Сьогодні вшановуємо одне із багатьох у нашому календарі богородичних свят – Пречистої Діви Марії. Всі ми гучно святкуємо Собор Пресвятої Богородиці, котрий припадає на другий день Різдвяних свят, відзначаємо молитовно і не тільки її Успення, Різдво і Покров, котрі в народі називають першою, другою і третьою Пречистою, менш торжественно, та все ж вшановуємо празник Введення у храм пресвятої Богородиці. Та є Богородичні празники, про які знаємо порівняно мало. Це наприклад положення ризи Богородиці у Влахерні, котре святкуємо 2 (15) липня, та Співстраждання Богородиці, котре є рухомим святом.
А в нинішній день відзначаємо свято положення пояса Пресвятої Богородиці. Про всі перелічені вище празники, за винятком тих, про котрі описано в останньому реченні, знаємо досить багато, натомість празник положення пояса є маловідомим та «непопулярним». Історію цього свята подаємо за текстом, розміщеним на порталі «Кіріос»:
Згідно передання, Пресвята Богородиця Марія Сама виплела Свій пояс із верблюжої шерсті та передала його Апостолу Томі, коли возносилася на Небеса. Цим потішила його, бо ж він запізнився на її Успіння.
Оскільки мощей Пресвятої Богородиці немає, бо Вона, згідно церковного передання, взята до Неба всеціло, то пояс, як і її риза, – залишилися нам на згадку про Неї та як доказ того, що Вона жила на землі.
Пояс переховували інші учні після мученицької смерті святого апостола Томи, а тоді поклали його у церкві Влахернській у Константинополі, – там же, де появилася Божа Мати, тримаючи Свій Омофор над народом Константинополя у 9-му столітті, як це бачили святий Андрій Христа Ради Юродивий і його ученик, святий Єпіфаній (це ж – і джерело Свята Покрови). Це – перше Покладення Чесного Пояса відбулося в часі правління Імператора Аркадія (395-408 рр.). Він привіз пояс до Константинополя із Єрусалиму, а його дочка Пульхерія сховала пояс у золотому кивоті в церкві Пресвятої Боородиці. Там він зберігався 5 століть.
Друге Покладення чесного пояса відбулося в церкві Халкопратійській в Константинополі через 500 років. Тоді Константинополем правив імператор Лев Мудрий (або Філософ, 886-911 рр.). Його дружина Зоя була опанована злим духом, який її сильно мучив. У видінні, посланному їй Господом, вона дізналася, що зможе видужати, коли на неї покладуть пояс Пресвятої Боородиці. Тоді всі почали шукати його і знайшли в кивоті церкви Пресвятої Богородиці. Правлячий Патріарх поклав пояс на імператрицю і та в той же час видужала. Із вдячності Богові за це чудо зцілення вона оздобила Пояс золотими нитками і положили його назад у кивот та закрила.
Свято Покладення Чесного Пояса встановили в 12-му столітті. А в столітті 14-му імператор Іван Катакузінос передав пояс до монастиря Ватопедського на святій Горі Афон. На даний час Пояс поділений на три частини, одна з яких зберігається у тому ж монастирі, друга – в монастирі в Трірі (Німеччина), а остання – в Грузії.
В контексті цього празника хочеться сказати про те, що було сказано вже неодноразово. Реалізуючи наше християнське благочестя через молитву і участь у богослужіннях мусимо вміти правильно розставляти пріоритети. Відрізняти головне від другорядного.
У попередніх нотатках ми вже не раз говорили про те, що чудо – фокус і Господу немає потреби діяти посередництвом атракцій. Також говорили про те, що головною і центральною у нашому християнському житті мусить бути постать нашого Бога – Ісуса Христа. Все інше – важливі середники, котрі мають покріплювати нашу віру, але вести її у правильному напрямку – до Бога, до Христа.
Вшановуючи положення пояса Богородиці, не поклоняємось шматку матерії. Поклоняємося Пречистій Діві, котра посередництвом цього шматка матерії, котрий по праву є великою реліквією, оздоровляє людей.
Власне, Богородиця має бути для нас добрим прикладом правдивого тривання у вірі. Бо саме вона була тихою і смиренною, котра не шукала ні слави, ні атракцій, але кожної секунди була готова говорити Богові «так». На кожній з ікон Богородиці із Ісусом при грудях Її рука вказує на Нього, Її Сина і нашого із Нею спільного Бога. Вона мовби каже і промовисто жестикулює нам куди і на кого нам треба безнастанно звертати свій погляд, аби осягнути спасіння. Вона вказує на Христа – Ісуса з Назарету, Сина Божого і Її Сина.
Саме перейнявшись такою правдивою побожністю і довірою до Бога, котра була в Марії, зможемо правдиво вести своє християнське життя. І тоді нам буде неважливо, чи були ми біля оригіналу пояса Богородиці у монастирі Ватопед на Афоні, чи біля святого хітону в Трірі, чи йшли хресною дорогою в Єрусалимі, чи все життя плекали свою побожність через ревну молитву і єднання з Господом у святих тайнах в маленькій церковці найменшого села.
Бо спасаємось не реліквіями. Не реліквії нас рятують і оздоровлюють, але лише Бог є тим, хто подає благодать, здоров’я і спасіння.
Звичайно ми маємо належно шанувати і по можливості молитовно відвідувати та вшановувати реліквії і святині християнства. Та це вшанування не має бути самоціллю, бо шануючи їх мусимо цю славу «переносити на Первообраз».
Саме тоді будемо правдиво віруючими християнами, коли подібно до Марії весь час будемо мати погляд звернутий на Божественного Спасителя – Господа нашого Ісуса Христа.
Володимир Мамчин
Повязані записи
