Три дні у монастирі: “Коли спадають маски”

На початку березня за вікном досі вирувала сувора зима. -12 (у кращому разі) на термометрах, пальто, як єдино можливий варіант офісного одягу і холод: фізичний, душевний, нав’язливо-пронизливий та похмурий.

Ввечері після роботи звично «блукала» стрічкою новин. Оголошення «з’явилися два вільні місця на реколекціях для дівчат» чомусь відразу зачепило мене. І вже за кілька хвилин я телефонувала за вказаним номером до сестри Тадеї (Яртим).

Потім почалися сумніви. Чи варто кудись їхати у такий дикий мороз? Я ж нікого не знаю з учасників реколекцій, тож як витримати там три довгих дні? Однак наступного вечора вже впевнено стояла на засніженій зупинці, чекаючи на автобус, який вирушав на Замарстинівську.

Навіть брама монастиря святого Альфонса (Згромадження Редемптористів) вразила мене своєю масивністю і таємничим шармом. Як у фантастичних романах – відчиняєш старовинні двері і опиняєшся у порталі між двома світами. І дійсно у цьому “міжсвітті” все було інакше. Мені вдалося почути голос тиші, бачити багатогранні “картини” у власній уяві і нарешті відірватися від соціальних мереж, які вперто намагаються поглинути мою свідомість і саме життя.

Учасниць реколекцій було кілька десятків. Нас розселили у різних кімнатах на двох поверхах. Стіл, кілька ліжок і шафки – таким був наш нехитрий інтер’єр, але цього виявилося цілком достатньо.

Вже у перші хвилини мене зачарувала дружня і дуже відкрита атмосфера, яка панувала серед присутніх. Малознайомі люди приязно посміхалися одне одному і склалося враження, що не поїхала за кілометри від своєї багатоверхівки, а потрапила… додому.

Тема реколекцій виявилася нестандратною і водночас алегоричною “Коли спадають маски”. Реколектантка сестра Соломія (Петрущак) розповіла: “Через маски, образи, які маємо – ми отримуємо неправильний образ себе, наших ближніх, а також Бога. Найчастіше, ми одягаємо маски тоді, коли хочемо приховати, замаскувати, заховати ту частину нас, якої встидаємося, боїмося, не приймаємо. І, звичайно, нам важко полюбити себе, знаючи про таку сторону нашої сутності. Якщо маски носимо ми, то мусимо бути свідомі того, що й інші люди виправдано, чи невиправдано одягають їх, захищаючись таким чином. Коли ми намагаємося любити інших, можемо зустрітися з неочікуваним обличчям свого ближнього. Але це належить до любові – прийняти все, що є в людині. Ці маски, неправильний образми маємо також у стосунку до Бога. Очищати його— це шлях на все життя. Образ Бога постійно буде відкриватися для нас по-новому. У цьому й полягає для мене християнське життя і любов”.

Коли сестра Соломія впроваджувала нас у тему реколекцій, то наголосила, що це буде насамперед час зустрічі з Творцем і важливо почути, що саме хоче Господьнам сказати. Кожен відчує це по-різному. Черниця поділилася також власним досвідом, коли у важкий період її життя, Бог дай їй досвідчити свою присутність на реколекціях.

Пізнього вечора ми пили чай із печивом і жадібно спілкувалися. Завтра на нас чекав день тиші, а для балакучих молодих дівчат — це тяжке випробування. Ще однією проблемою був пронизливий холод, який панував у каплиці та кімнатах. Ми куталися у всі коци, всі светри, які мали, але це майже не допомагало.

Вранці о 8 ми стояли у каплиці. Дивно, але мені було чомусь легко молитися. Можливо тому, що вже розпочався день мовчання і я не встигла відволіктися на буденні справи.

Зараз популярні різноманітні східні практики, коли люди збираються разом і співають під гітару мелодійні мантри, але сестри запропонували нам медитації із Святим Письмом. У середньому одна така медитація триває “маленьку вічність” — 30 хвилин. Щоб завдання не здавалося надто складним, кожна з учасниць отримала листочок із детальною інструкцією. Окрім того, сестра Соломія провела дві медитації разом з нами. Вона порадила нам спершу уважно прочитати текст один раз (Псалом 139), а потім читати дуже повільно, вдумуючись у кожну фразу, “засмакувати” його.

“Ти мене випробував, Господи, і знаєш.

Знаєш мене, коли сиджу і встаю я. Думки мої здаля розумієш

Чи ходжу я, чи спочиваю, ти добре бачиш; тобі відомі всі мої дороги”

Поміж медитаціями, сестра розповідала нам єврейські мідраші. Вони не завжди реалістичні, але сповнені барвистих образів. У одному — йшлося про те, що коли Бог створив людей, то Він так зрадів, що кружляв довкола них, немов маленьке жереб’я.

У центрі сюжету ще однієї філософської історії були “м’якенькі пухнастики” (приязнь, обійми, посмішки, добре слово), якими люди побоюються ділитися. І зла чаклунка замість пухнастиків дала людям цілі торбинки колючок. Кожен може обрати — що дарувати ближньому.

Ніколи до того я не сиділа ось так годинами у тиші і мовчанні, навпаки, завжди боялася безмовності. Коли замовкаю, то до голови пробирається цілий вихор зайвих думок, страхів, сумнівів. У монастирі все було інакше.

“Доки не приймете Авеля – ніколи не навчитеся любити”, – зазначила сестра Соломія. Вона провела паралель і пояснила, що у кожній людині живе Каїн і Авель. Адже ми неодмінно маємо у собі успіх і неуспіх, таланти і поразки, безстрашність і страхи, силу і слабкості.

Після медитацій і реколекцій можна було приступити до Таїнства Сповіді і піти на духовні розмови до черниць. Поки ми з дівчатами чекали, то не втрималися і обмінялися кількома реченнями. Учасниці жартували і розповідали про свої враження, а їх у кожної — ціле море. Адже всі приїхали із певними питаннями, хоч на початку реколекцій нам і порадили “покласти їх до скриньки”. Дивним чином, попри те, що проблеми ми відкинули, вони вирішувалися і розвіювалися як попіл на вітрі.

Перед сповіддю всі були трохи схвильовані, а коли виходили, то мали просвітлені і щасливі обличчя. Це й не дивно, адже розмовляти із отцем Тихоном Кульбакою було напрочуд легко і невимушено.

Втім ввечері на нас чекала найбільша несподіванка. У каплиці вимкнули світло, лише у білих тендітних ліхтарях сяяли свічки. Це сестри створили атмосферу для Ігнатіанської творчої молитви. Святий Ігнатій Лойола зумів зробити уяву не ворогом, а другом молитви. І сестра Соломія запросила нас молитися з допомогою уяви. Ми заплющили очі і спробували “долучитися” до Тайної вечері. Крок за кроком ми переміщувалися у кімнату, де Ісус сидів разом зі своїми учнями. Згодом дівчата розповідали як бачили очі Христа і відчували доторк до руки, чи плеча. Дійсно, як і анонсувала сестра Соломія, кожен мав свою особисту зустріч з Богом.

Ранок прийшов непомітно. На Літургію ми пішли у церкву Блаженного Миколая Чарнецького, де нас дуже тепло прийняли.

Під час сніданку учасниці реколекцій нарешті змогли поспілкуватися і це було незвично, адже за день ми так відчули тишу, що кожне слово бриніло, немов велетенський дзвін. Можливо ми не встигли достатньо познайомитися, адже на порожні балачки часу не було, але поріднилися на духовному рівні. Це стало зрозуміло, коли ділилися досвідом реколекцій. У центрі каплиці сестри розклали калейдоскоп яскравих і філософських картинок, а також маски, тож кожен обрав свою, яка символізувала час проведений тут. Для багатьох дівчат, як і для мене реколекції були новим досвідом, але кожен дізнався значно більше про молитву, про цінність мовчання і про те, що час проведений з Богом ніколи не є марним. Очевидно, що ми скинули маски і хоча б кілька днів були собою і відчували істинне щастя.

* Реколекції сестри-редемптористки організовують двічі на рік, тобто у період Різдвяного та Великого постів. Реколекції “Коли спадають маски” були розраховані на дівчат 15-30 років. Також отці-редемптористи організовують дні духовної віднови для хлопців. Окрім того, бувають реколекції для подружніх пар і людей більш зрілого віку. Реколекції з виїздом є можливістю «вирватися» зі свого середовища, власної щоденності і трохи побути наодинці із собою та Богом.