Існує загальна, але надзвичайно доцільна формула, або ж модель залучення кожного християнина до богослов’я і богомислення. Вона полягає в тому, що християнин повинен бути вправним богословом, а богослов – християнином. Адже богослов’я як шлях пізнання істини євангелької, і як досвід від такого пізнання (віровчення), включно з живими та методологічними вимірами становлять його єдину основу. Звідси, воно стає фундаментом для вирішення соціальних проблем. Однак, це не завжди так, адже якщо би богослов’я постійно клалося в основу суспільних відносин, кожна людина у взаємозв’язку з іншими несла б вагоміший, пріорітетно вищий і більш духовний багаж цінностей. Впевнено б крокувала до солідарності як єдності в гармонізації і співпраці кожного зі всіма. А її життя стало б прикладом повноти Любові.
Річ в тім, що богословські виміри суспільного життя не завжди чітко спрямовуються на його ж предмет, а саме – Пресвяту Трійцю. Троїчна модель життя християнина є схопленням Божої Правди, що переноситься на загальну культуру його перебування у цьому світі. Вона полягає у Спасінні, до якого йде християнин впродовж усього свого життя. Важливо те, що людину Спасає Отець, через Сина у Святому Дусі. Спасає тоді, коли вона стає четвертим учасником Божої Трапези, четвертим сопричасником Божої Любові. Така сопричасність повинна переноситись й на суспільне життя, як форма і спосіб співпережиття і взаємодії зі своїм ближнім. Звідси, вчення про Трійцю явно розуміється як соціальне вчення, яке є формою солідарності, соборності, спільності Триєдиного Бога і Його творіння – людини.
Трійця людину творить, причащає до себе, (людина стає співучасником Любові), та ізбавляє, або ж спасає, оправдовує, виліковує її. Тобто, Трійця веде людину до досконалості (святості), стає прикладом не лише Любові, але й Спасіння.
Ікона Трійці – приклад відносин, які повинен вибудовувати християнин у співжитті з іншими, в сім’ї і суспільстві загалом. У одному із інтерв’ю Владика Борис ствердив, що Майдан став особливою іконою духовних істин і цінностей. Ця ікона вказала на духовне возз’єднання українського суспільства. Можливо саме тут відбувся прямий вияв Божої Благодаті завдяки Святому Духові. Можливо саме на прикладі Майдану Ікона Трійці ожила як істинний приклад спільності та Любові до ближнього, і до всіх. Можливо українське суспільство певною мірою взяло участь, долучилось до Божої Трапези Любові.
Запитую чи стало це можливим, бо намагаюсь розкрити те, в чому полягає троїчна парадигма християнського життя в суспільному розрізі. У цій спробі наштовхнулась на визначальну думку – троїчна модель є прикладом життя в суспільстві. Вона розкривається так, що Отець, Син і Святий Дух перебувають у єдності, сопричасті Любові. Утворене коло Їхньої взаємодії постає як множинність, а не індивідуалістичність, що передається четвертому учаснику цього сопричастя – людині. Людина також утворює подібне коло прикладом свого життя в Бозі, з собою, ближніми і цілим світом. Сфера, способи і форми її співжиття, взаємодії, стосунків і спілкування в суспільстві можуть вказувати на присутність в ньому сопричастя Пресвятої Трійці. Трійці не абстрактної, а живої.
Пресвята Трійця є образом взаємної Любові, яка передається від Отця до Сина і Святого Духа. Останній не є її плодом, а так званою «скрепкою» Того, Хто Любить, і Кого Люблять. Так, як Любов є завершенням природи людини, то вона залучається, причащається до Неї завдяки Святому Духові. Святий Дух – не породження Любові, а визначальна її частина, яка вказує на множинність. Він є тим, що вказує на Її розділеність між Богом і людьми. Тому, образ взаємної Любові постає не лише як відповідь Тому, Хто Любить, від Того, Кого Люблять. Але й переданням цієї Любові іншому, в якого вона буде такою ж взаємною, як в Того, Хто Любить. Саме тому, Бог є Любов, і кожному з нас слід бути прикладом такої Любові.
Коло Любові переноситься на суспільне життя людини, яке вибудовується на ґрунті взаємовідносин із світом і соціумом. Любити ближнього, як на мене, означає і любити ближнього твого ближнього, навіть якщо він твій ворог, чи недруг. І цей недруг повинен любити тебе так само, як свого ближнього. Лише так сповняється та спільна Любов, яка постає на прикладі Триєдиного Бога. Звісно, троїчна модель життя християнина в суспільстві вимагає дійсно живої віри, яка підтверджує і підсилює зв’язок людини з Богом. Вона вимагає великого внутрішнього зусилля побачити дію Пресвятої Трійці не лише в її духовному житті, але й в побутовому, буденному.
Образ Трійці, як образ спільної Любові, є й образом Божої Мудрості і Благодаті, до якої християнин також може долучитись. Людина, що вибудовує своє життя на прикладі Трійці стає учасником Тайни Божої Мудрості, а звідси – дитиною Божою за Благодаттю. Вона доходить до тої досконалості, до якої Бог й закликає. Людина перестає у всьому покладатись лише на себе, і на свої скупі розумові та фізичні потуги, а віддається Волі Триєдиного Бога.
Життя троїчне є в Богові-Трійці. Мир і Злагода приходить в суспільне, чи особисте життя тієї особи, яка втроєна в неї. Стати учасником Трійці Єдиної, загалом означає повномірно, настільки наскільки це можливо бути з Богом, і бути тим образом і подобою, за якими Він створив людину. А звідси, вибудовувати своє мирське життя таким чином, щоб передавати Боже Слово завдяки Його Мудрості через Любов своїм ближнім. Звертатись до іншої людини також як до дитини Божої за Благодаттю.
Мені видається, що по-перше: саме троїчна парадигма безсумнівно вичерпно вкладається у будь-яке соціальне вчення, яке може розробити людина. По-друге, на жаль не завжди суспільне життя християнина є досконало втроєним. Це й складає причину всіх невдач, непорозумінь, неприємностей та бід, на які наштовхується людина в своєму співжитті з іншими в соціумі. Така розтроєність не дозволяє християнину передавати у цей світ ту силу сопричастя з Богом, і самій до неї долучитись. Вона явно відмежовує людину від повноти Божої Любові. Тоді кожен з нас у меншій мірі чує і слухає Слово Боже, втрачає краплину Його Мудрості.
Загалом, людина стає сопричасником Трійці не лише як четвертий учасник повноти Любові, але як істота, що створена на Образ і Подобу Божу. Звідси, участь у Пресвятій Трійці дає людині розвиватись, пройти той життєвий шлях, завдяки якому вона переходить від свого початку, як Образу Божого, до Його подоби, тобто до богоподібності. Звісно це нелегка дорога, однак, як мені видається, втроєність людини допоможе подолати всі труднощі і прийти до Бога. Адже модель Трійці запрошує християнина до Себе в ім’я Отця і Сина і Духа Святого, а це перше і визначальне сопричастя з Нею. Якщо кожен християнин сам пам’ятатиме і нагадуватиме про це іншим, тоді троїчна парадигма повною мірою розкриється в суспільному житті кожного та всіх. Важливо зауважити, що звідси випливає те важливе явище в християнстві, яке ми найменуємо місіонерством. Впевнене плекання не лише живої віри, але й співучасті до Пресвятої Трійці дозволяє закарбовувати те, в Ім’я якого Бога ми хрещені. А саме – Триєдиного.
Підсумовуючи зазначу, що пізнати Трійцю повномірно і вичерпно складно, більше того – неможливо. Річ в тім, що між Триєдиним Богом і людиною наявна онтологічна прірва, через яку людський розум не здатен добратися до Таїнства Пресвятої Трійці. Однак, людина все ж неодмінно долучається до Неї, стає Її учасником завдяки своєму християнському життю, повноті живої віри, любові до Бога, себе і своїх ближніх. Завдяки щирій молитві, духовній тиші і миру в собі вона здатна почути Волю Троїчної Ради. А чуючи Її, християнин має покласти в основу свого суспільного життя образ спільної Любові, за якою й стоїть Боже Слово і Мудрість. Лише таким чином кожен із нас здатен побачити в собі Образ Божий, і впевнено крокувати до Його Подоби, а відтак й до Спасіння через досконалість.
Анна Оленська
Джерело: Християнин і світ
Повязані записи
