Цю тему ми піднімаємо і обговорюємо відтоді, як ми почали існувати. Чи не перші мої богословські нотатки були присвячені формальному християнству і синкретизму. У них ішлось про те і тих, котрі легко суміщають молитву в храмі на Літургії в день Різдва Івана Хрестителя і язичницькі забави на річці на честь поганського божества Купайла, в той же день, який, щоправда, чомусь під час тих, інших забав, трансформується у «Івана Купала». Скільки вже про це проговорено. Але зайвий раз нагадати, вибачте за тавтологію, явно не буде зайвим.
Ще раз звернутися до цієї теми змусила злива вітань у ФБ, котрі постили люди начебто віруючі і воцерковлені, вітаючи всіх і вся 14 серпня із «Медовим», а 19 із «Яблучним» Спасом. Вчора був «горіховий». Такий-собі Спас… Як морозиво, тільки смаків якось малувато – лише 3. Ну а ще «Спас на воді», «Спас на горі» і «Спас на обрусі». Два дні тому відсвяткували Успення Пресвятої Богородиці – «Перша Пречиста». Буде ще «Друга» – 21 вересня на Різдво Богородиці, і «Третя» – 14 жовтня на її Покров. Поміж тим, 11 вересня буде Усікновення чесної голови Івана Хрестителя. Це в календарі, а в народі – «главосіки» – боронь Боже різати щось ножем чи шаткувати капусту – гріх страшенний… Далі, десь у грудні, а саме четвертого, буде Введення в храм Пресвятої Богородиці – і всі будуть пильно стежити, аби в той день першим у «вашу» будівлю увійшов мужчина. Далі буде Миколая, а потім Різдво. Всі будуть колядувати, слідкувати за точною кількістю страв за Святвечірнім столом, випивати, колядувати словом – веселитись. На «Василя» всі будуть «маланкувати». На Йордан – Богоявлення всі «святитимуть» водичку, особливо благочестиві господині тиждень чи два не пратимуть. На вербну неділю храми будуть переповнені, всі прийдуть святити «баську», чи по-галицьки «шутку». Через тиждень, святково прибравшись, підемо «святити паску». За 50 днів будуть «Зелені свята», справжню назву яких – Зіслання Святого Духа, згадає мало хто… Відтак буде вже згадуване свято чи то Івана Хрестителя чи то «Івана Купала», а там і до наступних «Спасів» недалеко.
Все сказане і написане – лише вершина айсберга. Бо чомусь побутує думка, що віра це щось, що «лише в душі», і тому пізнавати свою віру глибше ніхто не спішить. Читати Святе Письмо, пізнавати правди віри… Навіщо? Я ж «вірю в душі», або навіть «ходжу до Церкви». А від незнання і починаються всі проблеми. Адже, допомагаючи отцю із Йорданськими відвідинами, чи не у кожному п`ятому-шостому домі людей, котрі відвідують храм «по святах» на одній стіні мирно вживаються ікони і «обереги», чи не поруч стоять фігурки Христа і Богородиці разом із «фен-шуївськими»жабками, сімома слонами чи домовиками.
Я не хочу затаврувати і заклеймити цих людей. Я не хочу сказати, що вони страшні грішники і пряма дорога їм до пекла. Я не хочу скопом відмінити всі традиції і обряди пов`язані у нашому народі із святкуваннями тих чи інших релігійних свят. Я не хочу огульно звинуватити всіх «недокатехизованих».
Я тільки хочу сказати, що не можна бути віруючим християнином «у півсили»… І те, що є так, як є – це наша спільна відповідальність, адже Церква – це ми всі. Тому ми всі маємо дбати одні про одних, аби зростати у вірі і пізнанні нашого Бога. Мусимо розуміти що, а радше хто є головним пріоритетом нашого християнства. А відповідь тут однозначна – першим і найголовнішим є наш Бог.
Словом – слідуймо фразі святого Августина: «Постав у житті Бога на перше місце, і всі решта речей стануть на свої місця».
Володимир Мамчин