’ятий етап – зустріч із єпископом Амвросієм у Мілані. Тоді ж Августин відкриває для себе заново неоплатонізм (вчення про безсмертя душі, про зв’язок божественного та світського), а також Біблію, через яку починає бачити справжній сенс християнства та його центральної постаті – Ісуса Христа. «Ця Книга здавалася мені негідною в порівнянні з величчю Цицерона, бо моя пиха гордувала її простотою, а гордість розуму не сягала її глибини. А насправді вона відзначалася тим, що зростала разом з маленькими. Але я обурювався на те, щоб бути маленьким і, надутий пихою, сам собі здавався справді великим» – зазначає Августин. Він зрозумів, що мета щодо пошуків мудрості, які він проводив через грецьку філософію, досягається саме у християнстві.
Останній етап духовної еволюції – боротьба з відступниками від християнства: у 404 р. переміг маніхеїв, а у 411 р. на нараді у Карфагені довів єпископам помилковість поглядів донатистів (які проголошували, що правдива Христова Церква складається тільки з досконалих (праведних) — грішники не є членами Церкви), у 417 р., під час Собору у Карфагені, доводами з Біблії здолав пелагіян (вони стверджують, що перворідний гріх не обтяжує людину, а також надають невелике значення Божій милості).
Один з великих дослідників патристики Б. Альтанер так оцінив Августина: “Видатний єпископ, він поєднав у собі творчу енергію Тертуліана і широту духа Орігена з релігійним почуттям Кипріяна, діалектичну проникливість Аристотеля з польотом ідеалістичної спекулятивної думки Платона, практичний здоровий глузд латинян з духовної пластичністю греків. Він був найбільшим філософом епохи патристики і найбільш впливовим теологом церкви взагалі… Що Оріген зробив для теологічної науки III та IV століть, то Августин ще більш дієвим чином продовжував робити протягом століть, аж до сучасної епохи. Його вплив виходив за рамки філософії, догматики, теології, містики, поширюючись на соціальне життя, церковну політику, право: одним словом, це був великий зодчий західної середньовічної культури”.
Пам’ятаймо, що Бог любить нас і завжди чекає з відкритими обіймами!
Оксана Гірчак
Використані джерела:
- Дж. Реале, Д. Антісері. Західна філософія від витоків до наших днів. Том 2. Середньовіччя.
- Коплстон Ф. Історія Середньовічної філософії
- Дубчак С. Творчість Аврелія Августина як джерело до вивчення історії Латинської Африки першої третини V ст.
- Ковальов Д. В. Вплив філософії Аврелія Августина на сучасність
- http://www.christusimperat.org/uk/node/36933
Повязані записи
